Про що варто мріяти?

1116 переглядів
162
Сергій Дацюк, для УП
Понеділок, 24 серпня 2009, 10:17

С кожним роком ми все далі від Радянського Союзу, і все довше живемо у незалежній Україні. І з кожним роком, намагаючись осмислювати своє майбутнє, опиняємося у порожнечі через неспроможність ані політиків, ані письменників чи філософів, бодай у якийсь спосіб, окрім використання чужих штампів, запропонувати бачення майбутнього. Українці перестали мріяти.

Які наші мрії?

Найбільш потрібної відповіді на найважливіше питання немає досі — що таке українська мрія? Чим вона відрізняється від американської мрії, європейської мрії чи російської мрії.

Сьогоденна наша європейська мрія — це цілковита ілюзія, яка має лише одне виправдання — її зручно використовувати в політиці, як штамповану ідеологему.

Ми не живемо справами Європи, ми не цікавимося тим, що там відбувається, ми не дивимося телепрограм звідти, ми не беремо участь у їхніх соціокультурних, інформаційно-наукових та політичних процесах.

Наша українська мрія, де-факто, занурена всередину країни і сильно пошматована. У нас немає єдиної української мрії. У нас є різні мрії різних кланів, різних частин країни, різних політичних лідерів. Але єдиної української мрії у нас нема.

У мрії цілої країни є своя специфіка — вона має бути оригінальною, об’єднуючою, недосяжною і сильною. Мрія про добробут не може бути ані власне українською, ані об’єднуючою, ані недосяжною, ані сильною.

Добробут це така собі мрія для бідних або вічно жадібних, яких багато в кожній країні. Добробут не може об’єднувати, бо добробут у всіх людей різного рівня, досягається індивідуально та ще й в атмосфері конкуренції, заздрості, відчуття несправедливості.

Окрім того, добробут не має якісного виміру, бо не має критеріїв досяжності — він завжди ніби досягається і його завжди мало. І зрештою найбільша вада добробуту — його слабкість: заради добробуту рідко ідуть на смерть, частіше за все заради нього перетворюють власне життя на тривале, але сите й тупе.

Чи потрібен Україні саме добробут як найвища її мета, про що масово, без упину та осмислення говорять політики? Нема такого рівня добробуту, який би породжував енергетику спільних дій і єдність країни.

Є політично кон’юнктурний варіант відповіді — нам потрібен добробут європейського рівня?

Але поки ми будемо досягати цього європейського рівня, сам цей рівень у Європі зміниться. Тобто це вічна гонитва. Причому це буде не наша мрія, це буде завжди копія інших мрій, а отже це підхід безперспективний, бо нема сенсу мріяти чужі мрії, треба мріяти свої.

Радянський Союз закінчився тоді, коли ми перестали мріяти про світле майбутнє і почали мріяти про те, щоб ідеологічний примус зник, в магазинах все було, а зарплати були вищі, бо кожен думав, що саме він буде заробляти достатньо.

Коли це сталося, Радянський Союз формально міг існувати ще деякий час, але всім, окрім, звичайно його керівництва, було зрозуміло, що йому кінець. Водночас разом з відмовою мріяти про світле майбутнє ми взагалі перестали мріяти про недосяжне та високе.

Згадаймо, про що мріяли в СРСР: про таке світле майбутнє, яке здобудуть всі разом, про технічний прогрес, про наукові відкриття, про космос, про все несподіване, незвичайне і цікаве, навіть якщо воно засуджувалося радянською пропагандою.

А про що ми мріємо тепер? Про індивідуальний статок, якому заздритимуть інші, про шикарні квартири, круті машини, класні мобільники, подорожі світом, розваги, задоволення і ні про що цікаве чи несподіване, якщо воно не дає жодного зиску і його не рекламують.

Наші мрії приземлилися і перетворилися на прості бажання.

Саме цим відрізняється радянська пропаганда від нинішньої споживчої чи політичної реклами: перша формувала недосяжні мрії, друга формує досяжні бажання.

