Синдром обиды на избирателя

Нещодавно народний депутат України Микола Томенко в телепрограмі "Вечір з Миколою Княжицьким" на ТВі без тіні сумління сказав, що відмовив мешканцям одного виборчого округу у фінансуванні якогось проекту.

Причина до банального проста: ті не проголосували за кандидата від об’єднаної опозиції, якого він привозив на округ. Тепер, мовляв, нехай їхніми проблемами переймається самовисуванець, який переміг.

Синдром образи на виборця властивий представникам багатьох політичних сил.

Проявляється він по-різному: в поверненні собі зроблених виборцям напередодні голосування "подарунків". Чи то в словесній балаканині, коли ображений кандидат, який так і не став депутатом, дає волю своїм емоціям, звинувачуючи виборців у всіх смертних гріхах. Адже ті, бачте, проголосували не так, як треба.

Це все рецидиви совка.

Ми ніяк не можемо вирости з коротеньких штанців совєтського мислення.

Народний депутат хоче розуміти, що став народним депутатом не лише тих виборців, які голосували за нього, а й тих, що проти. Або зовсім не прийшли на вибори.

Президент ніяк не може зрозуміти, що став президентом не лише тих виборців, які голосували за нього, а й тих, які голосували проти, чи взагалі не голосували.

І тут справа не в тім, чи ти у владі, чи в опозиції. Синдром образи на виборця вражає тих, хто нібито прагне йти вперед, а насправді озирається назад.

Та хіба можна йти вперед з повернутою назад головою?

Анатолій Власюк, редактор газети "Тустань", Борислав, Львівська область, для УП