Партнерский сбор УП. Задонать на дроны и РЭБы

Институционализация справедливости в Украине

Четверг, 01 декабря 2022, 17:44

Російська агресія щодо України розпочалася не 24 лютого 2022 року, а ще в 2014 році – анексією Криму. Однак тоді Україна не мала жодного досвіду в розслідуванні воєнних злочинів.

Про шлях України до правосуддя, перепони й особливості налагодження роботи правоохоронних органів в умовах повномасштабної війни – далі в матеріалі.

Контекст

З моменту початку повномасштабної агресії Російської Федерації 24 лютого 2022 року словосполучення "воєнні злочини", "злочини проти людяності" та термін "геноцид" стали чи не найбільш вживаними в українському та західному інформаційних просторах. Все це – міжнародні злочини.

Якщо факт геноциду та злочинів проти людяності ще належить доводити в міжнародних судових установах, то воєнні злочини, беззаперечно, в Україні мають місце зараз і мали раніше.

Адже агресія РФ почалася ще в 2014-му році з початком окупації Криму і бойових дій на сході країни.

Проте донині ця категорія злочинів не отримувала настільки широкого розголосу. І це не випадково.

Український Кримінальний кодекс має лише одну, 438-му статтю, яка присвячена порушенням правил та звичаїв ведення війни. До 2018 року, на момент, коли конфлікт тривав уже 4 роки, по ній було зареєстровано лише 21 кримінальне провадження.

Аж ось світ сколихнули кадри з Бородянки, Бучі, Маріуполя, Харкова, Ізюма, Херсона та інших понівечених українських міст. Висвітлення трагедії перейшло в політичну площину, а покарання для злочинців сприймається як щось очевидне. Проте це не так. 

Реклама:
Це кропітка, практична робота в надскладних умовах найжорстокішої з моменту Другої світової війни в Європі, щодо розслідування та підготовки тисяч справ по воєнних злочинах до судового розгляду. Зокрема, ймовірно, і в рамках національного гібридного механізму правосуддя, про можливість створення якого йшлося в заяві Єврокомісії, яку було опубліковано 30 листопада. 

Гібридний механізм правосуддя передбачає залучення міжнародних експертів та застосування провідних практик у правовому полі України до всіх стадій кримінального провадження: від досудового розслідування до судового розгляду, кримінального переслідування та винесення судових рішень у міжнародних злочинах, таких як воєнні злочини, геноцид і злочини проти людяності.

Механізм міг би включати й можливість розгляду злочину агресії, однак наразі, певно, не поширюватиметься на цей злочин. Оскільки окремо ведеться робота щодо створення Трибуналу з агресії в Україні.

Коли та як в українській практиці з'явилися міжнародні злочини

В юридичній практиці європейських держав міжнародні злочини посідають особливе місце щонайменше з кінця Другої світової війни. Втім, шлях до національних законодавств щодо визнання та переслідування цих злочинів тривав усю другу половину ХХ століття.

Через наплив біженців з Африки та Балкан, які тікали від війни, cпеціалізовані одиниці в системі прикордонних органів та органів правопорядку з розслідування міжнародних злочинів з початку 2000-х з'являлися в Німеччині, Нідерландах, Данії тощо. 

Українські правоохоронні органи з такими проблемами не стикалися.

Це призвело до того, що до 2016-го року більшість злочинів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей та Криму кваліфікувались як злочини мирного часу: вбивства, зґвалтування, теракти, участь у терористичних організаціях, створення незаконних збройних формувань, незаконне позбавлення волі або викрадення, держзрада тощо.

Отже, при створенні департаменту з розслідування воєнних злочинів у Офісі генерального прокурора України був врахований досвід вже згаданих європейських країни. Зокрема щодо екстрадиції підозрюваних, передачі матеріалів справ іншим державам та збору доказів з територій, до яких немає доступу.

Реклама:
У 2016-му році фактично відбулося відновлення роботи прокуратури Автономної Республіки Крим, а у 2019-му – створення Департаменту нагляду за злочинами в умовах збройного конфлікту в структурі Офісу генпрокурора, так званого "Департаменту війни".

Після цих двох подій українські органи правопорядку почали не тільки готувати матеріали для українських судів, а й застосовувати міжнародні гуманітарне та кримінальне право. А також самостійно чи у співпраці з іншими органами влади готувати матеріали для установ міжнародного правосуддя: Суду ООН, офісу прокурора Міжнародного кримінального суду, ЄСПЛ, комерційних арбітражів.