Але при цьому жоден державний, бізнесовий чи суспільний інститут не формує які б то не було мрії і не породжує мрійників. А коли вмирають мрії, люди теж вмирають, тільки повільно, в достатку, комфортно, без розуміння того, що з ними відбувається.

Нам потрібні мрійники

В Україні завжди дуже не любили мрійників. Можна говорити про російсько-радянські імперські схеми реалізації мрій українців Гоголя, Прокоф’єва, Рєпіна, Булгакова чи Корольова.

Але були й такі українці, які шукали здійснення мрій поза Україною і Росією-СРСР. Де здійснилася мрія відомого в світі киянина Сікорського створити гвинтокрилий апарат?

В США.

Де здійснилася мрія відомого у світі піаніста Володимира Горовіца?

В США.

Де здійснилася мрія відомого в світі киянина Лифаря про новий балет?

У Франції.

Де здійснилися мрії цілої плеяди українських за походженням філософів, яких досі вважають основою російської філософії ХХ століття — Бердяєва, Шестова, Шпета, Голосовкера?

За межами України — в Росії та в Європі.

Ви можете назвати хоча б одного відомого у світі українця, мрії якого коли-небудь здійснилися в Україні? Можливо, Вернадський, але не Сковорода чи Шевченко, бо ці українці у світі маловідомі.

Мрії найвідоміших в Україні українців не виходили за межі України, тому вони не цікаві в світі, як би боляче нам від того не було. Але навіть розумінню цього заважає національна пропаганда — вона твердить протилежне.

Звичайно, можна сказати, що еміграція не є чимось винятковим у світовій практиці. Але як так сталося, що саме ті українці, які здобували світове визнання, практично ніколи не робили цього в Україні?

Бо їх мрії були сильніші за мрії сучасників, вони не могли знайти спільників — таких же мрійників, які б допомогли їм реалізуватися вдома. Вони змушені були шукати мрійників в інших місцях.

Хочете експеримент? Назвіть знаного у світі сучасного українця, якого рідко знають самі українці, з іменем якого будуть пов’язувати класичну музику ХХ століття в Україні, але який не ввійшов навіть в перелік біографій "Великих Українців".

Якщо ви можете це зробити, то вам близькі мрійники, і ви були, або наразі все ще є мрійником.

Сиддхартха Гаутама, Христос чи Мухамед були мрійниками, їх вчення змінили духовний стан людського світу. Маркс і Джеферсон були мрійниками, і в основі СРСР і США лежали різні мрії: це були науково обґрунтовані мрії, засновані на різних науках.

Їх мрії можуть мати різну оцінку, але їх здіснення створило світ ХХ століття.

Водночас Гітлер і Сталін не були мрійниками. І навіть Горбачов, Тетчер чи Рейган, що змінили свого часу світ, скориставшись мріями інших, теж не були мрійниками.

Хто вони, сьогоднішні мрійники, які створять світ майбутнього? Нам поки що це невідомо. Одне можна сказати — серед нинішніх політиків всіх держав світу мрійників нема. Але щоб вийти з Кризи і змінити світ, нам потрібні саме мрійники.

Чи можна створити і зробити потужною інфраструктуру дитячих мрій — те, що колись було в будинках піонерів? Чи можна створити систему відбору до вищих учбових закладів не пільговиків і навіть не відмінників, а, перш за все, талановитих мрійників?

Як зробити так, щоб з’явилися книги для мрійників? Як досягнути ситуації, коли мрійники отримуватимуть підтримку держави і бізнесу в здійсненні своїх мрій?

Як зробити так, щоб в основі державної політики лежали мрії, а не тільки бажання добробуту?

Відповідь на ці питання і є ключем до бачення та творення майбутнього.

Мрійники – це стратегічний ресурс будь-якої країни. Коли країна не має мрійників, вона ніколи не матиме власного майбутнього, вона завжди буде жити чужим майбутнім, і це майбутнє буде не найкращим.

