Дорога домой: международный опыт возвращения граждан

Збереження людського капіталу, зміцнення єдності та повернення українців додому – пріоритетні завдання України на найближчі роки. Від цього залежить не лише перемога та відбудова, але й економічний розвиток і саме майбутнє нації.

Наразі за кордоном перебуває майже 7 млн українців, які виїхали через повномасштабну війну. З них – майже 5 млн отримали тимчасовий захист у країнах Європи. Разом з діаспорою і мігрантами різних хвиль – це понад 20 млн громадян. 

Так, для країни – це величезний ресурс необхідний для відновлення та економічного зростання. Але перш, ніж думати про повернення цих людей, маємо зрозуміти та відчути, що мільйони наших громадян не вдома. Тобто мільйони українців сьогодні не мають рідних стін, свого даху над головою та рідної землі під ногами. Велика частина українських вимушених мігрантів фізично втратили дім в Україні, їхні будинки зруйновані, окуповані або на лінії вогню.  

Загалом у світі вимушене переміщення за останні 15 років збільшилося майже втричі. За даними Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН), у 2010 році в світі був 41 мільйон вимушено переміщених осіб (всередині країн походження та вимушених мігрантів). У травні 2024 року ця цифра сягнула рекордних 120 мільйонів. 

Для того, щоб українці не поповнювали, а зменшували цю цифру, маємо шукати найефективніші рішення. Міністерство національної єдності вже розпочало співпрацю зі структурами ООН, які мають величезний досвід допомоги вимушено переміщеним людям, і нам є чому в них навчатися. 

Ми не єдина країна у світі, яка зіштовхнулась з викликами повернення людей. Успішний міжнародний досвід може стати для України орієнтиром. Вивчаємо досвід Балканських країн, Румунії, Литви, Латвії , Ізраїлю та Ірландії.

Балканська криза

Найбільшою міграційною кризою після Другої світової війни стала Балканська криза (Югославські війни 1991-2002 рр.). Протягом перших двох років війни на Балканах біженцями стали майже 1 млн мешканців Хорватії, Сербії та Боснії. Значна частина біженців роз’їхалася по світу. Найбільше громадян колишньої Югославії влаштувалися в Німеччині, Австрії, Франції, країнах Скандинавії, Сполучених Штатах Америки й Канаді. Після закінчення війни німецький уряд скасував дозволи на тимчасовий захист, запропонувавши їм повернутися додому. Результат: з 320 тис. біженців із тимчасовим захистом, 246 тис. – поїхали на батьківщину, 52 тис. – до інших країн, і лише 22 тис. залишились в Німеччині. 

Болгарія та Румунія

Після вступу Румунії та Болгарії до Євросоюзу протягом 7 років діяли обмеження участі представників цих держав на європейському ринку праці. І ці обмеження стримували трудову міграцію. Починаючи з 1 січня 2014 року громадяни з Болгарії і Румунії отримали право працювати у будь-якій країні ЄС. За даними ООН, вже у 2017 році близько 3,4 мільйона румунів працювали за кордоном. З Болгарії у перші три роки зняття обмежень на працевлаштування в країнах ЄС виїхало більше 1 мільйона трудових мігрантів. Це важливий аспект і для України, зважаючи на вимоги євроінтеграційного процесу і доступу до ринку праці ЄС.

Литва та Латвія

Литва та Латвія теж зіштовхнулися з проблемою трудової міграції після вступу до Євросоюзу. Але, завдяки економічному зростанню, значна частина трудових мігрантів з цих країн поверталася додому. Тільки вже з новими професійними  навичками, досвідом, освітою та європейською ментальністю. Це – найбільш надихаючий сценарій для України, адже українці як з кордоном, так і в Україні бажають одного – успішної, безпечної, модерної країни. І, забезпечивши економічне зростання, ми побачимо повернення співвітчизників.

Польща

Трудова міграція з Польщі до західноєвропейських країн посилилася після вступу цієї держави в ЄС у 2004 році. Найчастіше  поляки їхали працювати до Великобританії. Після фінансової кризи у 2008-2009 роках частина поляків повернулася у Польщу, але потім ці люди знову емігрували. За 20 років членства Польщі в Європейському союзі ситуація з трудовою міграцією не стає кращою. Згідно зі звітом Gi Group Poland "Трудові міграції поляків 2023", 17% працездатного населення планували виїхати за кордон на роботу протягом наступного року. Їдуть здебільшого до Німеччини, Нідерландів, Великої Британії та Нової Зеландії. Компенсують нестачу робочої сили в країні трудові мігранти з різних країн, зокрема українські трудові мігранти, а після повномасштабного вторгнення ще й вимушені українські мігранти.

Ізраїль

У 2021 році кількість представників єврейського народу поза Ізраїлем оцінювалась у 8.3 млн, 73% з яких у США. Алія (репатріація) ґрунтується на створенні стимулів для повернення. Окрім надання громадянства, уряд Ізраїлю надає значну допомогу з інтеграцією євреїв-іммігрантів (олім): безкоштовний квиток до країни, фінансова допомога, субсидії на оренду житла, медичне страхування, субсидії на освіту, податкові кредити та знижки, нижчі ставки іпотеки тощо. 

