Міністр оборони Латвії Мелніс: Переконаний, що українські військові здатні відвойовувати свою землю метр за метром
Перший закордонний візит після призначення міністром оборони Латвії Райвіс Мелніс здійснив до України.
До приходу в уряд він уже працював з Києвом і добре знайомий як із ситуацією на українсько-російському фронті, так і з розвитком українських оборонних технологій.
Під час візиту до столиці України Мелніс зустрівся з президентом Володимиром Зеленським та міністром оборони Михайлом Федоровим.
В інтерв'ю "Українській правді" міністр розповів про новий етап оборонної співпраці між Україною й Латвією, готовність НАТО до можливого конфлікту з Росією, уроки, які Альянс засвоює з українського досвіду, і майбутнє війни, в якій дедалі більшу роль відіграють дрони та штучний інтелект.
"Ми приходимо в українську оборонну індустрію як інвестори – щоб отримати ті спроможності, яких потребуємо"
– Це ваш перший візит до України на посаді міністра оборони Латвії. Водночас ви добре знаєте нашу країну, неодноразово бували тут раніше й працювали з Україною ще до призначення. Ви зустрілися з міністром оборони Федоровим і президентом Зеленським. Яке ваше враження від ситуації на фронті сьогодні? Чи змінилося ваше бачення, якщо порівняти з попередніми візитами?
– Я свідомо вирішив організувати свою першу поїздку саме до України, щоб посилити нашу співпрацю, зміцнити відносини між країнами та привезти додаткові можливості, які допоможуть Україні ще ефективніше протистояти Росії.
Ми провели дуже хорошу розмову з міністром оборони України Михайлом Федоровим. Також я мав зустріч із президентом України Володимиром Зеленським.
Ми обговорювали багато тем, але однією з ключових стала угода про співпрацю у сфері безпілотних технологій, яку підписали президент Зеленський та прем'єр-міністр Латвії.
Цей документ створює основу для значно глибшої співпраці між нашими країнами. Йдеться про підтримку, обмін інформацією, обмін експертизою та навчанням. Він також відкриває можливість для трансферу технологій, отримання експортних ліцензій і закупівлі систем, які вже довели свою ефективність на полі бою, але які наша оборонна промисловість поки що не виробляє.
Саме тому ми приходимо в українську оборонну індустрію як інвестори – щоб отримати ті спроможності, яких потребуємо.
Ця угода також відкриває шлях до створення спільних підприємств між латвійськими та українськими компаніями, які об'єднають інженерів і технології наших країн для розробки систем, що можуть бути кращими за системи нашого ворога.
– Ви згадали про угоду щодо співпраці у сфері дронів. Чи бачите ви майбутні спільні підприємства переважно на території України чи Латвії?
– Це можуть бути обидва варіанти. Багато залежатиме від самих компаній та їхніх домовленостей. Але я думаю, що ми побачимо спільні проєкти як в Україні, так і в Латвії.
"Удари далекобійними безпілотниками змінюють саму логіку цього конфлікту"
– В Україні досі триває дискусія щодо експорту оборонних технологій під час війни. Частина експертів вважає, що зараз не найкращий час для цього. На вашу думку, чи готова Україна вже сьогодні ділитися своїми технологіями з міжнародними партнерами?
– Так, я вважаю, що готова. І найкращий сигнал цього – саме угода про співпрацю у сфері дронів, яку підписали лідери наших держав.
Я думаю, настав час ділитися знаннями української оборонної промисловості та її виробничими можливостями з міжнародними партнерами. Варто використовувати потенціал наших інженерів разом, щоб створювати ще кращі продукти.
– На початку року Україна отримала нового міністра оборони – Михайла Федорова. Ми бачимо дедалі активніше використання ударних дронів середньої дальності та далекобійних систем по території Росії. Після розмови з міністром чи відчуваєте ви більше оптимізму щодо ситуації на фронті?
– Я б не говорив про оптимізм. Йдеться про довіру до того, що роблять українські військові та підрозділи. Я переконаний, що українські військові здатні відвойовувати свою землю метр за метром, кілометр за кілометром.
Я бачу, як Україна використовує технології власного виробництва. Ви застосовуєте дрони середньої дальності, далекобійні безпілотники та переносите війну на територію Росії, змінюючи саму логіку цього конфлікту.
