Газовые контракты: нарушать нельзя выполнять?

На початку нового року міністр енергетики Юрій Бойко заявив про плани України майже вдвічі скоротити імпорт російського газу через те, що Києву так і не вдалося домовитися із Москвою про зниження ціни на газ.

Урядовці та експерти сперечаються, чи справді Україна може це зробити як з огляду на чинні контракти, так і на потреби економіки.

Несподівану пропозицію українського міністра енергетики Юрія Бойка зменшити імпорт російського газу до 27 мільярдів кубометрів вже у 2012 році підтримав президент Янукович.

Коментуючи таку можливість під час зустрічі із головами районних адміністрацій, пан Янукович навіть зауважив, що Київ готувався до цього сценарію. Водночас, український президент, фактично, підтвердив формулу розрахунків, із якої виходить російський Газпром:

"Цього року ми змушені були знизити рівень закупівель газу в Росії з 52 до 27 мільярдів кубометрів, тобто "мінус" 25 мільярдів, фактично, удвічі до кінця цього року. Ми готувалися до того, що нам, можливо, треба буде йти цим шляхом", - заявив український президент.

Назад, до вугілля

Крім сенсаційної заяви про те, що Київ хоче скоротити імпорт російського газу до 27 мільярдів кубометрів, міністр енергетики Юрій Бойко також заявив, що Україна планує перевести всі свої ТЕЦ із газу на вугілля. Раніше багато ТЕЦ бюджетним коштом були переобладнані із вугілля на газ. За словами урядовця, переведення на вугілля відбудеться впродовж цього року і дозволить зекономити близько 6 мільярдів кубів газу на рік, каже пан Бойко:

"Ми переводимо всі наші ТЕЦ на вугілля. На це буде потрібен приблизно рік, але ми цю роботу вже розпочали", - заявив міністр 13 січня.

Прем’єр-міністр Микола Азаров на своїй сторінці у Facebook переконує, що Україна цілком здатна зменшити споживання російського газу і прожити на імпорті лише 27-и мільярдів кубометрів. При цьому прем’єр звертає увагу і на достатні, на його погляд, запаси газу у підземних сховищах, і на реальність швидкого переходу на опалення вугіллям, і на можливість збільшення власного видобутку традиційного та початок видобутку сланцевого газу:

"Ми закачали достатню кількість газу, запас якого допоможе нам у 2012 році безперебійно забезпечувати наших людей. Дуже багато у нас було зроблено для розвитку видобутку вугілля, і вперше у нас є профіцит більше 5 мільйонів тонн. Це дозволить нам на наших теплових електростанціях використовувати вугілля замість газу. Велика робота проводиться Нафтогазом щодо збільшення власного видобутку газу. Ведеться робота із залучення інвесторів з розробки родовищ сланцевого газу. Зрозуміло, що це справа не одного дня, але ми готові до того, щоб протягом обмеженого часу використовувати газозамінні джерела енергії", - вважає Микола Азаров.

27 - забагато чи замало?

Експерти піддають сумнівам і здатність української економіки "протягти" лише на 27 мільярдах кубометрів імпортного газу.

Головний економіст інвестиційної компанії Dragon Capital Олена Білан каже, що у своїх прогнозах на 2012 рік компанія виходить із того, що українська економіка потребуватиме 36-38 мільярдів кубів імпортного газу:

"Мені здається, що знизити обмін закупок до 27 мільярдів кубометрів нині не видається можливим, принаймні, якщо не будуть знайдені якісь інші джерела поставок газу, бо всередині самої економіки таких ресурсів, аби замінити нестачу імпорту, фактично, немає. Так, у газових сховищах ще є запаси газу, але він є дуже близьким до критично мінімального, який технічно неможливо вилучати зі сховищ - це близько 11-12 мільярдів кубометрів. Тому ми і закладаємо (у свої розрахунки), що Нафтогазу буде потрібно імпортувати 38 мільярдів кубометрів.

Можливо, ці обсяги будуть трохи меншими - на рівні у 36-35 мільярдів кубометрів. Це залежатиме від того, якими будуть лютий та березень, коли ще триває опалювальний сезон", - каже експерт, і наводить свою формулу: у 2011 році споживання газу в Україні склало 63 мільярди кубометрів, 20 із яких було видобуто в Україні.

Тобто, навіть якщо українська економіка не зростатиме, їй буде потрібно близько 43 мільярдів кубометрів газу. Як очікують у Dragon Capital, із цих 43 мільярдів близько 38 Нафтогаз придбає у Газпрому, а решту - імпортує приватна компанія Ostchem.

До зустрічі в суді

Згідно із формулою російського Газпрому, з якою погоджуються і українські оглядачі (колишній спеціальний уповноважений президента питань міжнародної енергетичної безпеки Богдан Соколовський, незалежний експерт з питань енергетики Олександр Нарбут), у 2012 році Україна має імпортувати 52 мільярди кубометрів, вказаних у статті 2 контрактів 2009 року, які без штрафних санкцій можна зменшити лише на 20%, тобто, до 41,6 мільярдів кубометрів.