Бажання задовольняються швидко, мрії здійснюються повільно. Але саме здійснення мрій поступово створює майбутнє.

Мрійники народжуються всередині цінностей, що лежать поза споживанням та гламуром. Злидні і страждання породжують мрії, достаток та комфорт знищують мрії.

Ніколи енергія жадання добробуту не здолає енергії мрії. Ті, хто бажає влади, грошей та популярності, ніколи не переможуть мрійників.

Мрія це найпотужніша сила, яка долає будь-яку владу, змінює людство і перед якою скоряється простір та час.

Що таке сильні мрії та які з них можливі у нас?

Якими є наші мрії, таким буде і наше майбутнє. Те, про що люди мріють, відбувається більш імовірно, ніж те, про що вони не мріють.

Про що люди мріють сьогодні? Хто мріє про нову кавоварку, модний одяг, машину чи квартиру. Хто мріє про кар’єру чи виїзд за кордон, щоб влаштуватися в житті краще. Хтось — про владу, багатство чи популярність.

Але чи багато сьогодні ви зустрічали людей, які мріють про наукове відкриття, створення мистецького шедевру чи технологічний винахід? Чи багато ви зустрічали людей, які мріють про недосяжне та високодуховне?

Чим же визначається сила і недосяжність мрії? Це визначається кількістю просторів, у яких живе мрія, її глобальністю та довгостроковою орієнтацією.

Скільки таких просторів є взагалі?

Не так вже і багато. Перший домінуючий сьогодні і особливий простір — гламур, тобто споживання високої якості та престижу. Це конкретні товари та послуги, куди можна додати також розваги, відпочинок, різноманітні задоволення, включаючи секс та гастрономію.

Другий простір — гроші, влада, популярність. Третій простір — кохання та сім’я. Четвертий — цікава робота чи заняття. П’ятий — пізнання та пошук: наука, мистецтво, релігія. Шостий — освоєння природного простору: космосу, глибин морського океану, надр землі.

Сьомий — освоєння світу езотеричних явищ. Восьмий — освоєння духовного простору.

Якщо ви мрієте про гламур, розваги, задоволення, популярність всередині країни, гроші чи владу, то у вас є шанс здійснити свої мрії в Україні.

Водночас ви повинні бути готовими, що ці мрії матимуть серйозний конфлікт з коханням та створенням сім’ї, хоча мрії про кохання та сім’ю теж можна здійснити у нас.

Але не всі мрії можуть здійснюватися в Україні. І це не питання рівня економічного розвитку країни, демократичності влади чи вибору релігії. Це питання низьких амбіцій власного духу.

От скажімо, якщо ви з дитинства мрієте стати космонавтом, то вам потрібно емігрувати з України, щоб здійснити мрію.

Але ж як так?

У світі є країни, що мають свої ракети і літають у космос; є країни, що не мають своїх ракет і не літають у космос; але є одна унікальна і дивна країна, яка має свої ракети і не літає в космос — це Україна.

Отже ми маємо всі можливості, щоб мати власну пілотовану космонавтику. Чого ми не маємо? Ми не маємо мрій людей про космос — майже ніхто з українців не хоче літати в космос. Адже космос це простір мрії, а не зиску. І якщо українці прагнуть добробуту — космос не для них.

Чи можна досягнути мрії у створенні мистецького шедевру в Україні?

Можна — кажуть нам по телебаченню, запевняють нас політики. Лише коли дійсно починаєш вивчати ставлення до українського мистецтва за кордоном, розумієш, що єдиний вихід — виїжджати з країни і творити за кордоном.

Виявляється, мистецький шедевр – це не тільки продукт власного таланту, це на 90% продукт мистецької інфраструктури країни та духовної атмосфери у ній.

