Геббельс завжди живий?

5 березня – день знаменний, хоча, мабуть, в сьогоднішній Україні про нього мало хто згадає, навіть в інтелектуальному середовищі.

75 років тому в результаті загальних виборів у Німеччині абсолютну більшість у Рейхстагу одержала Націонал-соціалістична партія та її союзник Чорно-біло-червоний блок.

Головні опоненти нацистів – соціал-демократи – одержали 7 млн. голосів, що дало їм 118 депутатських місць. Список, підтримуваний комуністами, зібрав 4,5 млн. голосів. Інші партії одержали ще меншу підтримку, і, відповідно, меншу кількість мандатів.

Адольф Гітлер, який перед тим став канцлером 30 січня 1933 року з волі президента Гінденбурга, з цього моменту міг спертися на тверду більшість Рейхстагу й крок за кроком зосереджувати всю владу в державі у руках своєї команди.

Але мова не про той ентузіазм, з яким тодішня Німеччина міняла свободу на стабільність і добробут. І не про те, якими методами були виграні вибори урядовою коаліцією нацистів та радикальних націоналістів.

Хоча ті виборчі технології й містили чимало для нас знайомого – залякування виборців, арешти, вуличні сутички, закриття газет плюс сакраментальні "пайки" та "соціальні виплати": допомога безробітним зросла на дві марки на місяць, злидарі одержали від держави 700 тисяч центнерів жита і 2 тисячі центнерів масла.

Власне, і не про фантасмагоричні тогочасні політичні конструкти мова, такі, як об'єднання "Євреї-фронтовики за Адольфа Гітлера".

Мова піде про одного із очільників нацистської партії, якого неможливо не згадати у зв'язку із подією 75-літньої давнини, - про доктора Йозефа Геббельса. І про деякі сторони його поглядів на світ, зафіксовані як на сторінках щоденників згаданого персонажа, так і у його промовах.

Надто багато там суголосного із сьогоденням, із нашими політичними баталіями, із цинічною і хамською тактикою й стратегією багатьох провідних діячів української дійсності, щоб оминути нагоду згадати всі ці речі. Звісно, не для пропаганди тоталітаризму, а для того, щоб справді бути пильними.

Отже, спершу – про внутрішньополітичну діяльність партії, про ставлення до парламентаризму і про ефективне використання механізмів демократії з метою її знищення. Доктор Геббельс нерідко був щирим не лише у своєму щоденнику, а й у публічних промовах. Тому, видається, читачі знайдуть у його сентенціях чимало цікавого.

"Хай вас навіть вважатимуть опортуністом, а ваші погляди – аморальними. Головне – переконати людей; якщо пропаганда певного сорту підходить для цього кола слухачів – значить, її можна вважати гарною; якщо ж ні – я вважаю її поганою!.. Хай скільки завгодно говорять про те, що наша пропаганда – галаслива, брудна, скотська, що вона порушує всі правила пристойності – плювати! У даному разі все це не так уже й важливо. Важливо, щоб вона вела до успіху – от і все!" (січень 1928 року).

"Де Гітлер, там перемога... Єдність партії понад усе" (20-21 січня 1928 року).

"Ми вступаємо до Рейхстагу, щоб добути в цьому арсеналі демократії зброю против неї самої… Якщо демократія настільки дурна, щоб за цю ведмежу послугу постачати нас безплатним проїздом і харчуванням, то це її справа... Не слід вважати, що парламентаризм примирить нас… Ми приходимо як вороги, як вовк, що увірвався в овечу отару". (30 квітня 1928 року).

"Криза посилюється, Панове парламентарії не бачать виходу. Це добре. Треба тільки підсмажити їх на їхньому власному салі". (2 лютого 1929 року).

"В рейху відверта криза влади. Треба або розпускати Рейхстаг, або вводити диктатуру. Нам цей театр на користь" (23 лютого 1929 року).

"Я так часто чую серед наших жахливе словосполучення – "реальна політика". Воно мені ненависне". (14 листопада 1929 року).

"Юриспруденція – продажна дівка політики".(17 січня 1930 року).

"Кабінет міністрів ледве тримається... Можливо, дійде до розпуску парламенту. Дай-то Боже!... Це нам на користь. Неспокій, тиск, примус, - ми від цього розквітаємо" (5 квітня 1930 року).

