Выучит ли министр Табачник уроки настоящего?

Спливає час повноважень Верховної Ради чинної каденції, яка привнесла до політичного і суспільного життя багато "новел" та епізодів – "тушки", "рука Чечетова", тощо.

Допрацьовує і Кабмін зразка 2010 року. Оглядаючись на події останніх років, варто відзначити, що активність суспільства, зокрема на парламентських виборах, була неочікуваною та призвела до кількох невтішних для "ефективних державних менеджерів" результатів.

Загальні суспільні тенденції мають своє віддзеркалення і в окремості. Так, майже 2 роки буксує на стадії підготовки до 2-го читання ВРУ законопроект № 6523 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав".

Формально цей законопроект був ініційований в 2010 році народним депутатом Луцьким, проте його зміст та історія походження однозначно дозволяють вважати його "хрещеним батьком" профільного міністра освіти Табачника.

Дотепер зберігалася інтрига, чи віднайдуться сили у зацікавлених кіл протиснути цей законопроект на розгляд останнього засідання ВРУ 4 грудня цього року.

Втім, навіть не домігшись своєї мети в рамках цього складу парламенту, не варто очікувати, незалежно від того, яку посаду у ВРУ чи в Кабміні обійматиме чиновник, що він відмовиться від цієї "теми".

Попри об’єктивно не саме інтенсивне інформаційне висвітлення щодо спеціалізованого законопроекту, яким є законопроект 6523, деякі його положення вже були ґрунтовно публічно проаналізовані фахівцями.

Варто відзначити, що згаданий проект з’явився на тлі внесених під час чинної каденції ВРУ 4 об’ємних законопроектів щодо розвитку системи авторського права в Україні, зокрема так званого "колективного управління" – №№ 2451, 3503, 4451, 4073.

Ці законопроекти були подані в 2008-2009 роках. Навколо них точилася активна галузева та навіть політична боротьба, результатом якої стало те, що вже в 2010 році вони були зняті з розгляду ВР та натомість був внесений законопроект 6523.

Про основні юридичні та суспільні вади законопроекту 6523, які справді значно виходять за межі творчої сфери "авторського права", вже лунала різка та грунтовна критика. Зокрема щодо:

- надання підвідомчій міністру Державній службі інтелектуальної власності статусу де-факто контролюючого органу в Інтернет, з повноваженнями встановлювати факти порушення авторських та/або суміжних прав і на цій підставі зобов’язувати сервіс-провайдерів відключати "сайти-порушники" третіх осіб шляхом "припинення надання їх послуг";

- надання інспекторам ДСІВУ функцій правоохоронних органів, з обсягом прав більшим за існуючі повноваження органів внутрішніх справ за відсутності прозорості та належних правових засад такої діяльності – що фактично робило держінспекторів підконтрольною міністру "бойовою дружиною" і дозволяло б їм, під приводом "перевірок", нав’язувати користувачам укладання договорів та виплату начебто "авторської" винагороди "правильним" організаціям";

- створення передумов для звільнення кабельних провайдерів від сплати авторської та сумісницької винагороди – це ніщо інше як особистий "подарунок" міністра партійним колегам, передусім нардепу Олені Бондаренко, яка намагається бути ключовим лобістом інтересів "кабельників" в Україні;

- запровадження безпрецедентних правомочин для "уповноважених" організацій колективного управління (ОКУ), реально більших за права авторів та виконавців, паралельно із запровадженням юридичних передумов для непрозорого монопольного збору та розподілу коштів "уповноваженими" ОКУ. Зайве зазначати, що такі "уповноважені" ОКУ призначаються ДСІВУ під безпосереднім наглядом міністра;

- скасування прав авторів та виконавців на отримання винагороди за використання їх творів одночасно з передачею вказаних переваг "правовласникам", які, з очевидністю, будуть узгоджувати розподіл винагороди з тими ж "уповноваженими" ОКУ.

Отже, мета пропонованих змін очевидна – запровадити системний контроль та забезпечити економічну вигоду передусім наближеним до міністра структурам щодо коштів творчих індустрій України – музики, кіно, мистецтва, а також Інтернет.

Вже сьогодні, не дочекавшись ухвалення законопроекту 6523, підконтрольні міністру керівники Держслужби інтелектуальної власності та організації, як от ПО "Українська ліга авторських та суміжних прав" та ПО "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" намагаються запровадити формальними та неформальними зусиллями виконувати вищезазначені завдання.

Команда міністра вчергове намагається ліквідувати підконтрольне Службі Державне підприємство "УААСП", яке історично має багатий досвід роботи з авторами, зокрема в міжнародній сфері, а права авторів перевести на вищезазначені дочірні структури.

Працюючи багато років юристом в сфері авторських прав, зокрема в царині колективного управління авторськими та суміжними правами в Україні, та виходячи з щоденного спілкування, у мене є сьогодні підстави вважати, що позиція експертів, незалежних компаній, громадських організацій про непрофесійність та заангажованість положень проекту № 6523 на сьогодні достатньо почута як в суспільстві, так і відповідальними державними інституціями.

Наміри та цілі міністра та наближених до нього компаній в цій сфері також добре відомі зацікавленим сторонам.

Тому навіть самовпевненій команді міністра об’єктивно буде складно нав’язати свою волю мільйонам суспільно-активних людей, в даному випадку – авторам, виконавцям, Інтернет-компаніям, кіно і шоу-бізнесу та забезпечити свою частку в цих грошових потоках.

Варто згадати і те, що сьогодні всі істотні спроби міністра зробити роботу сфери колективного управління в Україні прибутковою особисто для себе, зазнали фіаско, зокрема були визнані незаконними в рамках судових оскаржень.

Я не мрію про те, що пан міністр добровільно відмовиться від своїх усталених практик використання адміністративного ресурсу, зокрема щодо сфери авторського права та Інтернету, та передачі грошових потоків під контроль наближених до нього структур.

Натомість згадаємо досвід інших відомих "адміністраторів" на останніх виборах до ВРУ – зокрема пана Пилипишина.

За підрахунком голосів на ОВК 223 через Інтернет спостерігала величезна кількість активної аудиторії в Україні, а іміджеві втрати кандидата Пилипишина та резонанс щодо роботи його "команди" загальновідомі.

Тож навіть формально проведені процедури не гарантують успіху аферам, якщо вони стають швидко відомими в суспільстві, а їх замовник та корислива й аморальна сутність – очевидними.

Вірю, що законопроект 6523 ні за цієї каденції ВРУ, ні в майбутньому, не матиме шансу бути втіленим в життя – а постаті, які його просували дотепер, так само як і залежні від них держслужбовці та приватні структури, не матимуть шансу працювати в сфері авторських прав. Буду очікувати, що й тут спрацює "казус Пилипишина".

Дмитро Гузій, юрист, член Громадської ради при Державній службі інтелектуальної власності України, утвореної 29 червня 2011 року і дотепер невизнаної підлеглими міністра Дмитра Табачника, для УП