Скажи мені, рахівнице...
Петро Камінь, для УП
Не торкатимусь проблем політичних, не кричатиму "Слава героям". Просто з сільською простотою погляну на економічні здобутки наші, на дорогу, якою йдемо. Йдемо, незалежно від риторики політиків, кольору очей коханки чи курсу японської єни. Йдемо так незмінно, що стало здаватися : тільки хибний шлях для нас є можливим. Наче прокляття на нас яке наслано.
Візьму зі стіни стару рахівницю та й почну порівнювати. Скажімо, як справлялися батьки наші з рахівницею, встигаючи обрахувати всі здобутки ? Врожаї були, яких ми не досягаємо сьогодні, і худоби було – в колгоспі середньому більше, чим в районі сьогодні.
І рахівниця не підводила! Метал, марганець, сіль, мед, податки, міліцію і народ – все встигала порахувати. І звітувалися – встигала! Скільки коштувала рахівниця? Чотири карбованці з гаком. А була все-таки добра трудівниця!
Та й своя, руками своїми зроблена.
Порівняємо її з сучасними інформаційними технологіями та можливостями. Бухгалтерія сучасна у нас – вся електронна! Комп’ютери за долари веземо з Китаю, програми за євро з Європи та Америки, інформаційні новинки – з Японії. Вся банківська система на ІТ, податкова на ІТ, пенсійний, соцстрах на ІТ...
Скільки людей зайнято на виробництві, яке нічого товарного не виробляє? Скільки це коштує для України, яка практично втратила свій ринок масових комп’ютерних технологій?
Завозячи комп’ютери та програмне забезпечення інших країн на сотні мільйонів доларів на рік ми розраховуємося за них реальним хлібом, металом, деревиною, землею. Смішно, скажете, в 21 столітті? Мільярди доларів за кордон на пластиковий непотріб – це смішно?
А біля 5% людей, все життя заглядаючи в монітор – це смішно ? Назвіть мені суму економічного ефекту від використання електроніки? На побутовому рівні – тільки штрафи через погану роботу Інтернету...
Особливо радісно їхати в податкову зі своїм стаціонарним комп’ютером та передавати декларацію з ПДВ через збій програми. А хто з вас вірить, що загальнодержавні системи податкової, пенсійного фонду та інші працюють як треба? І ніде не зникає інформація? Не віриться мені: Лозинський зник, а інформація не зникає ? А земля, заводи, власність? Все по-чесному комп’ютеризовано? Нехай буде так.
Проти прогресу йду, скажете? Не проти я. Але комп’ютерні технології використовувати треба в науці, техніці, та й то краще свої. Де ж гроші знайдуться, якщо все з України несемо? І спеціалісти наші чому в Америці згодилися, а в себе щастя не знайшли?
Телефонний мобільний зв’язок додамо. Раніше один "Укртелеком" був, телефони стаціонарні. І жили ми, домовлялися, зустрічалися, працювали і одружувалися. І грошики наші з "Телекому" в країні крутилися, до бюджету податки сплачували, матеріальну базу розвивали.
До цих пір продати не ризикнемо. Що ж отримали з мобільними? Діти в школі – сто гривень не вистачає на розмови. Дорослі на бігу, на льоту і повзаючи – з телефоном. Скільки коштує це для нас всіх? Мільярди! А ефект? Гривні... Та й невідомо де грошики ті зникають – на те й мобільні вони... А може й хибним є погляд мій з села?
Ніяк на рахівниці старій не міг вирахувати ефект від продажу обленерго в приватні руки. Щоб виробництвом молока держава займалася, а приватник продавав – це неможливо. А щоб держава електроенергію виробляла і приватник продавав та гроші брав – це нормально.
Штрафував фірми і людей так, як державна організація та ще й армію від електропостачання відключав – не знаю, як на рахівниці це прорахувати. Може нею біля скроні наших урядовців покрутити?
А вже куди віднести плату на розвиток електромереж більше 1000 гривень за кВт при встановленні трансформатора? А що робити – кампанія приватна, бізнес є бізнес. Плакатися нікому, та й уряд останні обленерго продавати збирається. І президент не проти. А те що народ проти – не знаходжу я його на нашій рахівниці.
Дороги до Євро -2012 турки та албанці для нас, українців, будують. Мовляв, українці асфальт крадуть і будувати не вміють. Звичайно, дивлячись на крадіжки ешелонами народ простий відро собі до подвір’я урвати старається. Але риба то з хвоста не гниє. Побачивши наші порядки, зараз і турки і албанці крадуть асфальт-цемент не гірше українців!
Однак рахівницею прикидаю: якщо турки побудують кілометр дороги за мільйон і вивезуть гроші за кордон – на рахівниці буде мінус мільйон. Якщо свої фірми побудують за два мільйони – на українській рахівниці в економіці два мільйони будуть, які в наші виробництва та магазини підуть. А що це за конкурс такий в якому перемагають в своїй хаті чужі діти?
Чому турки-албанці все виграли, а наші на піднесенні м’ячів працюють? Дивина для рахівниці виявилася.
Подивлюсь на депутатів: 450 чоловік закони для нас пишуть. Мінімальний штраф за автопорушення у пів пенсії на нас поклали – щоб не жирували. Згадую, дід мій при Совєтах на сесію раз в три місяці їздив на два дні. Один день на сесію, другий – по музеях, концертах водили. Столиця, як не як! Бабі та мені гостинці привозив, два дні був ще важнішим для мене, ніж завжди – країною ж управляв. Скільки ж коштував для держави мій дід-депутат?
Якби віддати все зароблене дідовим депутатством майно нинішнім "народним" – мабуть, прийняли б за приниження. На рахівниці моїй діда порахувати – простіше простого. А як з теперішніми бути?
Не сіють нічого крім зла, не випускають нічого крім лайки, не їздять дешевше чим "Мерседесом", а порахувати їх на рахівниці – річ не можлива. Мабуть і комп’ютери стали активно ввозити через незручність вирахування великих чисел на рахівниці – надто незначна сума для "народних" виходить.
Може варто повернути їх, всіма нами коханих, за станки-плуги, як діда мого ? Може і вони б важності його набралися?
А порахувати чиновників хтось брався? Готовий на заклад з будь-яким прем’єром битися – не знаєте ви всіх ваших (а може, наших, прости Господи,) слуг. І помічників наших. Які підприємництву допомагають, правильно землю відміряють, експертизами типових будинків нам пособляють, проектами віника ощасливлюють.
Не вистачає на тобі, рахівнице, кісточок для їхніх допомог людям. Як і для слів вдячності за допомогу в організації життя незалежного. І чиновникам, і уряду.
Цілий вечір рахував підряд все на чорній від часу рахівниці. А з голови не виходила неприємна думка: уряди наші, хоч вишиванки носять, косу закладають – в душі українського нічого не мають. А рахівниця наша дідівська – проста і непоказна, але на наш бік, як мати, вираховує. Наша вона і рідна. Незалежна від брехні нинішньої...
 |
Петро Камінь, член ОУН (р), для УП