Увечері я говорив... перед обраним колом... Вони там не розуміють... що ми насправді прагнемо до тотальності держави і повинні будемо мати всю владу" (8 лютого 1932 року).

"Для диктатури потрібні три речі: людина, ідея і послідовник, готовий жити заради людини й ідеї і, якщо необхідно, віддати за них життя. За відсутності людини диктатура безнадійна; за відсутності ідеї – неможлива; якщо ж відсутній послідовник, то така диктатура – незугарний жарт... Першочергова задача диктатора – зробити популярним те, що він хоче, привівши волю народу у відповідність зі своєю. Тільки в цьому разі широкі маси з часом підтримають його і вступлять до лав його руху". (1 вересня 1932 року).

А ось що записав доктор Геббельс у щоденнику 3 лютого 1933 року під час розгортання виборчої кампанії, коли нацисти мали вже контроль бодай за частиною державних грошей - надто схожа ця метода ведення виборів на те, що ми всі бачили впродовж останнього десятиліття: "Тепер буде легко вести боротьбу, бо ми зможемо мобілізувати всі державні кошти. У нашому розпорядженні і радіо, і преса. Ми розгорнемо пречудову пропаганду. І грошей у нас тепер буде більш, ніж досить".

Це, звичайно, далеко не всі цікавинки, пов'язані із внутрішньополітичною стратегією доктора Геббельса та партії, якій він служив. Та ще більш цікаві, як на мене, зауваження нацистського ідеолога, присвячені боротьбі із... так, саме з "розтлінним Заходом", який був одним із головних ворогів нацизму.

"Німці не належать до цивілізації Заходу, а духовно вищі за неї. Захід – головний і єдиний ворог німця". (11 лютого 1927 року).

"Наші демократичні писаки й опозиціонери поливають нашу країну брудом, відпрацьовуючи гроші, які їм платить Захід. Ці опозиціонери існують на гроші США і є слухняними псами своїх заокеанських господарів; не секрет, що всі так звані "опозиціонери» – вороги нашого народу – фінансуються плутократичним Заходом, живуть на його подачки". (12 березня 1933 року).

"Фон Вальдек доповідає про поїздку до Америки. Безкультурна країна. Вони вміють тільки одне і заповзято роблять це: техніку й кіно. Вони внутрішньо абсолютно не цікавляться Європою. У них 123 мільйони негрів і 7 мільйонів євреїв.... Хай собі роблять кіно і будують машини". (12 січня 1936 року).

"Західна пропаганда "демократів" не має жодного впливу на німців, бо німці не належать до прогнилої цивілізації Заходу, а є її ворогами і її гробарями". (5 серпня 1940 року).

"Америка заселена сумішшю рас, яку не назвеш народом. Тьху!" (8 жовтня 1940 року).

"Самобутність німецького народу полягає в тому, що йому чужа західна демократія… Справедлива ненависть німецького народу до Заходу випливає з того, що плутократичний Захід під демагогічним приводом "захисту демократії" всюди насаджує політичні режими, що слугують самому Заходу. Всюди Захід використовує "подвійні стандарти", всюди різне ставлення до норм "демократії": Захід не критикує свої антинародні режими, але взявся критикувати наш уряд, який проводить дійсно соціальну політику. Саме соціальна орієнтація нашої держави і викликає зненависть на Заході, який так любить "подвійні стандарти" у своїй політиці брехні й демагогії… Фюрер рейху Адольф Гітлер має повну одностайну підтримку всього німецького народу: яка ще демократія потрібна демагогам Заходу?" (листопад 1943 року).

Про "справжню" трудову арійську демократію та брехливу "плутократичну антидемократію" Британії та США можна було б знайти й інші цитати, але і цього, мабуть, досить, щоб доктор Геббельс міг сьогодні посісти гідне місце у лавах запеклих борців з "агресивним блоком НАТО" і "найманцями американського імперіалізму", а то й успішно вписатися (не гірше деяких теперішніх докторів) в атмосферу Сєвєродонецького з'їзду...

Отож і виходить, що не тільки Ульянов-Ленін в незалежній Україні чомусь залишився завжди живий разом із своїми ідеями, а і Геббельс із дуже схожими і не менш гидкими, цинічними та брутальними настановами.

Все О'К, громадяни, панове і товариші?

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників