Корупція
Громадяни від звичайного населення відрізняються тим, що вони відповідальність за всі справи в країні покладають на себе. Населення цю відповідальність покладає на когось.
Громадяни покладаються на знання. Інструментом громадянина є аналіз. Будь-яку суспільну дію він пропускає через цілий ряд запитань з метою зробити очевидними ті наслідки, до котрих ця дія призведе.
Корисність наслідків і є критерієм для вибору способу поведінки громадянина. Добробут громадянин розглядає як результат особистих зусиль, помножений на коефіцієнт суспільного розвитку. Відповідно, прагнучи покращити свій добробут, громадянин одночасно працює на покращення обох його складових – особистої і суспільної.
Населення покладається на віру. Зосередженням знань, волі та відповідальності для населення є найвище керівництво держави. Будучи змушеним інколи робити вибір між різними кандидатами, населення робить це виключно поверхнево, по дуже побічних ознаках, котрі, як потім з'ясовується, жодним чином не пов'язані з кінцевим результатом.
Втім і такого розумового напруження населення прагне уникнути, мріючи про обрання один раз і назавжди "ідеального" лідера. Турботу про суспільний рівень, населення повністю покладає на керівництво.
В той же час вимоги до суспільної складової надзвичайно високі. Найвищою мрією населення є прагнення перекласти на керівництво і здійснення своїх особистих зусиль. На себе ж воно покладає обов'язок споживати і вимагати від керівництва якнайкращого свого забезпечення.
В матеріалі Паразити йшлося про паразитичні по своїй суті суспільні формування. Звісно ж, до суспільних паразитів слід віднести і населення, котре не виконує власних громадянських функцій.
Співвідношення паразитів до здорової частини суспільства в такому випадку виглядає настільки великим, що ні про яке нормальне життя не може бути і мови.
Отже, краще життя в країні може забезпечити тільки достатня кількість ГРОМАДЯН.
Ні, сьогодні ми не будемо принижуватися і просити допомоги ні у влади, ні у науки, ні у країн розвинутої демократії. Захочуть – допоможуть. Але гарантувати можу – прийде час, і ми змусимо державні інститути працювати на розвиток демократії.
І участь кожного буде врахована як в здобутті Незалежності, боротьбі за Свободу слова, Свободу вибору, так і участі в перетворенні України з царини тоталітаризму в демократичну країну.
Переконаний, декому, кого люди привели до найвищої державної влади, буде дуже соромно, коли з'ясується що вони тільки імітували, ігнорували, а то і протидіяли створенню громадянського суспільства та переходу до демократії. Але то потім. А сьогодні, висновок один – ми без будь чиєї допомоги змушені самі з себе творити громадян.
Громадянин – це людина, котра знає, вміє і здійснює ефективне управління своєю країною. Все починається із знань. Їх сума складає світогляд. З них і почнемо.
Світогляд, це готові рішення на типові життєві проблеми. Громадянин не довіряє нікому, він самостійно їх перевіряє на корисність собі і суспільству. Зроблені мною аналізи – це мій світогляд, для вас вони лише приклади.
Ось деякі з них: в чому суть даної дії? Чи має дана дія суспільне значення? Яке саме? Який її механізм? З якими іншими, більш очевидними, і зрозумілими діями можна провести аналогію? Кому це вигідно? Чи покращить це суспільні умови проживання?
Що буде, коли всі почнуть так чинити? Які наслідки дана дія матиме через певний проміжок часу?
Корупція. Її суттю є отримання особистої користі за рахунок погіршення суспільних умов усієї спільноти. Наприклад, "прихватизація" окремого об'єкта чинить порівняно незначний збиток кожному мешканцю країни.
Проте, нового власника може зробити надзвичайно багатою людиною. Новий власник і влада, вступивши у злочинний зговір, грабують суспільство. Людям і державі чиниться як прямий матеріальний збиток, так і побічний.
До останнього варто віднести переорієнтацію чиновників з діяльності по покращенню стану суспільних відносин у державі, на їх погіршення. Ні, вони зовсім не мають собі за мету нанести шкоду рідній Україні. Просто у них є потреба в створенні таких умов, в яких найлегше буде перетворювати суспільне в особисті статки.
І вони такі умови собі створюють. А руйнація держави і людського життя, то для них просто побічне явище.
Проведемо аналогію з війною. Що потрібно для оборони своєї землі від захоплення чужинцями, а людей від знищення? Спільні узгоджені дії.
А що роблять з тими, хто в цей час намагається особисто збагатитися за рахунок сприяння ворогу? Вірно, судять і знищують. А що роблять з тими суддями, котрі виправдовують зрадників і засуджують до страти патріотів? Так, те саме, що й з зрадниками.
