Знову читати про те, що кількість розчарованих помаранчевою революцією сягнула свого історичного максимуму, є не цікавим та вже навіть не сумним. Але сумним є те, що кількість тих, хто чимось допомагає владі, залишається незмінною, тобто мізерно малою.
"Розкол "помаранчевої команди" – це, безумовно, зрада революції", – зі статті Богдана Червака. "Як і раніше, сила – лише у грошах", – зі статті Ігоря Луценка. "Не хотілося б, щоб Віктор Ющенко висловлювався і діяв так само, як екс-президент", – зі статті Миколи Томенка.
Список подібних обвинувачень, висунутих на сайті "Української правди" та в інших ЗМІ, можна продовжувати ще довго.
Пропоную продавати такі статті виборчому штабу "Регіонів України", щоб їх могли використовувати в якості агітлистівок проти Ющенка на майбутніх виборах.
А краще - не продавати "Регіонам", а подарувати їх Вітренко. От вже вона зрадіє. Їй така поміч ой-як потрібна (з її-то рейтингом).
Звісно, все це жарти, але від того стає дуже сумно.
Є пропозиція для тих, хто пише такі статті. Поряд зі своїми гнівними коментарями пишіть інформацію про те, які конкретні дії ви здійснили для втілення у життя цілей Майдану. Здається, так буде чесно. Базікати всі можуть, а діяти – одиниці.
Не в тому справа, що Ющенко безгрішний, що йому немає за що дорікати, чи що про нього пишуть неправду, або ж навмисно та безаргументовано критикують. Адже насправді не виконано багато обіцянок та допущена купа помилок, деякі з яких досі не виправлено.
Справа в тому, що замість того щоб лише критикувати та жалітися, кожен з нас має взяти персональну відповідальність за покращення ситуації в країні. Так само, як ми взяли на себе відповідальність змінити владу на минулих президентських виборах.
Хто стояв на Майдані та майданчиках? Ми!
Хто їздив спостерігачами на дільниці? Ми!
А хто протестував проти утисків свободи слова? Невже знову ми?!
Вибачте, пане Литвин, але це МИ не про вас говоримо!
Хто, якби не ми самі, все це зробив? Поки всі сиділи по домівках та теревенили про те, що все погано, що Янукович переможе, що нічого не змінити, нічого й не відбувалося. Але коли почали діяти, справи пішли вгору!
Можливо, зараз знову настав час поворушитися? Але вже не на майданах, а кожному, роблячи та просуваючи свою справу. Може, досить мріяти, що хтось нам допоможе, чи хтось за нас побудує нову Україну. Нашу Україну! Поки ми самі собі не допоможемо, ніхто нам не допоможе.
Нагальний приклад. Безліч економістів та громадських діячів весь час говорять, що у нас немає стратегічного плану розвитку. То чому б вам його нарешті не підготувати та презентувати, як, наприклад, зробили з презентаціями концепцій громадського телебачення? Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет має йти до гори.
Після революції з’явилось багато розмов про народження в Україні громадського суспільства. Звичайно, я не претендую на те, щоб бути черговим "спеціалістом" у цій темі. Але для мене, як для громадянина своєї країни, очевидно, що громадське суспільство не може бути лише громадським базіканням, а має доповнюватися громадськими діями.
Сподіваюсь, що коли на наступну річницю Майдану ми себе запитаємо: "Хто минулого року допоміг владі виконати свої обіцянки?" - відповідь буде однозначною – "Ми".
Гасло "Не словом, а ділом" має знову стати актуальним. Тепер не лише для президента, але й для кожного з нас.
Олександр Красеньков, студент КНЕУ
