Просто диктат
Напередодні чергового етапу коаліціонування лідер фракції СПУ в парламенті Цушко повідомив громадськість, причому в кількох ефірах, себто не випадково й не для "красного слівця", що "Наша Україна" потрібна широкій коаліції для того, аби не допустити диктату однієї фракції над іншими.
Тепер уже в заяві пана Цушка жодним словом не йдеться про "золоту акцію". Навпаки, про диктат. Звісно ж, Партії регіонів.
Забуто, що саме в разі відсутності четвертої фракції, "диктат" будь-кого з членів антикризової коаліції неможливий.
Адже за першої ж спроби Партії регіонів здійснити тиск на партнерів, ті ж таки соціалісти чи комуністи можуть просто вийти з коаліції, і все - нема диктату.
Звісно, це в разі, якщо на той момент не діятиме імунітет уряду, отриманий через схвалення його програми в парламенті.
Натомість присутність в коаліції "Нашої України", навпаки, підвищує ймовірність спільного диктату двох великих фракції щодо двох малих, причому як за наявності урядового імунітету, так і за його відсутності.
Але головне, в умовах так званої, "широкої коаліції", диктат Партії регіонів лише зростає, адже лише її вихід з коаліції зруйнує такий великий альянс.
Ні, якщо за Конституцією, і якщо дійсно йдеться про коаліцію та її вигоди для всіх учасників в межах закону - пан Цушко не має рації.
Дуже дивно також, що лідер фракції СПУ припустився, м'яко кажучи, некоректних висловлювань на адресу партнерів по коаліції в час, коли так потрібна єдність. Але при цьому, не повідомив жодного факту тиску ПР на соціалістів в уже існуючій коаліції.
Чи це пан Цушко мав на увазі, що "регіональний" начальник "Укрзалізниці" має претензії до соціаліста-міністра освіти стосовно пільг для студентів та дітей?
Так начальником же над всім транспортом у нас так само соціаліст. Що, Рудьковський з Ніколаєнком не поділять дитячі пільги?
Може, пан Цушко бажав би з допомогою "Нашої України" захистити від "диктату" ПР самого Рудьковського, наприклад, в питанні про напрямок руху з Молдови через Придністров'я чи повз нього до Росії?
Але ж в уряді й так є міністр закордонних справ Тарасюк, який свого часу активно лобіював молдовський бік у цій справі, - хіба не досить? І якщо вже президентського авторитету для цього міжнародного питання недостатньо, - то що тут вдіє участь в коаліції "Нашої України"?
В той же час Партія регіонів демонструє всіляку лояльність до іншого високопосадовця з СПУ, - спікера Мороза.
Зокрема, віце-прем'єр з енергетичних питань Клюєв взявся захищати в суді спікера-соціаліста від звинувачень у підкупі з боку члена БЮТ Ляшка.
Зрозуміло, що пан Клюєв захищає і себе, оскільки звинувачення було стосовно його особистих зусиль на цьому напрямку. Але в таких випадках, зазвичай, діють кожен за себе.
А тут... Ні, посадові обов'язки ні до чого, тим більше, що пан Клюєв за рішенням уряду став куратором зв'язків в парламенті не з фракцією соціалістів, а БЮТу.
Та й сам Мороз повідомив лише про свою згоду підписати позов проти якогось неназваного ним журналіста за звинувачення в підкупі, а не про власну ініціативу судитися. Мабуть, йдеться про одну й ту саму справу, просто ім'я журналіста Мороз не назвав, аби не мати зустрічного позову, бо сам звинуватив того в брехні.
Але загалом, то якби не пан Клюєв, такого позову від Мороза, вочевидь, й не було б... Хіба що самі лише образи на "жовту пресу".
Отже, з боку "регіонів" – сама лише турбота про партнерів.
Ба більше: в ефірі 5 каналу член ПР Сівкович повідомив, що уряд Януковича встановив: Служба зовнішньої розвідки зробила записи близько 100 годин телефонних розмов всіх народних депутатів, окрім фракції БЮТ, протягом трьох місяців після виборів.
На питання, чи є в тих записах фрагмент про підкуп Мороза чи СПУ, Сівкович не відповів.
Але фактично дав зрозуміти: якщо пан Ляшко має намір оприлюднити записи, які підтверджують підкуп Мороза, то він або підставить всю Службу, або свого "агента" в ній.
І то це – для внутрішнього вжитку. А так, на загал, - оригіналів записів вже ніхто не отримає, як не отримала Генпрокуратура, про що й засвідчив її очільник Медведько...
Отже, тепер вже й пан Сівкович дав зрозуміти, що СПУ знаходиться в зоні особливої турботи Партії регіонів, і образити її не дасть нікому.
Тож про який диктат говорить пан Цушко?
Та, власне, він говорить про те, що панові Морозу, а з ним і всій фракції СПУ, тепер пощастило побути в шкірі Кучми і його оточення під час першого й головного "касетного скандалу". Хоча цей, енний "касетний скандал" набагато простіший. Зате й управляти його "жертвою" легше.