Коли на країну нападають зі зброєю і вбивають та грабують, то зрозуміло – необхідно організовуватися і вести спільні дії щодо захисту своєї країни. А коли те саме робить від твого ж імені начебто твоя влада?
А коли майно віднімають не зброєю, а податками і рішеннями судів? А коли люди гинуть не від куль, а через відсутність коштів на лікування, то це не війна?
Про наше сьогодення Клаузевіц сказав би, що в Україні йде війна проти власної країни і її народу, котра ведеться політичними засобами. І якщо народ хоче відстояти своє священне право щасливо жити у власній країні, то він змушений буде вести цю війну до встановлення в країні ефективного порядку.
Корупціонери розраховують, що всі інші поводитимуться так, як нормальні господарі нормальної країни, тобто будуть своєю працею забезпечувати себе, і, одночасно, наповнюватимуть суспільну скарбницю та покращуватимуть суспільні умови.
Адже через покращення суспільних умов, вони ще більше покращать своє життя. І тільки він один, трішечки розумніший від інших, буде діяти у зворотному напрямку.
Спокусливо, без звитяжної праці, виключно за рахунок своєї розумності, отримати відразу і все. Коли всі несуть мед у вулик, а невеличка купка нахаб живе за рахунок їх, настає стан нестійкої рівноваги.
І вона тримається недовго. Або бджоли вбивають трутнів і продовжують своє працьовите та заможне життя. Або трутнів стає так багато, що у робочих бджіл відпадає всіляке бажання носити мед, і весь вулик заповнюється трутнями, котрі нищать бджіл.
Вулик приречений. Справедливості слід відмітити, що у бджіл вистачає розуму ніколи не допускати розвитку подій по другому сценарію.
Отже, корупція є тим злом, котре повсякдень, з року в рік, грабує кожного з нас. Ми б могли отримувати платню в десятки разів більшу, ми б могли користуватися надійним захистом закону, ми б могли мати гордість за себе і свою державу? Так! Але доки жива корупція, це неможливо.
Невірно було б сказати, що народу зовсім байдуже. Коли з'являється Національний Герой, котрий заявляє, що бандити сидітимуть в тюрмах, його негайно обирають на найвищу державну посаду.
Але ні в кого (!) не виникло простих запитань. От, приміром, хто буде саджати бандитів у тюрми? Сам не зможе. Виходить бандити садитимуть себе самі? Наступне запитання краще і не ставити, бо звучить воно зовсім дурнувато: яка користь і який інтерес бандитам самим себе садити в тюрми?
Очевидна абсурдність породила б нові запитання. Кому вигідно, щоб бандити сиділи в тюрмах? Чиїми зусиллями це можна зробити? З ким, у такому випадку, необхідно об'єднати зусилля президенту?
На ці останні запитання відповідь єдина – народ. А з ким почав працювати президент, з ким постійно шукав співпрацю? З владою, у котрій і є всі ті, кому він обіцяв тюрми.
Як бачите, шановний читачу, декілька своєчасно заданих самому собі запитань, могли б кардинально змінити життя.
Корупція, надзвичайно цікаве явище. Всі розуміють, що це те зло, котре руйнує і його особисте життя, і державу. Жодна (!) політична партія чи громадська організація не підтримує її. Законодавчо корупція переслідується як тяжкий кримінальний злочин. Величезні кошти витрачаються на утримання всіляких правоохоронних структур, покликаних боротися з нею.
І що? Корупція живе і процвітає, приносячи нам ганебні перші місця у світі та злиденне життя!
А тепер запитання до читачів.
Ви справді вважаєте, що ми не хочемо корупції?
Ви справді вважаєте, що ми хочемо гарно жити?
Добре, давайте перевіримо. Я стверджую, що ми не хочемо, щоб ґвалтували дітей. Я стверджую, що ми не хочемо, щоб нас вбивали серійні вбивці. Хочете перевірити? Якщо бажаючий доживе до в'язниці, то там йому точно кінець. Того, кого не встигли вбити добропорядні люди, вб'ють злочинці.
Тому, чого ми дійсно не хочемо, немає місця в нашому житті. І наші твердження про те, що ми хочемо гарно жити, є не більш ніж лукавством перед світом і самими собою.
Залишається лише здогадуватися, як на нас дивляться ті, до кого президент і прем'єр їздять позичати гроші та просити іншої допомоги. І де живе той Сірко, в котрого вони позичають очі.
 |
Сергій Трегубенко, для УП