Задокументовані докази та свідчення, ймовірно, за певних умов можуть бути використані й у роботі майбутнього національного гібридного механізму правосуддя, чи то трибуналу з агресії.

Для цього була започаткована систематизація таких справ і розслідування їх за єдиними стандартами. Віднині їх розглядали як злочини, що порушують правила звичаїв ведення війни. Також було розпочато систематичну фахову підготовку кадрів для роботи з розслідування саме міжнародних злочинів. 

Робота "Департаменту війни"

Спроба створити "Новоросію" з боку РФ з 2014 року на території України торкнулась не тільки Криму, Донецької та Луганської областей, а й інших міст України. Йдеться про Дніпро, Запоріжжя, Миколаїв, Одесу, Харків, Херсон. І ця спроба спричинила сутички та людські жертви.

В березні-травні 2014 року в кожній з цих областей за відкритої чи прихованоі підтримки країни-агресора відбувались спроби створення проросійських "народних республік".

З моменту створення Департаменту в фокус його уваги потрапили й ці події та факти. 

З 2018 року правоохоронні органи почали фіксувати кожен обстріл цивільної інфраструктури на Донбасі. З 2019 року почалася робота щодо збору даних про всі кримінальні провадження, де шляхом оперативних заходів був зафіксований російський слід.

Департамент ОГП нагляду за розслідуванням злочинів, скоєних в умовах збройного конфлікту, організував послідовну фіксацію та розслідування серйозних порушень міжнародного гуманітарного права.

На той момент під тимчасовою окупацією знаходилося 7% території України, проте природа окупації була різною. Якщо в Криму та Севастополі відбулася спроба анексії, то Донбас контролювався проксі-силами, які мали імітувати внутрішній конфлікт з українськими урядовими силами. Тому в 2020 році були створені управління з роботи з АР Крим, містом Севастополь та ОРДЛО.

Згодом, у прокуратурах Донецької та Луганської областей були створені управління процесуального керівництва у розслідуванні міжнародних злочинів. Це був крок для забезпечення та розвитку інституційної пам'яті.

Завдяки матеріалам, що були зібрані цими підрозділами, зокрема й у співпраці з неурядовими організаціями, Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду у своїх звітах з 2016 і до 2020 року визнає наявність на непідконтрольних територіях воєнних злочинів та злочинів проти людяності, що систематично вчинялись та вчиняються окупаційною адміністрацією РФ.

Завдяки роботі в розслідуванні збиття рейсу MH-17 вже суд у Нідерландах визнає, що проксі-сили на Донбасі були керовані з Росії. А це відкриває ще більше можливостей для відшкодування Україні не лише за збитки з 24 лютого 2022-го, а й з 2014 року.

Важливо, що злочини на тимчасово окупованих територіях почали обґрунтовано кваліфікуватися за статтею 438 Кримінального кодексу України як воєнні злочини, а не як тероризм. І не тільки в Криму, де факт окупації визнаний світовим співтовариством і Офісомпрокурора Міжнародного кримінального суду, але і на сході України.

Усі ці зміни посилили правову позицію України щодо застосування міжнародного гуманітарного права до тяжких злочинів, пов'язаних із збройним конфліктом/окупацією Криму та Донбасу.

Реклама:

Виклики сьогодення та як їх вирішити

Незважаючи на війну, що триває, та наполегливі заклики щодо притягнення винних до відповідальності, досі існує низка законодавчих проблем навколо питання про те, як правильно кваліфікувати злочини, як їх розслідувати та якою має бути процедура судового провадження над обвинуваченими. 

Нагальними сьогодні є проблеми з імплементацією положень міжнародного гуманітарного права та кримінального права в національне законодавство України.

Зокрема, досі відсутні положення щодо "злочинів проти людяності", а категорія "воєнних злочинів", як уже було зазначено, регулюється лише однією статтею. Отже, співробітники органів правопорядку і прокуратури при кваліфікації злочинів вимушені посилатися на міжнародні договори.

Це не лише уповільнює роботу, а й може призвести до порушення прав підозрюваних та в майбутньому права на справедливий суд. Окрім того, це також вимагає від кожного слідчого в кожному маленькому населеному пункті володіти доволі глибокими знаннями норм міжнародного публічного права.

