Прощальный поклон

Среда, 14 ноября 2012, 11:15
для УП

Першим, кого Віктор Андрійович Ющенко провів у Верховну Раду слідом за собою, був № 2 у списку "Нашої України" 2002 року, Олександр Миколайович Стоян.

Останнім, хто пройшов до парламенту завдяки "Нашій Україні", став № 72 у цьогорічному списку Партії регіонів, Олександр Миколайович Стоян. Той самий. Коло замкнулось.

Один з лишком відсоток, здобутий "Нашою Україною", — вага двох мандатів. При призовому розподілі, один із них відійшов до опозиції, другий — до ПР.

Не знаю, за кого б проголосували виборці "Нашої України", якби остання не балотувалась, але точно знаю, за кого б вони не проголосували.

Отож 72-й мандат регіоналів є повністю і цілковито доробком "Нашої України".

Персонально Стоян і при 71-му мандаті у кандидатах не засидівся б. Чимало чільників ПР осядуть в уряді, інших органах влади, список просунеться. Але те, що саме Стоян отримав мандат від "Нашої України" — то символ. Останній.

А перший виник 31 травня 2005 року, коли президент Ющенко підписав закон про амністію, прийнятий за його ж проектом. Амністія була поширена і на статті 157-159 Кримінального Кодексу, що передбачають відповідальність за виборчі злочини.

Вона не лише звільнила від покарання окремих людей, а й припинила досудове слідство і судовий розгляд усіх виборчих злочинів.

Коли б тоді, за наявності величезної доказової бази, відбулись належне досудове слідство і судовий розгляд, то зараз вибори були б незрівнянно чеснішими, а їхні результати — справедливішими.

Покарання злочинців — пересторога їхнім послідовникам, безкарність — заохочення. "Залишити злочин безкарним, значить вчинити його двічі" (Рішельє).

Злощасна амністія-2005 — це постріл у майбутнє, який у 2012-му влучив одразу у низку мандатів, здобутих опозиційними кандидатами.

До свого президентства Віктор Андрійович зробив для України багато доброго, чимало користі приніс і його політичний проект. Але сьогодні?

Безпосереднім імпульсом для цієї колонки послужив запізнілий вихід із "Нашої України" шановної Лілії Григорович. Запізнілий, бо час поодиноких виходів вичерпався, як вичерпався і час "Нашої України". На часі її ліквідаційний з’їзд.

Незважаючи на очевидність пропозиції, я все ж вагався її оприлюднити. З причин біографічних.

А наважився, ще раз подумки переживши колотнечу довкола злощасної амністії і як пішов від Ющенка не тоді, коли йому було погано, а тоді, коли він був "у шоколаді". Я — теж. Його шоколад був солодшим, але й мій не кислим.

Зрештою, порушені питання є далеко не приватними і, до речі, стосуються не тільки "Нашої України", а й інших маргінальних партій, наявність яких лише зашкоджує нагальній політичній консолідації. А значить і демократичній перспективі України.

Борис Беспалий