Зустрінемося на вулиці Комуністичній?

Новий мер зумів за рік більш, ніж подвоїти доходну частину бюджету Києва, - це не втомлюються повторювати різного калібру заступники, служники і попихачі Леоніда Черновецького. Отже, слід розуміти, гроші у мерії є.

Але насправді їх немає, їх не вистачає, констатував 10 жовтня голова Комісії Київради з питань культури та інформаційної політики Олександр Прогнімак.

Немає на перейменування столичних вулиць і площ та витрати, пов'язані із цим - на заміну табличок, адрес у паспортах громадян, юридичних документів фірм тощо. І взагалі, Прогнімак (фракція Партії регіонів) заявив, що "комісія не проти пропозицій назв нових вулиць, які ще не мають імені, однак перейменовувати старі ми вважаємо недоцільним".

Отож у столиці незалежної України і далі будуть вулиці:

Січневого повстання – на честь тих, хто боровся зі зброєю в руках за знищення незалежної України і демократії як такої;

Артема – на честь знаного сепаратиста та україножера, що виділявся цими якостями навіть серед більшовиків, творця сумнозвісної "Донецько-криворізької республіки";

Комуністична – на честь ідеології, в ім'я якої в ХХ столітті було замордовано понад 100 мільйонів людей;

Криленка – на честь Генпрокурора СРСР, який громив "ворогів народу" і вимагав для них "вищої міри соціального захисту", аж поки і сам не склав голову під "суворий меч диктатури пролетаріату";

Чапаєва – на честь неіснуючого в реальності персонажа. Насправді прізвище червоного комдива було Чепаєв, він був за трудящих, але проти комісарів, а Чапаєв – це персонаж однойменного художнього фільму…;

Якіра – на честь червоного полководця, котрий особливими подвигами на війні не уславився, зате вміло забезпечував порядок під час Голодомору;

Полупанова – на честь командира червоного бронепотягу, який влучним пострілом серйозно пошкодив Лаврську дзвіницю;

Крейсера "Аврора" - корабля, котрий зробив лише один холостий, проте найбільш руйнівний в історії людства постріл;

Чеслава Бєлінського – поляка-робітника, учасника Січневого повстання, на якого сучасні поляки дивляться як на зрадника свого народу;

Горького – пролетарського письменника, котрий на схилку літ оспівав ҐУЛАҐ, Біломорканал, "перековування" різноманітних "елементів" силами ОҐПУ, а на додачу заперечив сам факт існування української мови;

І багато-багато подібних до цих - скажімо, загалом у Києві та селищах, які входять у міські межі, аж сім топонімів на честь Леніна та різних членів сім'ї Ульянових, і всі вони, таким чином, залишаються недоторканими. Плюс залишаються площі – такі, як імені "Красної Пресні" чи Ленінградської (міста такого, нагадаємо, давно вже немає на карті світу, а площа у Києві – є).

Відповідно у Києві не буде вулиць і площ:

Гетьмана Івана Мазепи, якого сучасники називали "благородним князем", між іншим, одного з творців сучасної української літературної мови;

Січових стрільців, котрі воювали за незалежність України;

Олексія Береста, котрий організував встановлення прапору Перемоги над Рейхстагом, і доставив на дах не лише цей прапор, а й одного із офіційно призначених "прапороносців", сержанта НКВД Кантарію;

Кінорежисера і актора Сергія Бондарчука;

Теоретика української державності В'ячеслава Липинського, одного з авторів концепції політичної нації;

Івана Огієнка, філолога, державного і церковного діяча;

Валерія Марченка, незламного правозахисника, засудженого не лише за український, а і азербайджанський "буржуазний націоналізм";

Володимира Антоновича, визначного історика, вихователя цілої плеяди вчених-гуманітаріїв, засновника династії істориків Антоновичів;

Алли Горської, художниці-шістдесятниці.

Зрештою, у сучасному Києві не буде вулиці Великої Васильківської, яка тут існувала до більшовиків, бо ще від часів Володимира Великого (у хрещенні – Василя) теперішньою Червоноармійською проходив шлях на заснований цим князем Васильків…

Але хто такий рівноапостольний князь Володимир у порівнянні з депутатом Київради від Партії регіонів Прогнімаком?

І хто такі фахівці з київської топоніміки (Лідія Пономаренко, Сергій Білокінь, Дмитро Малаков, Михайло Кальницький, Максим Стріха та інші) у порівнянні з могутністю столичної бюрократичної машини?

І чого варті їхні аргументи – мовляв, вулицю Січневого повстання доцільно перейменувати на вулицю Мазепи, бо тут збереглися зведені його коштом храми Всіх Святих (над Економічною брамою Лаври) та Святого Феодосія, а вулицю Горького – на вулицю Володимира Антоновича, бо історик жив саме на цій вулиці, і сюди у будинок №40 до нього приходили на засідання "Старої Громади" ледь не всі визначні представники тодішньої української інтелігенції, - хіба то справжні аргументи? Інтелігентщина якась…

Сказано-бо: немає грошей на те, щоб перейменувати вулиці! Є важливіші справи!

Настільки важливіші, що в повідомленні для преси про відмову Комісії Київради перейменувати вулиці вкралася "маленька" неточність – мовляв, було відмовлено у перейменуванні вулиці Максима Горького "в улицу идеолога украинского национализма Михаила Антоновича, воевавшего в годы Великой Отечественной войны в немецкой армии".

Звичайно, сплутати діда з онуком – то не штука для наших дуже й дуже "інтелектуальних" політиків; але звідкіля взяті відомості про Михайла Антоновича?

З обвинувачувального вироку найсправедливішого на світі совєтського суду? З архівів ҐБ? Так там багато цікавого можна знайти – власноруч написані зізнання Бухаріна, як він підсипав товчене скло у масло – для пролетарських дітей, чи дуже переконливо сформульовані свідчення про "агента ЦРУ" Чорновола-старшого…

Утім, що полемізувати з "проФФФесіоналами"? Краще наведемо для широкої публіки кілька назв праць професора історії Михайла Антоновича: "Йозеф Геррес, вістун німецької єдності", "Князь Репнін, генерал-губернатор Саксонії", "Студії з часів Наливайка", "Матеріали до вербування українців у Прусську армію 18 століття", "Козацьке військо у Смоленській війні"…

Ясна річ, пильне око Київради спрацювало вірно: це розробки ідеології українського націоналізму, що тільки маскуються під науку!

Та годі, бо стає нудно. Навіть не від захланності Київради, а від практичних її наслідків.

Від того, що Київ і надалі залишатиметься не українською, а суто малоросійською столицею. Бо ж, під оглядом культурології, назви вулиць, пам'ятники, меморіальні знаки тощо об'єднуються поняттям "символи".

Такі суспільно значущі символи виступають не лише віхами соціальної пам'яті, а й дороговказами на шляху в майбутнє. Як бачимо, з волі "незаможної" і "чесної" Київради наше і наших дітей майбутнє – на вулиці Комуністичній...

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників