Серединний шлях України

Понеділок, 17 травня 2010, 17:48

"Серединний шлях" - термін з буддизму, що означає вміння проходити без втрат між протилежностями, здатність зрівноважувати їх. Для України це особливо актуально, адже останні роки її політичного життя відзначилися вкрай загостреним протистоянням між різними її частинами і різними політичними течіями.

Але часто такий серединний шлях асоціюється для нас не стільки з чимось позитивним, як навпаки - з чимось поганим і в'язким - або повторенням все тієї ж проблеми, якої ми ніяк не можемо позбутися, або навпаки - якимсь невдалим компромісом, що не приносить задоволення нікому - на зразок Ющенківського Універсалу 2006-го.

Це не випадково - загострення протиріч є одним з механізмів людського мислення - так ми вирішуємо проблеми. Для цього ми спершу повинні розділити її на протилежні складові, а потім, за законами звичайної комбінаторики, утворити з цих двох протиріч чотири можливих варіанти подальшого розвитку.

І ось з них вже й можна вибирати те, що нам підходить, а що - ні. Виникає така можливість завдяки наявності в нашому реальному світі постійної складової, від якої залежно все - часу. Тому будь-яку подію чи ситуацію, навіть, здавалось би, достатньо стабільну, в принципі можна розглядати як хорошу чи погану для нас, як добро чи зло.

Спочатку час утворює протилежність до події чи явища, через що виникають вже дві події (наприклад Ющенко -> протилежність Ющенка -> Янукович), а потім утворює вже чотири - так як кожен з цих варіантів в майбутньому може розвиватися по-різному.

Наприклад завтра той же Янукович може виявитися хорошим для нас, а Ющенко - поганим, або навпаки. Тоді й утворюється чотири варіанти:

Обидва погані (всі вони однакові).

Перший хороший, другий поганий (Ю-щен-ко!)

Другий хороший, перший поганий (Я-ну-ко-віч!)

Обидва хороші. (????)

Часто позитивний варіант буває схованим або непомітним, а іноді й просто, здається, неможливим. Тому й говорять про божественну "трійку", не помічаючи втраченого. А проте, хоча б теоретично, його завжди можна спрогнозувати - як це могло би бути.

В даному разі варіант, коли б обидва українських президенти - і Ющенко, і Янукович - виявилися б позитивними для розвитку країни був би тоді, коли б вони дійсно про неї, країну, думали, якби в цьому їхня ціль співпадала. Такого не було.

Тому якщо між двома діагональними варіантами (добрий або один, або інший) різниця полягає в засобах реалізації цілі, то між найгіршим і найкращим варіантами - в самій цілі, в фактично прямо протилежних напрямках розвитку. Найкращий варіант - загальне благо, найгірший - навпаки.

Такий хід мислення дозволяє по-іншому глянути на розвиток України в останні роки. Наприклад на те, що доля України фактично визначається не протистоянням схід-захід, а тим, як проголосує її середина.

Середина в двозначному сенсі - і як центральні області України, і як ті українці, що вважаючи себе українцями є російськомовними.

Саме розвиток прагнень цієї частини України й міг би вивести її з антагонізму протилежностей, стати базою для виникнення її "серединного" шляху. А проте, враховуючи сказане вище стосовно законів часу й комбінаторики, слід розуміти, що цей серединний шлях в однаковій мірі може бути як і повністю поганим, так і повністю хорошим.

І попри всю свою серединність насправді може вести зовсім в різні боки - як і загального блага, так і занепаду і деградації. Один з них - це вдоволення інтересів і однієї частини України, і іншої, а другий - не вдоволення інтересів жодної.

Більш детально це можна розглянути на прикладі побудови нації. Одна точка зору - етнічна нація, друга - космополітична, без роду і племені.

Тому ідеальним мав би бути такий варіант держави, де б нація будувалася на етнічній основі, але яка б надавала можливості розвитку і тим, хто не вважає себе приналежним до якогось одного-єдиного етносу.