Удари середньої дальності дозволяють знищувати логістичні об'єкти та позбавляти Росію можливості ефективно організовувати бойові дії. Без логістики війна неможлива. Українські війська навчилися знаходити інструменти для ударів по логістичних центрах, навчальних базах та інших важливих об'єктах.
Паралельно проводяться далекобійні операції проти нафтопереробних заводів і виробничих об'єктів. Це не лише завдає шкоди ланцюгам постачання російської армії, а й послаблює російську економіку. А це означає менше грошей на ведення війни.
– Тобто ви вважаєте, що нинішня стратегія України є правильною?
– Так. Саме в це я вірю.
"Напад на НАТО був би стратегічною помилкою Росії"
– Минулого місяця на конференції Lennart Meri в Таллінні багато говорили про можливі ризики нападу Росії на НАТО. Раніше часто йшлося про 2029 рік, але дедалі більше експертів припускають, що це може статися раніше – вже в 2026 чи 2027 році. Наскільки реалістичним ви вважаєте такий сценарій?
– Є дві речі, які потрібно розуміти.
По-перше, Росія є непередбачуваною. Ми не знаємо, яке рішення може ухвалити її керівництво. По-друге, якщо ми говоримо про напад на країни Балтії, то насправді ми говоримо про напад на НАТО.
Це була б велика помилка Росії. Чому? Тому що це створило б для України можливість перейти до більш активних дій, перегрупуватися та отримати нові можливості на фронті. Росії довелося б вести війну на два фронти. Саме тому напад на НАТО був би серйозною стратегічною помилкою.
НАТО має необхідні спроможності. НАТО готове. Звичайно, ми продовжуємо ставати сильнішими. Ми вчимося в України, вчимося у ваших військових, вивчаємо ваш досвід та підсилюємо власні можливості.
– Тобто ви не виключаєте жодних сценаріїв, але вважаєте, що НАТО сьогодні готове до такого виклику?
– Я не можу зазирнути в голову Путіну. Він може ухвалити будь-яке рішення. Але найважливіше – бути готовими. І ми готові.
Ми повинні розуміти, що напад на Латвію, Естонію, Литву, Польщу чи Фінляндію означатиме напад на НАТО. І НАТО відповість. У НАТО є необхідні можливості. У НАТО є план дій. І, як я вже казав, для України це також створить додаткові можливості для боротьби.
– Ми багато говоримо про дрони, штучний інтелект і нову природу війни. Чи готове сьогодні НАТО до війни нового покоління? І які головні уроки Альянс може засвоїти саме від України?
– Ми вчимося у вашої армії, у вашої оборонної промисловості, вивчаємо, як ви застосовуєте нові технології на полі бою. Ми бачимо, як дрони, штучний інтелект і засоби радіоелектронної боротьби змінюють характер війни. І ми навчаємося. Можливо, не так швидко, як хотіли б, але цей процес триває.
Ми нарощуємо своє розуміння сучасної війни, інтегруємо дрони та штучний інтелект у структуру наших збройних сил і шукаємо способи максимально ефективно використовувати ці технології на полі бою. І все це значною мірою відбувається завдяки досвіду України.
– Однією з головних тем у Європі сьогодні є переозброєння. Водночас часто звучить критика, що цей процес відбувається надто повільно. Чи поділяєте ви таку оцінку? І яку роль у цьому процесі може відіграти Латвія?
– Саме тому ми сьогодні активно співпрацюємо з українськими компаніями. Саме тому ми підтримуємо власну оборонну промисловість і наші компанії.
Зараз існує величезний попит на різноманітні системи озброєння. І наша оборонна промисловість має працювати швидше, щоб забезпечувати військових необхідними системами, боєприпасами та безпілотниками.
Ми повинні тісно взаємодіяти з виробниками та чітко формулювати свої вимоги. Промисловість має розуміти, які саме системи нам потрібні, коли вони потрібні та для яких завдань.
І саме тут теж дуже важливий український досвід. Наші військові можуть навчатися в українських військових краще розуміти сучасне поле бою, а потім передавати це розуміння виробникам у Латвії або в інших країнах, де ми закуповуємо озброєння.
Тоді вже питання полягає в тому, наскільки швидко оборонна промисловість здатна виробляти й постачати необхідні системи.