Навряд ПР так вже дбає про Кучму, навіть, можливо, навпаки.
Але оскільки СПУ оприлюднила намір в чергові роковини зникнення та вбивства Гонгадзе з допомогою пана Мельниченка та статуса Мороза трохи повпливати на кадрові питання в ГПУ, - а нічого іншого з таких публічних сенсацій сподіватися не доводиться, та й Мороз зробив відповідні натяки, - то реакція пішла негайно.
Розборки з БЮТом в даному випадку мають для Партії регіонів менше значення, оскільки він в опозиції і великих неприємностей не обіцяє. Особливо маючи менше ніж 150 депутатів, а значить, не маючи змоги навіть самостійно ініціювати слідчі комісії...
Та й сама ГПУ потрібна Партії регіонів, треба думати, не так для набридлої гри компроматів, як просто для того, аби саджати тих, хто заважатиме.
Але на цьому тлі тим більше дивно виглядає, як пан Цушко запрошує "Нашу Україну" до коаліції з ПР, начебто вже виконуючи її наказ, а не дотримуючись колись декларованих інтересів своєї партії в питанні про справу Гонгадзе.
З давніх давен відомо, що "Наша Україна" не належить до справжніх борців з Кучмою в справі Гонгадзе та першому "касетному скандалі", досі діють і негласні й неюридичні "гарантії" для Кучми з боку Ющенка. Але в якості опозиції "Наша Україна" здатна була хоч позірно підтримувати цю тему.
У складі ж коаліції, а ще коли знов ідеться про торг щодо Генпрокурора, - вона стане (і вже є) заручницею торгів з інших посад, тож менше за все сприятиме соціалістам в їхніх "пошуках правди".
Тим більше, що в запрошенні Морозом Мельниченка саме зараз дехто з "нашоукраїнців" міг вгледіти бажання спікера знов причинити "скриньку Пандори" та пошантажувати президента і його оточення на тлі розмов про імпічмент чи зміни до Конституції.
А тут іще "збудник" Луценко зі справою про вбивство полковника УБОЗу Єрохіна. Міністр так щиро б'ється за розкриття цієї справи, що раз по раз відкриває нові й нові таємниці слідства, які не так доводять причетність до замовлення цієї справи когось із депутатів, як спростовують ворожі чутки про причетність до сумнівних зв'язків самого Луценка.
Між іншим, після першого інтерв'ю міністра, де він переклав відповідальність за знайомство з Єрохіним на свого першого заступника Бондаренка, - той помер від серцевого нападу. Звісно, "після" не означає "внаслідок". Але після цього був перший випадок, коли Верховна Рада на пропозицію спікера вшанувала смерть заступника міністра хвилиною мовчання...
Те, що й після цього Луценко не припинив роль "збудника", причому, звичайно, не так активності слідчих дій прокуратури, як свого популістського рейтингу, - зовсім не свідчить про добру волю цього персонажу.
Хіба що він як спеціаліст широкого профілю тепер претендує на посаду Генпрокурора. Ну, тоді всі неприємності пана Мороза з диктатом ПР – від нього, від колишнього "улюбленця партії"...
А як ні, - то він вже стоїть на рейках майбутніх виборів і не може зійти з них, як колись стояли на них скинуті потім "касетним скандалом" колишній його попередник Кравченко і теперішній "особистий друг" Деркач.
Тож сам по собі Луценко є хоч і не "збудником", але симптомом – нового виборчого процесу.
Таким самим симптомом, як і ще один міністр за квотою президента – Зварич, що ціною порушення Конституції стосовно сумісництва і відповідної критики на свою адресу, при цьому примовляючи всілякі слова щодо розширення коаліції, - фактично дає зрозуміти, що коаліція може так і не відбутися.
В такий спосіб, очевидно, дає про це знати Партії регіонів і решті коаліціянтів ніхто інший, як сам Ющенко.
Подальша "коаліціяда" – його останній засіб утримати руйнівні процеси в Україні, які почнуться після остаточного усталення уряду Януковича.
Це його, президента, єдиний спосіб здійснювати свій шантаж і відповідати на зустрічний шантаж з боку так званих партнерів. Інших засобів, зокрема відданих силовиків чи вигідних зовнішньоекономічних рішень, в гаранта немає.
Щоправда, після того, як корпорація пана Ахметова отримала від росіян ексклюзивний контракт на постачання газу, і тим самим персонально Ахметов фактично вийшов з коаліції, залишивши своїх конкурентів з НАКом та його проблемами, - цей останній важіль тиску в президента також фактично зникає.
Справжній диктат ми, мабуть, побачимо, коли лякати інших розвалом будь-якої коаліції почне саме Партія регіонів. Маючи свій уряд, адмінресурс, гроші та газ, вона залюбки може поставити експеримент щодо витривалості українського електорату.
Чому про таку просту перспективу не подбали соціалісти, коли ламали помаранчеву коаліцію й бігли до Партії регіонів, - вже не має значення.
Має значення, чи прислужиться їхній досвід, і який саме, "Нашій Україні".
- Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"
