В мене є мета – матеріально заможна і духовно багата Україна. Якщо я підтримаю президента з його проектом Конституції, це означатиме підтримку застою. Відмова, від підтримки голови держави – це величезний ризик втратити суспільну свободу.
Залишається пропонувати суспільству перевірені світовою практикою шляхи демократичного розвитку. Вкрай бажано, щоб ідея демократії та її розуміння ширилася в суспільстві і кожен міг порівняти необхідні з його боку зусилля з тими благами, котрі отримає.
Але спочатку про Конституцію. Президент Ющенко підписав указ про винесення на всенародне обговорення свого проекту змін до Конституції. Але ж я почав її обговорювати ще на початку квітня – Ой, не там ви Конституцію пишете, Іванки-дурники…
Тепер обіцяють ретельно вивчити, узагальнити і широко обговорити пропозиції. Спробуємо повірити.
Найперше, з’ясуємо саму роль Конституції. Спробую пояснити своє бачення.
Приміром, є цукор. Це такі білі кристали, котрі у роті роблять солодко. І є написане на папері слово "цукор". На відміну від першого, від другого солодко не стає.
Так от, Конституція – це те написане слово, яке означає, що в житті є щось реальне, важливе, первинне, котре існує незалежно від написаного на папері означення. І це, реально існуюче, буде існувати і діяти незалежно від того, чи є той папірець, чи ні.
Знову повернуся до прикладу з цукром. Ось він стоїть на столі, білий і солодкий. Давайте тепер на папірці напишемо "сіль червона і гірка". І що, від того цукор на столі змінився? Звісно ж ні, він яким був, таким і залишився.
По суті, президент пропонує нам те саме – переписати папірець, а у житті залишити все як було.
Хтось незгоден? Добре, давайте розглянемо таке явище, як корупція. Усі політичні партії записали в свої програми, що нещадно боротимуться з нею. Написані закони, що передбачають кримінальну відповідальність за хабарі.
Всі державні чиновники підписують папірці, де присягають не чинити корупційних дій. Реальні відомства отримують на боротьбу з корупцією величезні ресурси. І що? Корупція, тобто пряма корислива зрада держави і народу з боку чиновників, процвітає. Можемо пишатися – ми одні з найперших у світі по корумпованості!
З цього прикладу можемо зробити висновок – не тільки папірець з словом "Конституція" чи "Закон" є вторинним і нічого не вартим, навіть весь державний механізм виявляється нікчемним і безсилим перед тим, що насправді визначає суть речей і розвиток подій в Україні.
Отже, перед тим, як переписувати папірці, варто поглянути в очі тій могутності, що визначає все сутнє в Україні. І якщо у когось є бажання й наснага змінити країну та життя її громадян на краще, то потрібно змінювати цю могутність. І тільки потім її суть описати в папірцях, звісно, якщо на те є велике бажання.
Бо зміна суті могутності змінить життя та суспільні відносини, незважаючи на папірці. Навіть вся державна система відразу почне діяти у відповідності з новою сутністю цієї могутності, а не існуючими інструкціями.
І назва цій надпотужній силі – суспільна мораль.
Які її властивості, звідки береться, як формується, і головне, як її змінити в корисний для всіх бік?
Суспільна мораль – це закріплена у свідомості людини доцільна поведінка. Вчинки, що ведуть у майбутньому до успіху, народ запам’ятовує, припускаю, на рівні підсвідомості. Ця пам’ять і є мораллю. І завжди, прагнучи до успіху, люди намагається діяти у відповідності з мораллю.
Якщо виникає якась життєва проблема, людина не аналізує як краще вчинити. Вона діє так, як їй диктує мораль. Суспільна мораль має властивість виконувати роль стабілізуючого фактору, тому вона надзвичайно повільно змінюється.
Звісно, в кожному суспільстві є окремі індивіди, чия мораль докорінно відрізняється від загальноприйнятої. От для їх утримання в межах існуючої моралі (а не законів), й існують відповідні державні інституції. А що ж закони, в тому числі, й Конституція? Вони просто відображають існуючий стан суспільної моралі.
При цьому, відображення може бути або точним, або абсолютно невідповідним. Але то проблема самих папірців та їх авторів, та аж ніяк не суспільної моралі і реального стану речей.
Сьогоднішня суспільна мораль сформована за часів недорозвинутого комунізму і призначена для єдиної мети – хоч якось вижити в умовах тотального винищення нації. Існує навіть слово, котре означає таку мораль і відповідний їй стан свідомості – совок.