Нещодавно внесені зміни до Кримінального процесуального кодексу України щодо співпраці з Міжнародним кримінальним судом передбачають, що така співпраця стосуватиметься не всіх. Лише тих "осіб , які на момент вчинення злочину були підпорядковані та/або діяли з метою здійснення збройної агресії проти України, та/або на підставі рішень (наказів, розпоряджень тощо) посадових осіб, військового командування або органів державної влади Російської Федерації або іншої країни, що здійснювала агресію або сприяла її здійсненню проти України".

Накладення таких обмежень на співпрацю з МКС є явним порушенням Римського статуту. Адже вони не сприяють тому, щоб в українській системі правосуддя створювалося відчуття справедливості.

Крім того, більш ніж нагальною в Україні є потреба практичного втілення міжнародних стандартів щодо визначення статусу свідків та їх захисту. Зокрема йдеться про конкретні інструменти, такі як Рекомендація № R(87)21 Ради Європи щодо допомоги жертвам і запобігання віктимізації.

Однією з найперших задач є створення служби психологічної допомоги для жертв та свідків на місцях та уникнення повторних допитів. Це не лише захистить їх, але й дозволить отримати об'єктивні свідчення. Адже доведено, що після декількох допитів люди просто починають плутатися в своїх словах. Тим паче, якщо йдеться про особливо тяжке насильство.

Реклама:
У цей блок слід включити також створення програми захисту свідків. Оскільки в умовах збройного конфлікту свідчення про факти, наприклад, воєнних злочинів, співпраці з окупаційною владою тощо може створити надзвичайні ризики як для свідків, так і для потерпілих. І це має особливе значення в контексті інтеграції до ЄС, де такі стандарти діють вже не один рік.

Крім того, в прокуратурі кожної області України, де проходять бойові дії, мають бути започатковані напрями щодо роботи з міжнародними злочинами.

Діяльність за цими напрямами передбачатиме створення "хабів" для координації розслідувань, які ведуть Нацполіція та СБУ, а також інші правоохоронні органи щодо воєнних злочинів.

Згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України, воєнні злочини підслідні Службі безпеки України. Проте з огляду на кількість штату працівників СБУ та Національної поліції, видається, що їхні зусилля мають бути як мінімум об'єднані. А як максимум – кримінальні справи щодо воєнних злочинів мають бути передані Нацполіції.

Цей напрям особливо важливо розвивати саме в Нацполіції, враховуючи масштаби злочинів та руйнувань.

Незабаром СБУ має бути переформатована радше в аналог західної спецслужби зі штатом в 17 000 осіб, аніж слідчого органу. Для порівняння: в 2021-му році в Національній поліції проходили службу понад 130 000 осіб. 

Така координація сприятиме тому, що усталиться практика розслідувань кримінальних проваджень, які пов'язані з міжнародними злочинами, що їх було скоєно в умовах збройного конфлікту.

Окрім того, така координація допоможе запобігти "перекиданню" справ із одного органу в інший та забезпечить, щоб ними займалися фахівці, які володіють відповідними знаннями та навичками з міжнародного права й використовують міжнародно визнані стандарти доказів.

Прокуратура, зі свого боку, не має перебирати на себе не притаманні їй функції, а саме, розслідувати злочини. Цю функцію мають виконувати органи досудового розслідування.

Отже, системність у координації кримінальних проваджень, стала практика кваліфікації, зміни до національного законодавства та розбудова діючої системи захисту свідків дозволять не лише створити міцне підґрунтя для побудови національного гібридного механізму правосуддя. Цей комплекс також забезпечить відповідальність, справедливість та невідворотність покарання за міжнародні злочини в Україні.  

Гюндуз Мамедов – експерт національного та міжнародного кримінального права, кандидат юридичних наук, заступник генпрокурора України у 2019-2021 роках

Ірина Марчук – доцент юридичного факультету Копенгагенського університету.

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования

Как депутаты предлагают узаконивать приобретенную разными путями недвижимость

Целесообразно ли тратить 1,5 млрд грн на восстановление разрушенных ТЭС?

Лучше "Будапешта", но... К чему приведет новая попытка Украины стать союзником США

Твоя кровь победит: как трансформируется украинская система крови во время полномасштабной войны

Как изменилась процедура военного учета и бронирования работников

Общественный договор вечной войны