Бог на стадионе

Переживаємо особливий період – футбольний чемпіонат Європи 2012. На вулицях, у транспорті, в громадських приміщеннях, на радіо і телебаченні – багато розмов про перебіг змагань. Коментатори, гравці, тренери, аналітики і, звісно, вболівальники перед, під час та після ігор широко обговорюють усе, що відбувається.

Під час однієї з радіотрансляцій я почув, як уболівальник, точніше вболівальниця, сказала, що треба молитися. Ведучий програми негативно зреагував на таку думку. З виразною насмішкою заявив, що на спортивному майдані немає місця для Бога: "Хіба Бог один із гравців? Що там про Нього говорити".

Така розмова мене збентежила. Господь Бог, напевно, не бере активної участі в змаганнях як гравець. Отже, говорити про Нього як про гравця було б негоже.

Проте, думаю, що вболівальниця (побожна жінка!), про яку йшлося вище, хотіла випросити в Господа перемоги для улюбленої команди. І таке можна зрозуміти.

Правдоподібно, багато віруючих вболівальників поводяться так само: просять у Бога певних, конкретних результатів, щоб перемогла їхня команда. А якщо ця команда програла? Значить, Господь не вислухав молитви, не включився позитивно у спортивний процес. І таку позицію можна принаймні частково зрозуміти, навіть якщо багато віруючих людей не поділяють такого ставлення людей до Бога та Бога до людей.

Залишається запитання: чи можна згадувати Бога, коли розглядаємо спортивні змагання?

Думаю, що так. Звичайно, не як гравця, а тим паче не як своєрідного "небесного вболівальника". Усі люди, які беруться коментувати те, що бачать на стадіоні, зупиняються здебільшого на видимих аспектах, зокрема на спортивному вмінні, завзятті в грі, поведінці тренера, суддів та уболівальників. Чуємо безконечні зауваженні щодо всього цього.

Коли йдеться про успіхи чи невдачі, постає багато різних запитань. Але, про мене, відповіді на ці запитання не є найважливішими.

Спортивні змагання взагалі, а особливо такої ваги, як Євро’2012, це не тільки радісне святкування та велика забава. Це своєрідне дзеркало буття. Рідко коли за інших обставин люди мають нагоду побачити себе такими, якими вони насправді є. А бачать саме завдяки тому, що Бог також є на стадіоні. Тому мудрі люди не забувають про Нього і там. Він єдиний, дивлячись у серце всіх учасників змагань, бачить, наскільки кожний спортсмен є людиною. Адже треба пам’ятати, що спорт виховує людей і вчить їх сягати краси й величі людської природи.

Хочу особисто подякувати тій побожній уболівальниці, яка в радіопрограмі, коментуючи спортивні події, не вагалася згадати про Бога. Тим самим вона нагадала про важливість спорту в житті людей.

Ще одна думка. Двадцять восьмого жовтня (день виборів, – ред.) знову будуть змагання. Можливо, те, що тут написано, слід застосувати і до них.

Блаженніший Любомир