Якщо ви з дитинства мрієте, наприклад, про науку, тобто хочете здійснити наукове відкриття, створити нову наукову теорію чи започаткувати нову галузь науки, то вам доведеться або розпрощатися зі своєю мрією, або знову ж емігрувати.

Якщо ви будете достатньо проникливі, щоб зрозуміти різницю між захистом дисертації, науковою кар’єрою та науковими ступенями чи почесними званнями і справжнім науковим досягненням, то вже під час навчання у виші зрозумієте, що справжніх наукових перспектив всередині країни у вас ніяких.

Тобто ваша мрія про науку, якщо ви її не вб’єте в собі, пожене вас за межі України.

Гаррі Поттер переміг капітана Немо. В той час коли наукова фантастика була витіснена містично-магічною фентезі, всім, окрім здебільшого самих вчених, стало зрозуміло, що науці в якості інтелектуального лідера суспільства, настав кінець, як це колись сталося з релігією.

Це не означає, що наука зовсім помре: в свій час про релігію теж думали, що вона помре, але натомість вона втратила тільки інтелектуальне лідерство. Так і наука зараз помирає в якості інтелектуального лідера тому, що перестала мріяти.

Наука перестала бути простором мрій, вона більше не породжує енергію, яка може рухати школярами та студентами, дозволяти їм переборювати будь-які труднощі і здійснювати наукові відкриття, проводити наукові дослідження, створювати нові науки…

Наука більше не породжує мрійників-ентузіастів, які служать їй, які цікавляться нею, які підтримують вчених, ходять на їх публічні лекції і таке інше.

І взагалі, якщо ви мрієте про професію чи заняття, які завжди були дуже потрібними, але в нових ринкових умовах не приносять жодного зиску, і їх не можна перетворити на бізнес, то ви приречені на злидні.

Ні держава, ні бізнес не підтримують тепер мрійливих професій чи занять. Держава тепер дбає лише про бізнес, а бізнес використовує державу. Тут мріям місця не лишилося.

Яка шкільна чи вища освіта дасть вам поштовх до мрій? Хто навчить вас мріяти? Які книги ви можете прочитати, щоб мріяти? Ніяка, ніхто, жодні книги і за жодних обставин, допоки ми мислимо в рамках сьогоднішніх уявлень демократичної більшості.

Тому нам лишається слухати політиків про добробут і підтримувати політику без мрій. Коли політика стала формувати бажання, а не мрії, вона перетворилася на політику кон’юнктури. Така політика вбиває наші мрії, вона вбиває наше майбутнє.

Це відбувається по всьому світі, де головними мотиваціями стали споживання, розваги та задоволення. Подивіться на сьогоднішні сценарії голлівудських фільмів: сюжети 80-90 років ХХ століття повторюються зараз точно так само, як повторювалися сюжети радянської пропаганди 70-80-х років ХХ століття.

Звужений простір мрії робить майбутнє одномірним. Прості приземлені мрії не породжують ні натхнення, ні сили для боротьби, ні великих звершень.

Що там, за горизонтом колишніх просторів мрій, які захоплювали уяву багатьох, які рухали розвитком країн, які створювали сенс життя впродовж майже всього ХХ століття? Про що варто мріяти, якщо не про космос, науку та професії мрійників?

Варто мріяти про недосяжне: про новий тип суспільства з більш ефективною та складною організацією влади, ніж нині відома; про наступний крок науки — конструктивізм; про наступний крок космосу — вихід в гіперпростір та в інші реальності чи виміри; про наступний крок технології — нанотехнології та конструктивні технології; про нове інтегральне високотехнологічне мистецтво та літературу; про нове бачення езотеричних змістів; про принципово нові духовні досягнення.

Якщо ви шукаєте української мрії, то чому б нам не мріяти про це?

Варто мріяти про важко здійсненне, бо легко здійсненного можна лише бажати. Варто мріяти про цікаве і високе, незвичайне і мало зрозуміле, красиве і добре, бо решту ми просто можемо купити.

