Декоративне майбутнє президента
Після 4 серпня 2006 року в Україні розпочався черговий етап політичного розвитку. Найбільші зміни стосуватимуться ролі президента та уряду в політичному житті держави.
Слід констатувати очевидне зменшення реальних повноважень президента України та структур, напряму контрольованих главою держави - секретаріат президента, РНБО.
В той же час реалії політичного життя та конституційного ладу країни визначать саме парламентську більшість та Кабінет міністрів у якості ключового комунікатора між владними та бізнесовими елітами країни, а також реального контролера й розпорядника державних ресурсів.
Існування права вето президента дозволяє припустити, що парламент не зловживатиме ухваленням гострих політичних рішень, які мають ризик бути ветованими главою держави.
Справді, на першому етапі (2006-2007 роки) Партії регіонів конфліктувати з президентом не має сенсу. З боку команди Віктора Ющенка прем'єрство Віктора Януковича подається й надалі подаватиметься як "слідування курсу, визначеного Універсалом національної єдності", а отже – "перемоги президента внаслідок демократичного процесу".
З боку ж лідерів Партії регіонів найближчим часом ми маємо всі шанси спостерігати продовження проєвропейської (до певної міри навіть – проНАТОвської) риторики, а також шанобливе ритуальне кивання "отців" регіоналів у бік президента.
Втім, дані заяви матимуть насамперед декоративний характер. Партія регіонів, закріпившись у владі, намагатиметься розбудувати самостійні канали спілкування із Заходом, налагодити конструктивну співпрацю з Росією та підготуватися до взяття повної влади в країні.
А це не означає, що протягом найближчих років не робитимуться спроби перегляду статусу ключових органів державної влади. Конституційну нестабільність можна вважати одним із головних ризиків для розвитку України у 2006 – 2009 роках.
Конфронтаційний сценарій: скасування політреформи
Спробою перехопити стратегічну ініціативу з боку президента і його оточення може стати спроба здійснення ревізії політичної реформи шляхом відповідного звернення до Конституційного Суду.
Однак повернення до старої редакції Конституції, якщо воно відбудеться, насправді буде для чинного президента України пірровою перемогою і не обов'язково призведе до посилення його влади.
Очевидно, що скасування політичної реформи не означає повернення Віктором Ющенком повноважень Леоніда Кучми.
Аргументи наступні. Своєрідна "неписана" Конституція 1996 – 2004 років залишала за попереднім главою держави де-факто ряд повноважень, якими він юридично не був наділений.
Окрім цього, Леонід Кучма практично завжди був спроможний сформувати лояльну до себе більшість у Верховній Раді.
Конституція 1996 року передбачає доволі значні повноваження для Верховної Ради. А тому навіть після скасування політреформи Віктор Ющенко зможе звільняти й призначати, наприклад, міністрів та глав обласних адміністрацій лише за поданням прем'єр-міністра.
Ця норма старої Конституції, яка за Леоніда Кучми фактично не діяла, може набути нової актуальності.
У разі ж відставки прем'єр-міністра і Кабінету міністрів, для призначення нового глави уряду все одно будуть необхідні 226 голосів у Верховній Раді, яких Віктор Ющенко не матиме.
Виконання ж обов'язків попереднім складом уряду за "дореформенною" редакцією Конституції дозволяється не більше, ніж протягом 60 днів. Таким чином, виникне правова колізія, яка призведе до ще більшої нестабільності ключових інститутів державної влади, насамперед – виконавчої гілки.
У той же час можливостей розв'язати цю проблему шляхом розпуску парламенту у президента буде ще менше, аніж за умов дії нині чинної Конституції. У разі скасування політреформи він матиме таке право лише у разі, якщо протягом 30 днів чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради не можуть розпочатися.
Натомість, дві інші можливості - право на розпуск парламенту у разі несформування коаліції протягом 30 днів, а також 60 днів після відставки уряду – існують лише у законі, ухваленому 8 грудня 2004 року, і який окремі представники команди президента пропонують скасувати.
Системне протистояння Віктора Ющенка з Партією регіонів, СПУ та КПУ, яке неминуче відновиться внаслідок скасування політреформи, здатне лише трансформуватися у тривалий конфлікт по лінії президент-Верховна Рада, і є всі підстави прогнозувати, що воно може завершитися на користь останньої.
При цьому не варто забувати, що неконтрольована президентом Верховна Рада, повноваження якої він не в змозі буде припинити, цілком здатна ініціювати питання імпічменту, попередньо ухваливши всі необхідні для цього закони. Втім, навряд чи такий сценарій буде цікавим для основних політичних гравців.
Завершення "компромісного шляху" - нова політреформа?
Нині варто згадати, як 2003 року Кучма, Медведчук і Симоненко висунули ідею обрання президента у Верховній Раді.
Різко проти цього виступили соціалісти, і саме це, поряд із активними протестами "Нашої України", було одним з чинників, які завадили реалізації такого варіанту політреформи.
Чому би зараз СПУ, за нових політичних умов, не повернутися до цієї ідеї? Тим більше, що "об'єднавчим президентом" міг би стати "патріарх" вітчизняної політики – Олександр Мороз?
Прем'єром – до наступних всенародних виборів, які відбудуться далекого 2011 року – залишається Віктор Янукович. Зрештою, на безболісне продовження своєї каденції до 2014 у Верховній Раді року може піти і Віктор Ющенко.
На всенародних виборах йому буде це зробити практично неможливо.
У разі ж, якщо Конституцію буде піддано новій ревізії, руки у Партії регіонів розв'язуються остаточно. Тимошенко, як один з головних претендентів на посаду президента, нейтралізується. Остаточно позбавляється впливу і президент, політична залежність якого від Партії регіонів стане очевидною.
Вагомим чинником, який зможе перешкодити "новій політреформі", є Конституційний Суд. Відмову від всенародних виборів глави держави цілком можна класифікувати як обмеження прав і свобод громадян.
Не менш значна роль належатиме й суспільній думці – і тут багато що залежить від рівня мобілізації прихильників опозиції.
Утім, більш імовірним на сьогодні виглядає варіант, коли "регіонали" намагатимуться у 2009 році провести свого технічного кандидата на посаду президента на виборах всенародних, байдуже, буде це Янукович, Мороз чи Ющенко.
Разом з тим, не виключено, що будуть піддані ревізії якщо не спосіб виборів, то принаймні повноваження нового президента – залежно від рівня підтримки Юлії Тимошенко.
Сьогодні ця підтримка є достатньо високою для того, щоб лідерка БЮТ могла реально претендувати на перемогу на виборах.
Зараз цей сценарій виглядає достатньо малоймовірним, але для нової опозиції, нішу якої займає сьогодні БЮТ, боротьба за всенародні вибори може стати одним із актуальних завдань.
