Бунт бюлетенів

Хтось залишився, хтось змінився, щось залишилось, щось змінилось. Головна зміна — шанс на нову якість опозиції.

До виборів парламентською опозицією був блок БЮТ / НУНС. У 2007-му виборці довірили їм владу: 44.86% відсотків голосів проти 43.72 % у опонентів і, відповідно, 228 мандатів – проти 222.

Понад два роки помаранчеві мали президента, парламентську більшість і уряд.

Однак, з державним управлінням не впорались, владу втратили, а фракції зтушкувались.

З такою кредитною історією можна розраховувати на співчуття , але не на моральне лідерство. Не диво, що, опинившись в опозиції, невдахи не змогли розкрутити вулицю.

Опозиція скидалась на горе-анекдотника: сам сміється-заливається, а слухачі — здивовано плечима знизують. Число блокувань парламентської трибуни зашкалило, куди тільки укладачі книги Гіннеса дивляться. Та й по за парламентом: депутати бідкаються — люди дивляться.

А фракції Удару і Свободи починають парламентську історію з чистого листа.

Тож мають і можливість, і обов’язок перед своїми виборцями стати каталізатором позапарламентської народної політики — вулиці.

Для чого це Україні? Для того, що ще не завершена національно-демократична революція.

Здобуття незалежності — лише перший її етап, національний. Україні бути! Але якою?

24 серпня 1991 року Акт проголошення державної незалежності України підтримали 346 народних депутатів. Частина з них раніше за це боролась, інша — протидіяла. Тож був це й акт національного компромісу: патріоти отримали незалежність — комуністи утримали владу.

У Верховній Раді комуніста Кравчука замінив "демократ" Кравчук, в уряді комуніста Фокіна замінив "демократ" Фокін, далі за черговістю. Ніби у 1917-му Микола ІІ залишився царювати, а корону заховав. От і маємо капіталізм, збудований комуністами.

Майдан — демократичний етап національно-демократичної революції. Різні люди, різні мотиви, але спільний знаменник — свобода вибору, цінність суто демократична.

Тоді, для трансформації України у модерну, демократичну державу були усі передумови, влада мала усі інструменти: від кайла до свердла.

Не так сталось, як гадалось. Ні розвинути успіх, ні навіть утримати досягнуте, політики з Майдану не спромоглись. Відкат.

Але і потреба, і жага демократичної України залишились, минулі вибори це вкотре засвідчили. Власне засвідчила їхня пропорційна частина, яка фіксує політичні прагнення народу. Не забудьмо, що й голоси, подані за комуністів, є проявом опозиційної, а не провладної позиції.

Звідси, нагальне завдання — демократичний прорив, ненасильницька демократична революція.

Проголошення незалежності відбулось на тлі всесоюзної публічної гіперактивності 1989-1991 років. Імперія вирувала. Україна серед інших республік перед не вела, але й задніх не пасла.

Організаційним ядром, магнітом для мільйонів, спочатку був Рух, а з весни 1990-го Народна Рада — близько третини народних депутатів.

Майдану також передували перманентні масові акції, починаючи від осені 2000-го: Україна без Кучми; Повстань, Україно!; виборча кампанія 2002; демократичні форуми "Нашої України"; виборча кампанія 2004.

Ініціатори знову парламентська опозиція — "Наша Україна", БЮТ, СПУ, а у трьох перших акціях — і комуністи.

Сьогодні потреба країни у демократичному прориві є, демократичний порив суспільства — також, ініціативне моральне ядро у парламенті має сформуватись. Справа за вулицею.

Гарячим слідом вимальовується й предмет першої всенародної масової дії — негайна зміна виборчого закону. Інакше щось забудеться, щось затасується серед інших питань, і в результаті все зостанеться.

Вибори вкотре показали — мажоритарна складова спотворює волевиявлення виборців на користь влади. Так було у 1998-му і 2002-му, так сталось і зараз.

Пропорційна частина справедливо фіксує перемогу опозиції (хоча й применшену через адмінресурс), а мажоритарна — несправедливо віддає більшість мандатів владі. Через той же ресурс.

Усі інші аргументи у порівнянні зі спотворенням волевиявлення — художній свист. Геть мажоритарку!

Втім, на цих виборах мажоритарна складова була ситуаційно виправдана. Бо цього хотіла величезна більшість населення. Хотіла через те, що суто пропорційні депутати двох останніх скликань здебільшого цурались виборців. Тож усі претензії до дзеркала.

А заодно геть і закриті списки, ненависні усім, окрім тих, хто їх складає.

28 жовтня 2012 виборчі бюлетені висловили владі вотум недовіри. Справа за тим, щоб їхні автори підкріпили своє таємне волевиявлення відкритою вимогою негайних демократичних перетворень. Демократія сьогодні!

Без потужного, систематичного тиску вулиці модернізації України у демократичну квітучу державу чекати можна. Дочекатись навряд чи.

Борис Беспалий