Проте згідно із формулою українського Міністерства енергетики та Нафтогазу, Україна має право імпортувати мінімальні 33 мільярди кубометрів (за підписаними у 2010 році додатками до угод 2009) "мінус" 6 мільярдів кубометрів, які, начебто, має купити для своїх підприємств Ostchem Дмитра Фірташа.

Якою б не була формула суперечки, до міжнародного комерційного арбітражу у Стокгольмі може звернутися і російський Газпром, вимагаючи виконання умови "бери або плати", і український Нафтогаз, вимагаючи перегляду контрактів на підставі того, що ринкові умови значно змінилися від часу підписання контрактів.

Екс-речник українського Нафтогазу Валентин Землянський вважає, що розгляд україно-російської газової суперечки у міжнародному суді може мати і позитивні наслідки:

"Україну більш ніж влаштує такий розвиток подій, оскільки у Києва є беззаперечний економічний аргумент: перевищення ціни російського газу над середньоєвропейською на 150-200 доларів протягом минулого року і категоричне небажання керівництва Газпрому переглядати положення кабального контракту. До речі, цей аргумент буде підкріплений низкою позовних вимог європейських компаній до Газпрому у той-таки арбітраж", - каже Валентин Землянський.

До того, що міжнародний суд може стати способом розв’язання тривалої газової суперечки між Києвом та Москвою, схиляється і екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник. Водночас в інтерв’ю агенції УНІАН він заявив, що не очікує якихось результатів цих переговорів принаймні до завершення президентських виборів у Росії:

"Не бачу, що може змінитися до виборів президента Росії. Звичайно, якщо мова не йде про вступ до Митного союзу та здачу газової труби, про відмову від боргів та активів колишнього Радянського Союзу. І тому варіант, пов’язаний із зверненням до суду, встає все більш реальним для виходу з газового зашморгу", - вважає Віктор Пинзеник.

Водночас незалежний експерт з енергетичних питань Олександр Нарбут каже, що про можливість досягнення позитивних результатів у міжнародному суді свідчать всі приклади звернення до Стокгольмського арбітражу європейських партнерів Газпрому - із Італії, Німеччини, Польщі. Проте попередній провал українського Нафтогазу у міжнародному комерційному арбітражі у суперечці із РосУкрЕнерго, а також те, як ведуться нинішні газові переговори, коли їх провадить міністр енергетики без відповідних директив уряду та без участі керівництва самого Нафтогазу, може призвести до чергової невдачі Києва.

Гра у піддавки

Керівник енергетичних програм центру "Номос" Михайло Гончар вважає, що на "непростих" україно-російських газових відносинах зароблялося і заробляється так багато грошей, що їхня нормалізація є просто невигідною для цілої низки політичних та бізнесових кіл.

Експерт також твердить, що якби наміри чинної влади зменшити енергетичну залежність від Росії були справжніми, то її представники говорили б про період не одного року, а принаймні кількох років, адже такі кардинальні зміни потребують і часу, і інвестицій.

"Досвід 20 років показує, що гарних програм - і диверсифікації, і розвитку видобутку власних енергоносіїв - не бракувало, але результат є майже нульовим", - підсумовує експерт.

Крім того, як вважає незалежний експерт з питань енергетики Олександр Нарбут, названих міністром енергетики обсягів імпорту російського газу не тільки буде недостатньо, аби покрити всі потреби української економіки, але це може розширити боргову "яму" Нафтогазу, з усіма наслідками:

"На жаль, минулого року ми не мали затвердженого балансу споживання газу українською промисловістю та іншими споживачами, і цього року ми його також не маємо, щоб сказати упевнено, хто скільки потребує газу. Натомість ми маємо пришвидшене споживання газу зі сховищ, і, не зважаючи на бадьорі запевнення у тому, що цього газу нам на все вистачить, я маю великі сумніви, що до кінця опалювального сезону там щось залишиться для підтримки нормальної роботи нашої ГТС.

Якщо у цих 27 мільярдах не передбачено створення нового запасу у сховищах, то із чим ми вийдемо на наступний опалювальний сезон? Вже не кажучи про ті штрафні санкції за умовою "бери або плати", які "потягнуть" на додаткові 5 мільярдів. Разом із боргом, що було утворено наприкінці 2010 року, коли Нафтогаз взяв російський кредит на 1,8 мільярдів доларів під майбутній транзит газу, це створює такий борг, який дозволяє Росії вимагати через той же Стокгольмський арбітраж повернення боргу, зокрема, і через суттєвий пакет української ГТС. По суті, ми є свідками гри у піддавки, де одним із гравців є профільний міністр, і немає упевненості, що робить це він цілком несвідомо".