Зрештою взагалі варто не бажати, а саме мріяти. Погані і дрібні мрії завжди долаються спротивом суспільства. Хороші і великі мрії знаходять багато прихильників і здійснюються...

Сергій Дацюк, для УП

Авторизуйтесь щоб писати коментарі
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
IP: 46.173.174.---Taras Gladkyi19.02.2016 12:02
Актуальність теми настільки велика, що у матеріалу на час написання коментаря було 113 переглядів і 161 коментар. Статтю ще не читав і читати зараз не буду.. Але дякую Сергію, що пише і бажаю ще більше писати. Продюсерський центр "Соціон" теж колись був тільки мрією, а зараз ми співпрацюємо вже з двома авторами і напрацьовуємо схему поширення знань. і саме тих Знань, які здійснять Прорив в свідомості українців і навіть в свідомості іноземців, які зараз або просто жаліють або відверто недолюблюють нас. Але ми мріємо і далі, бо мрії мають здатність здійснюватися. Всім бажаю мріяти по великому, без будь-яких обмежень! Просто будьте собою і мрійте!
IP: 37.46.221.---dytyna15.02.2013 09:51
Я мрію про те, щоб українці почали поважати себе і одне одного і щоб від перших слів (як ось "С кожним роком") не зникало бажання читати тексти поважних видань, тому що вони написані безграмотно.
IP: 95.81.28.---ostorozhuk17.01.2011 23:01
Все Ви правильно кажете про мрії, про виміри і про те, що треба мислити глибше, ніж на поверхні.
Але частково не погоджуся, що нам треба мріяти про

"наступний крок космосу — вихід в гіперпростір та в інші реальності чи виміри" - це можна експериментувати на індивідуальному рівні, але, враховуючи, що люди роблять з однією планетою - то не вистачало нас ще тільки на інших.

"про наступний крок технології — нанотехнології та конструктивні технології; про нове інтегральне високотехнологічне мистецтво та літературу" - віра в прогрес є досить оманливою. Бо кожен крок вперед - це і крок назад, і за нове, "комфортне" доводиться чимось платити - природою, непростою простотою і, якщо хочете, духовністю людських стосунків.

про нове бачення езотеричних змістів; про принципово нові духовні досягнення +1

PS: А ще важливо не перейти межу між колективною мрією та ідеологією.
IP: 91.200.156.---Andrey777704.01.2011 02:08
А я бы выделил цитату "Злидні і страждання породжують мрії, достаток та комфорт знищують мрії." В ней, мне кажется, заложен очень большой смысл. Ведь, действительно, во времена СССР благ (типа Лексусов, коттеджей, дорогих телефонов, заграничных куротов с гаремом 90*60*90) было меньше, а оптимизма и веры в счастливое будущее было гораздо больше. Сейчас по сравнению с тем временем стало доступно гораздо больше благ (притом всем), а миром стала править алчность, ненависть, подлость, беспринципность, бессердечие. Я далеко не богач, и даже далеко не средний класс, но тьфу-тьфу-тьфу, на еду, на жизнь хватает, даже остается, а друзей нет ни одного. 31 год. Какая-то вечная гонка за 100$. Потому что все мы стали ненавидеть друг друга. Богатые бедных, бедные богатых. Холостые женатых, женатые холостых. Мы все время сосредоточены не на том, как "нажить", а на том, где нас обманывают.
IP: 89.105.247.---Улясик18.09.2009 01:08
"...але є одна унікальна і дивна країна, яка має свої ракети і не літає в космос — це Україна" - напевне ідеальна цитата котра характеризую всю цю статтю :)
Дякую!
Усі коментарі
Міграційна проблема на паузі: чи пройшов ЄС пік кризи
Герої не зникають? Доля сотень бійців залишається невідомою
Гройсман vs Нафтогаз. Як Коболєв ламає плани прем'єра
Даруй, МВФ, прощайте реформи? Міфи про євробонди на 3 мільярди
Усі публікації