Лише починаючи з 1948 р. більше 3.3 млн олім (35% від поточного населення) іммігрували до Ізраїлю. У 2021 р. 57% олім (з ~20 тис.) були молодші 35 років. Досвід репатріації Ізраїлю є важливим, оскільки мова йде про людей, які ніколи не жили в країні, але є євреями за походженням. Саме завдяки створенню відповідної державної інфраструктури ця практика стала успішною. 

Ірландія 

Через складну ситуацію в економіці з 1945 по 1960 рр. країну залишило близько 500 тис.  ірландців. Це ⅙ населення країни, яке в ті роки було менше за 3 мільйона (проти 5 мільйонів зараз). Починаючи з 1960-х рр., Ірландія розпочинає розвиток сучасної економіки та високих технологій. Але економічна стагнація, безробіття та масова трудова еміграція й далі тривають. 

Починаючи з 90-х років Ірландія будує власне економічне диво. Спрощення умов закордонного інвестування, розбудова інфраструктури та найбільш ліберальний режим для іноземних інвестицій. З 1996 до 2007 р. ВВП збільшувався в середньому на 7–9 %, а ПІІ (прямі іноземні інвестиції) – на 4,5 %.  

Ірландія стає "кельтським тигром". В країну не тільки повертаються власні трудові мігранти, а охоче їдуть кваліфіковані працівники з інших країн.

Україна

Ми вивчаємо досвід повернення мігрантів інших країн, але звісно він не може і не буде ідентичним, Україна обере свій шлях і ми разом з іншими відомствами над цим вже  працюємо. Кожен з цих кейсів може стати корисним Україні. Найкращі речі з міжнародного досвіду варто адаптувати для повернення українців. 

Шлях репатріації українців абсолютно точно буде унікальний і не схожий на жоден інший, оскільки наші люди мають глибинну любов та потяг до своєї землі. І це почуття туги за домом здатне пересилити навіть прагматизм. 

Ми розуміємо, що повернення не відбувається саме собою. Для цього мають бути створені умови. Ключове і вирішальне – здатність української влади забезпечити комплексну відбудову та суттєве економічне зростання. 

Це безумовно залежить від нашої здатності реалізувати реформи, забезпечити верховенство права, подолати корупцію та відновити довіру до держави. 

Збереження та повернення людського капіталу є основою для нашого майбутнього: економічного зростання, технологічного прогресу, безпеки та конкурентоспроможності.

ЄС продовжив дію Директиви про тимчасовий захист для українців до березня 2026 року, що дозволяє майже 5 мільйонам українців легально перебувати на території європейських країн. Але поступове посилення міграційної політики в країнах Євросоюзу відбувається вже зараз. 

Наприклад, в Угорщині з 21 серпня 2024 року допомогу з житлом можуть отримати лише ті українські вимушені мігранти, які прибули з "територій, що зазнали впливу внаслідок війни". Норвегія також посилила правила надання статусу колективного захисту українцям. У вересні 2024 року уряд Норвегії визнав кілька областей України безпечними для проживання, а на початку 2025 року список було розширено до 14 регіонів.

Зростання в передвиборчих програмах європейських країн антимігрантської риторики також є важливим фактором. Наразі жодна з країн не заявляє про збільшення підтримки мігрантів.

Ось в таких ситуаціях, в тому числі, маємо максимально підтримати наших людей. Незалежно від того вирішили вони повернутися в Україну чи змінити країну тимчасового прихистку. Для цього щодня працює Міністерство національної єдності. Невдовзі розпочнуть роботу "Хаби єдності". Це не хаби повернення, це саме хаби підтримки, зв’язку та єдності. Це будуть куточки рідного дому для українців на чужині. Місця сили та зв’язку українців із батьківщиною. 

За даними ЦЕС, з кожним роком війни українців, які планують повернутися, все менше. Зараз на це готові 43% українських вимушених мігрантів проти 52% (у січні 2024) та 74% (у грудні 2022). Навіть після завершення війни за кордоном можуть залишитися від 1,7 до 2,7 млн українців. Це суттєво вплине на економіку, яка щороку може втрачати від 5,1% до 7,8% ВВП.

Виїзд мільйонів українців став серйозним викликом для країни. Адже для відновлення та зростання після війни потрібні будуть мільйони професіоналів і нам вже зараз необхідно залучати їх до проєктів в Україні. Маємо конкурувати за своїх громадян, створюючи привабливі умови для повернення – економічні стимули, кар’єрні можливості. 

Всі ми маємо працювати над досягненням спільної глобальної мети – побудови модерної та економічно успішної держави, куди хочеться повертатися. Відновлення країни після війни – це не просто задача уряду чи бізнесу, це наша спільна місія. 

Олексій Чернишов