Им до нас, как до неба на четвереньках
Росія навіть не заправка, як говорив Джон Маккейн. Без західних технологій – це країна-свердловина, смердюча діра, яка живе буквально з продажу перегною динозаврів.
Це надувна декорація, яка здулася на наших очах. Украв, випив, у тюрму – ось весь цикл життя цього суспільства, оспіваний у совковому кінематографі.
Цікаво тепер послухати "експертів" і політиків, які роками показували нам маніпулятивні картинки із середніми зарплатами по Європі, зображуючи Україну найбіднішою та найвідсталішою країною континенту.
Чому ж такі успішні росіяни крадуть у нас, найбідніших, труси мішками, вантажать консервацію з наших льохів, килими, і дивуються мурованим парканам у найвіддаленіших селах? І це вони не бачили сіл Заходу України, це вони не увірвалися в Київ.
Де тепер ті, хто бігли з роззявленими ротами слухати московських психологів, коучів, великих педагогів?
Як ці спеціалісти викохали орду вбивць дітей? Як ці моралізатори і світочі думки створили суспільство, де дружини, самиці орків спокійно слухають розповіді своїх самців про групові зґвалтування і замовляють своїм орченятам планшети "для учьоби"?
Де тепер ті, хто розказував про якусь феноменальну "школу русской журналістікі"?
Звідки в тоталітарній країні могла з'явитися журналістика? Поодинокі винятки, що лише підтверджують правило, розстріляні із контрольним у голову, як Анна Політковська. До того ж, вона ніколи не була популярна в Україні. Нашу публіку доводили до екстазу кісєльови, ксюші собчак, дуді й варламови, які ефективно відбілюють зараз геноцид українців.
Скажіть, що є в росії, чого можна повчитися? Ненависті? Жорстокості? Безпросвітної тупості?
Як продажні журналісти та політикани могли з серйозним обличчям "втюхати" нам це болото за альтернативу європейській інтеграції?
В одному з нещодавно звільнених сіл ці виродки розсипали у дворі приватної садиби пшеницю, а на білосніжній стіні господарчої будівлі написали червоним "россия рулит".
Вони ніколи не жили і не житимуть так, як ми.
Вони нам завжди тихо заздрили і чекали часу, коли зможуть прийти і знищити наш тихий рай, бо лише на тлі згарища це жалюгідне збіговисько має більш-менш солідний вигляд. Їм до нас, як до неба рачки в усіх вимірах.
Андрій Климчук