І як тепер з совковою мораллю та світоглядом будувати вільну, незалежну, щасливу та процвітаючу Україну? Будувати ніяк, тільки руйнувати, що, до речі, ми і робимо.
Отже, необхідно міняти суспільну мораль.
Здавалося б банальне питання – чию мораль міняти? Звісно, потрібно міняти мораль сучасного дорослого покоління. Сучасники приймають найважливіші в країні рішення, і формальні – під час виборів, і неформальні – в повсякденному житті. Ці рішення і визначають стан справ в Україні. Крім того, сьогоднішнє доросле покоління виховує молодь, тобто творить мораль завтрашніх поколінь.
А от президент так не вважає. Позаяк він спілкується з представниками тієї владної верхівки, чиєю мораллю доцільно займатися у спеціальних закладах, куди сам Ющенко обіцяв їх "направити" під час виборчої агітації.
З ким президенту доцільно було б укласти Універсал національної єдності і потім творити квітучу державу? Зрозуміло з народом. А з ким він його намагався укласти? Вірно, з тими ж лозинськими.
Що варто було б покласти в основу суспільної моралі? Народовладдя, демократію, громадянську активність і відповідальність. Натомість, у нас масово пропагують культ осіб.
Іменні блоки і партії, спасителі і рятівниці нації – це ж якась середньовічна убогість.
Що виховують в народі? Здатність самостійно думати, приймати рішення, наполягати на виконанні тих рішень, добирати гідних достойників у владу?
Ні, історичну пам’ять.
Так, президент інтуїтивно відчуває, що тільки культура спасе Україну. І це вірно, ніщо так тісно не пов’язане між собою, як загальнокультурний рівень нації і її здатність розвиватися та процвітати.
Але для цього потрібна не трипільська, а сучасна культура, наповнена найсучаснішими, в першу чергу, суспільними знаннями. Що зроблено для розвитку культури нації в царині світогляду, політичної, економічної, правової освіти?
Тепер безпосередньо про запропонований Президентом проект Конституції. Незважаючи на те, що слово демократія в ньому декілька разів зустрічається, насправді, він є вкрай недемократичним, тоталітарним. Мені можуть заперечити, мовляв, сама Венеціанська комісія схвалила. Ну то й що? Вони і ми, як кажуть в Одесі, це дві великі різниці.
Візьмемо прості слова – "громадянин має право".
У демократичних цивілізованих країнах за цими словами стоїть, і це найголовніше, міцна вивірена і століттями вкорінена демократична мораль, демократичний світогляд. Крім того, збудована на них потужна державна система, котра дуже швидко і будь-кому, навіть президенту чи прем’єру, переконливо доведе – громадянин таки має право.
Коли потрібно, весь державний механізм, все суспільство працюватиме на те, щоб оте право конкретного громадянина було надійно захищено. Чи потрібно в їх Конституції писати і перераховувати те, на що саме конкретно має право громадянин? Звісно ні.
Той, хто посягне на право людини, буде мати справу з усім суспільством, з усією могутністю суспільної моралі і суспільних, в тому числі, державних механізмів.
А коли в проекті Конституції України пишуть – "громадянин має право," то це означає не більше, ніж право Гонгадзе писати правду про Кучму, право громадянина Олійника тікати від нардепа Лозінського.
Тому в нашій Конституції потрібно дуже ретельно виписати всі права та обов’язки громадянина, все, що може і повинно перетворити сьогоднішнє населення в громадян. Описати все, що створить українську націю, котра вже сьогодні розпочне активне будівництво міцної і процвітаючої України.
І головне місце у цьому переліку має займати освіта та розвиток народу. Я не буду тут намагатися формулювати текст необхідних статей. У президента є помічники, котрі підготували йому гідну відповідь турецькому султану. Якщо отримають завдання, то допрацюють і текст проекту.
І ще одне. До результату обговорення потрібно додати ще й розум. Бо коли народ забажає комунізму, що будемо робити, пане президенте, будувати цю утопію? Потрібно не тільки чекати результатів обговорення і його узагальнення. Потрібно вести постійне обговорення і аналіз всім суспільством, в тому числі, і всіма тими установами, про які йдеться в Указі.
Я сподіваюся, що до обговорення стану спав в Україні і пошуку шляхів до процвітаючого майбутнього, долучиться весь народу. І робитиме це не заради президента, а заради себе, своїх дітей, своєї країни.
 |
Сергій Трегубенко, для УП
