Мы не строим Европу когда-то – мы ее создаем уже сейчас
"Українська правда" публікує есе переможців проєкту European Union in Ukraine до Дня Європи на тему "Моє бачення європейської України"
Я народилася в мирній Україні. Але наразі живу у країні, яка щодня бореться за своє життя, за свою гідність і за своє право на свободу. Для мене Європейський Союз – це не просто союз держав. Це спільнота, яка живе для людей. Вона цінує життя, захищає дітей і підтримує тих, хто цього потребує. Саме такою я мрію бачити Україну – не в крові та попелі, не зі зруйнованою землею, а з квітучими садами, усміхненими учнями та вчителями, які не ховаються від сирен.
Я здобувачка вищої освіти 4 курсу педагогічного факультету. Майбутній вчитель початкової освіти та інклюзивної освіти в початковій школі. І знаєте, це не просто професія. Це можливість виховати покоління, яке більше не знатиме, що таке війна. Покоління, для якого "Європа" буде не мрією – це буде дім. Дім, де кожен може бути собою. Де ти не боїшся думати, говорити і жити.
Моє бачення європейської України – це країна, де ніхто не залишається осторонь. Де інклюзія – це не просто слово зі звіту або новинах, а щоденна практика. Саме тому я працюю волонтером у студії логопедії та психологічної підтримки "Розмовляйко". Там ми разом з колегами робимо так, щоб діти з особливими освітніми потребами не відчували себе інакшими. Ми не будуємо Європу колись – ми її створюємо вже зараз, своїми руками.
Робота з дітьми з особливими освітніми потребами навчила мене не тільки терпінню, але й відповідальності. Я зрозуміла, що справжня інклюзія – це не тільки про доступ до освіти, це атмосфера прийняття. Європейська Україні для мене – країна, де кожен, незалежно від діагнозу, мови, релігії, відчуває, що вона не зайва. Саме в таких простих, на перший погляд, речах проявляється велика трансформація суспільства.
Я брала участь у багатьох проєтах: від EU Study Days до Школи демократичних ініціатив. Але найбільше впливає на моє формування – спілкування з людьми. З дітьми, які малюють сонечко, навіть коли перебувають у бомбосховищі через повітряну тривогу. З батьками, які не втрачають віру. З друзями, які займаються волонтерством. Ми всі – частина великого серця України. І я хочу, щоб це серце билося в унісон із Європою.
Кожна ініціатива, у якій я брала участь, – маленький крок до мого розуміння демократії, свободи та громадянської відповідальності. Я навчилася не мовчати, коли бачу несправедливіть, та завжди питаю себе: "Що можу зробити саме я?". Бо створення европейської України – не тільки справа політики, але й щоденна позиція кожного громадянина.
Читайте також есе переможців проєктів European Union in Ukraine:
Я мрію про країну, де люди не шукатимуть безпечного місця - бо вся країна буде безпечною. Де люди рахуватимуть не секунди між вибухами, а дні до фестивалів, вистав та подорожей. Де українська мова буде не мовою супротиву, а мовою миру. Я не хочу, щоб моя країна виживала. Я хочу, щоб вона жила.
Я вірю, що Україна стане частиною Європейського Союзу. Не тому, що ми про це просимо, а тому, що ми на цього варті. Ми довели це своєю кров'ю, своїм спротивом та своєю любов'ю до життя. І я, як членкиня нашого суспільства, як громадянка Незалежної України, як дівчина з невеликого міста з Півдня Одещини, що мріє, хочу бути частиною цієї історії. Я хочу вчити, будувати і підтримувати. Я хочу, щоб одного дня мої учні могли сказати: "Ми народилися в Україні, яка вже була в Європі. Дякую, що ви зробили це можливим для нас".
Я мрію про свій клас у майбутньому. У якому багато світла, книжок усіма європейськими мовами і великий глобус, на якому діти з гордістю шукають свою країну – Україну, повноправного члена європейської родини. На стінах – малюнки, а не плани евакуації. На перервах лунає сміх, а не сирени. Кожен зможе бути собою і знати, що його голос важливий. Тому що це Європа – не просто географія, а стан душі.
Тому що наша боротьба – це не просто боротьба зі злом. Це боротьба за мрію. І я знаю: ця мрія має крила.
Софія Деревянко