Власне кажучи, саме це завжди і було характерним для України. Для прикладу можна навести слова Миколи Костомарова сказані ним в статті "Дві руських народності":

"Издавна Киев, потом Владимир Волынский, были сборным пунктом местопребывания иноземцев разных вер и племён. Южноруссы с незапамятных времен привыкли слышать у себя чуждую речь и не дичиться людей с другим обличьем и с другими наклонностями.

Уже в X веке, и, вероятно, древнее из южной Руси ходили в Грецию, одни занимались промыслами в чуждой земле, другие служили в войске чужих государей. После принятия крещения, перенесенная в Южную Русь юная христианская цивилизация привлекла туда еще более чужеземной стихии из разных концов.

Южноруссы, получившие новую веру от Греков, не усвоили образовавшейся в Греции неприязни к западной церкви; архипастыри, будучи сами чужими, старались пересадить ее на девственную почву, но не слишком успевали: в воображении южнорусском католик не принимал враждебного образа.(...)

Этот дух терпимости, отсутствие национального высокомерия, перешел впоследствии в характер казачества и остался в народе до сих пор".

Аналогічно можна розглядати й інші протилежності. Наприклад коли ми говоримо про російськомовних українців, то одночасно треба було б вести мову і про ... україномовних росіян?

А чому б і ні? Коли в Україні будуть створені такі умови, що й росіяни заговорять українською, то напевно і українцям про мову думати вже не доведеться.

Тим більше, що цю проблему можна розглядати і під іншим кутом зору - говорячи про україномовних росіян як про українців, що живуть в Росії. Тоді, коли б ми турбувалися про них, нас напевно менше хвилювала б і проблема росіян в нашій країні.

Ну і нарешті такий же підхід можна застосувати і щодо подальшого розвитку політичних партій України. Теперішнє їхнє об'єднання в єдину коаліцію фактично привело до варіанту "всі погані" і такого напрямку розвитку, який ідеї загального блага точно не відповідає.

Яким же мав би бути ідеальний серединний шлях? Вочевидь таким, що поєднував би в собі інтереси виборців протилежних частин країни. Одні прагнуть до національної ідеї, інші - до прогнозованого стабільного і забезпеченого життя.

Тому ідеєю нової націонал-демократії, що мала б виникнути на обломках старої, мало б стати створення національно спрямованої й заможної держави.

Так просто! А ось чи може виникнути в Україні така партія - вже зовсім інше питання. Теоретично якісь шанси ще зберігає Тимошенко, але чи зможе вона відмовитися від своїх амбіцій і блоку імені себе і піти на створення повноцінної ідеологічної партії з розвинутою структурою управління - невідомо.

Якщо ні - то значить комусь іншому доведеться взяти на себе таку місію. Або інакше ми підемо по іншому варіанту серединного шляху - занепаду і деградації, заміні однієї цілі всезагального блага на іншу ціль - блага окремої групи людей, що житиме за рахунок такого занепаду усіх інших.

Ну і наостанок треба сказати, що не завжди ідеальний варіант розвитку може полягати саме в об'єднанні протилежностей.

Наприклад в протистоянні НАТО-Росія ми однаково успішно можемо відстоювати свої інтереси як і в тих сферах, де НАТО і Росія вже співпрацюють, так і навпаки - можемо повністю відмовитись і від одного, і від іншого - скажімо приймаючи участь в розвитку європейських сил самооборони.

Або може бути й ще ширший вибір - наприклад вибираючи між Росією і Євросоюзом, теж можна прийняти й такий варіант розвитку, який би враховував інтереси обох сторін, але можна й такий, який виключаючи обидва варіанти розвитку натомість пропонуватиме ціле їхнє різноманіття.

Наприклад - по лінії Балтійсько-Чорноморського співтовариства, співробітництва з Іраном чи Лівією, в напрямку на більш віддалені далекосхідні країни - Індію чи Китай, по лінії розвитку взаємовідносин з країнами Причорномор'я, стратегічного партнерства з Японією чи Бразилією.

Територіальне розміщення України "на перехресті світів" та фактична присутність української діаспори майже в половині країн світу надає нам для цього більш ніж достатньо можливостей.

Треба тільки вміти думати, аналізувати і вибирати. І ось саме з останніми вміннями, здається, в нас і дійсно серйозні проблеми.

Ігор Лубківський, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування