Поединки в британском парламенте

Прем'єр-міністр: -Дозвольте мені привітати благородного джентльмена з обранням на посаду лідера опозиції, яка виконує надзвичайно важливу роль у країні...
Лідер опозиції: -Дозвольте мені подякувати прем'єр-міністру за ті добрі слова, які він мені запропонував зараз і після мого обрання...
-Дозвольте мені запитати благородного джентльмена, чому він думає, що платники податків у вищій категорії не повинні докластися до зменшення дефіциту бюджету...
-Пане спікер, може, я тут новенький, але мені здається, що я тут ставлю питання, а відповідає прем'єр-міністр. Пане спікер, я боюся, що із двох відповідей нуль було по суті.
Хор депутатів опозиції: -Є! Є! Є!
Депутати коаліції: -Гей! Ні! Не так усе було!
Спікер: -Порядок! Порядок! Лідера опозиції буде вислухано, і якщо деякі колеги вважають, що вони тут будуть виспівувати і приваблять увагу голови, то вони обманюються.
Депутати опозиції: -Ха-ха-ха-ха!

Можливо, це звучить як уривок із якоїсь книги Джерома К. Джерома, але приблизно такий полілог розігрався цієї середи. "Прем'єр-міністерські питання" - одна з улюблених розваг тих, хто стежить за британською політикою. Це півгодинний спаринг у Палаті Громад по середах, на якій лідер опозиції допитує керівника уряду. А на другий день усі політичні оглядачі роздумують над тим, як хто виступив. Аналізують відповіді по суті, манеру триматися, риторичні здібності, те, як сиділа краватка і чи не розхристалася сорочка.

Цього ж тижня до Прем'єр-міністерських питань була особлива увага: вперше навпроти ще відносно нового консервативного прем'єр-міністра Девіда Камерона постав геть новий лідер опозиційної Лейбористської партії Ед Мілібенд.

Життя Мілібенда-молодшого на посаді лідера навряд чи назвеш легким. Ед щойно переміг старшого брата Девіда у виборах на посаду лідера Лейбористської партії. Карикатура в одній із газет показувала матір Девіда та Еда, яка чекає вдома із заздалегідь заготовленим плакатом "Вітаю, синку"; інша газета обурювалася тим, що молодший син узагалі зазіхнув на посаду, яку хотів старший ("У робочих родинах не прийнято зазіхати на роботу брата і його дівчину", - пирхав колумніст, ніби якась уявна пролетарська етика мусить завжди тримати молодших дітей у тіні). Багато хто говорив, що обрали не того Мілібенда, бо партійний істеблішмент і рядові члени переважно підтримували Девіда - колишнього міністра закордонних справ, - а Ед потрапив в лідери завдяки підтримці профспілок, які мають лише асоційоване членство.

Першого виступу Еда на Прем'єр-міністерських питаннях чекали з острахом і нетерпінням. Сьогодні всі зраділи: новий лідер забезпечив гарне шоу. Файненшл Таймс усе намагається скаламбурити щось на біблійну тему: мовляв, брат Давида побив іншого Давида, який насправді ніби Голіаф. Інші газети також використовують метафори двобою.

"Був ризик, що Дейв Камерон нокаутує пана Мілібенда в першому раунді: цей результат розчарував би фанатів бійцівського спорту, бо ми хочемо побачити добрий спорт", - пише Дейлі Телеграф. - "Але тепер Еду треба перетворити Middle England ("Середню Англію", середній клас не багатих, але й не бідних власників нерухомості з амбіціями) на Miliband England ("Англію Мілібенда").

Але як би цікаво й барвисто не обмінювалися репліками двоє провідних політиків Британії, адресуючи їх панові спікеру палати громад, коментатори сходяться на одному: проблема, яку вони обговорювали, справді не має ані однозначних відповідей, ані легких шляхів її уникнути. Мова йде про скорочення допомоги на дітей для середнього класу, без якого жодній партії не виграти наступного парламенту, тобто не отримати більшості. Пропозиції коаліції консерваторів та ліберальних демократів полягають у тому, що багатші британці можуть собі дозволити платити за дітей самі: на сьогодні допомогу отримують усі незалежно від прибутку. І з цим важко сперечатися. Держава може зекономити мільярд фунтів стерлінгів на рік, урізавши допомогу тим, хто платить податки за вищою ставкою. (У Британії діє прогресивна система оподаткування: до 6 475 фунтів прибутку на рік не платиться нічого, з наступних 37 400 фунтів платиться 20% податку, а 40% береться вже з тих, хто заробив більше 43 876, а вище 150 тисяч на рік державна скарбниця забирає половину). Так от коаліція пропонує відібрати допомогу у тих, хто в категорії 40% податку.

Проте парадокс полягає в тому, що в родині, де працює один із батьків і отримує понад 43 тисяч на рік, це означає втрату допомоги на дітей з 2013 року. А якщо обоє батьків працюють, отримуючи трохи менше, то й сімейний бюджет більший, і допомога залишається. Іще один парадокс у тому, що цю ситуацію збирається впровадити саме уряд на чолі з консерваторами - силою, яка традиційно виступає за право жінки залишатися вдома і виховувати дітей. А лейбористи, які завжди просували ідею працюючих матерів, виступають проти дискримінації "stay-at-home mums" - матерів, які лишаються вдома.

Коли Ед Мілібенд щойно очолив партію, всі, кому не лінь, радили йому відхреститися від іміджу "Червоного Еда" - прихильника лівої ідеології. Що Ед і зробив одразу ж у першій промові як лідер. Чи турбував Еда середній клас до виборів, мені невідомо; але зараз саме він і його цінності починають проходити червоною ниткою в його політичних заявах.