"Підписання угоди про співпрацю у сфері дронів стало надзвичайно важливим кроком"
– Якщо говорити про спільні латвійсько-українські проєкти, які саме технології чи типи безпілотних систем викликають найбільший інтерес? Йдеться про FPV-дрони, перехоплювачі, морські дрони чи, можливо, роботизовані наземні платформи?
– З того, що я бачу на різних професійних майданчиках і форумах, інтерес є практично до всього. Це FPV-дрони, ударні системи середньої дальності, далекобійні безпілотні платформи, морські дрони, роботизовані наземні комплекси.
Бізнес і оборонна промисловість уважно стежать за тим, що створює Україна. Навіть компанії, які вже виробляють власні системи, наприклад перехоплювачі, все одно зацікавлені в українських технологіях та українському досвіді.
Як представники оборонного сектору ми особливо уважно дивимося на далекобійні системи, безпілотні платформи, засоби радіоелектронної боротьби та багато інших напрямків.
– Чи вже ведуться предметні переговори між латвійськими та українськими компаніями щодо таких проєктів?
– Так, такі розмови вже відбуваються. Кілька латвійських і українських компаній зараз обговорюють можливі формати співпраці. Поки що зарано говорити про деталі чи конкретні результати, але діалог уже триває.
– Наскільки швидко можуть з'явитися перші результати?
– Ми хотіли б рухатися максимально швидко. Наше завдання – забезпечити виробництво систем, яких потребують наші військові, щоб ми могли закуповувати їх і передавати нашим солдатам. Тому ми будемо намагатися максимально прискорити цей процес.
– Що ви очікуєте від української сторони для розвитку співпраці?
– Я думаю, що український уряд уже зробив дуже багато. Підписання угоди про співпрацю у сфері дронів стало надзвичайно важливим кроком. Цей документ відкрив для нас двері до отримання тих систем і технологій, які нам потрібні. І це вже дуже значний внесок з боку України.
"Ми розуміємо, що Європа повинна більше інвестувати у власну безпеку"
– Ми часто називаємо нинішню війну технологічною. Але водночас бачимо, що ключову роль на фронті все ще відіграє піхота, люди. Як, на вашу думку, зміниться війна за 2–3 роки?
– Технологій стане більше. Але артилерія залишиться. Танки і піхота залишаться. Вони й надалі виконуватимуть свою роботу й надалі матимуть велике значення на полі бою.
Я думаю, що роль технологій буде постійно зростати, а люди дедалі більше керуватимуть цими системами. Не має значення, чи ми говоримо про флот, безпілотники чи інші платформи – люди залишатимуться операторами цих систем.
– Після 2025 року в Європі дедалі частіше говорять про необхідність більшої самостійності у сфері безпеки та меншої залежності від США. Чи вважаєте ви, що Європа вже почала рухатися в цьому напрямку?
– Сполучені Штати залишаються нашим стратегічним партнером. Вони продовжують надавати гарантії безпеки. Вони залишаються членом НАТО. Американські військові продовжують перебувати в Європі. Ми проводимо спільні навчання, працюємо пліч-о-пліч, і ця співпраця триває.
Так, сьогодні ситуація дещо відрізняється від тієї, до якої ми звикли раніше. Але водночас ми розуміємо, що Європа повинна більше інвестувати у власну безпеку. І саме це зараз відбувається.
Я бачу, що не лише Латвія, а й багато інших європейських країн збільшують інвестиції в оборону, розвивають власні спроможності та нарощують свій військовий потенціал. Усе це робить НАТО сильнішим і краще підготовленим до можливих загроз.
– Водночас критики кажуть, що Європа все ще рухається недостатньо швидко.
– Ми завжди хочемо отримати результат сьогодні. А ще краще – учора. Але потрібно розуміти, що навіть якщо у вас є гроші й ви можете купити систему озброєння вже завтра, цього недостатньо.
Потрібно навчити людей користуватися цією системою. Потрібно створити всю екосистему навколо неї. Я маю на увазі взаємодію між армією та промисловістю, підготовку особового складу, технічну підтримку, можливість швидко модернізувати систему відповідно до нових вимог військових.
Тому навіть якщо комусь здається, що ми рухаємося недостатньо швидко, насправді ми послідовно будуємо нові спроможності та збільшуємо нашу здатність воювати. І цей процес працює.
Севгіль Мусаєва, УП