Невідомі історії Майдану: технологія революції
Продовження. Початок читайте тут Невідомі історії Майдану
На початку 2004 року мене, як і багатьох моїх однодумців, рухала особиста ненависть до режиму Кучми. Ми читали "1984" Оруела, думали про Україну та прагнули революції.
Відтак, початково стратегія "Пори" була спрямована на революційне повалення режиму. Хоча й мирними ненасильницьким шляхом.
Ситуація в Україні мала свою специфіку, з якою необхідно було щось робити. На відміну від Сербії та Грузії, де революції були обумовлені протестом проти діючих керівників держави, в Україні Леонід Кучма вже збирався йти з посади. Загроза виходила від його можливого наступника – Віктора Януковича. Відтак, протестувати проти Кучми було вже пізно, а проти Януковича – трохи зарано.
За нашими міркуваннями, якби "Пора!" з самого початку жорстко виступила проти Януковича, то її робота була б провальною. Суспільство сприйняло б її діяльність як вузько націлений передвиборчий проект. З іншого боку, примітивні та поверхові нападки на провладного кандидата могли тільки укріпити його рейтинг. Відтак, "Пора!" в своїй діяльності мала підняти ширший пласт проблем, питань і суспільних цінностей.
Основним ворогом "Пори" ми обрали всю систему. Для її означення – від президента, суддів, олігархів і до корумпованих ДАЇшників та начальників ЖЕКів – було широко використане збірне поняття "кучмізм".
Коли ворог був визначений, "Пора!" мала вирішити наступне тактичне завдання – розбудити суспільство.
Хоча у 2004 році рівень протестних настроїв був високим, однак населення не виявляло готовності боротися з системою. Саме так, адже громадяни вже звикли до багатьох соціальних і політичних проблем та не вважали за необхідне з ними боротися.
Суспільство призвичаїлося до того, що президент може бути обвинувачений у вбивстві журналіста і не покараний, до всюдисущої корупції, до соціальної несправедливості, до брехні та лицемірства.
Звикання до проблем призводило до суспільної байдужості. Населення не помічало проблем, точніше, сприймало їх як норму. Так само людина перестає помічати хронічні хвороби та постійний біль – з часом адаптується.
Для того, щоб активізувати громадськість, необхідно було заново звернути суспільну увагу на проблеми. Актуалізувати їх до такої міри, щоб вони відчувалися нестерпними. Лише після цього вже можна мотивувати суспільство до дії з метою вирішення проблем.
Цей маркетинговий підхід лежить в основі всієї реклами. Спочатку вам намагаються вказати на проблему, а потім запропонувати вирішення (паразити у вашому організмі! Тільки наші ліки допоможуть!).
Більшість сучасних політиків намагаються використовувати цю просту маркетингову технологію, однак вкрай невміло. Вони працюють поспіхом і вважають, що грубо вказавши суспільству на проблему, вже на наступний день можна майдани скликати.
Насправді, ці процеси займають достатньо тривалий проміжок часу. Тому в розрахунках засновників "Пори" фігурували терміни від 6 до 12 місяців цілеспрямованої роботи.
"Пора" мала реалізувати маркетингову технологію в рамках двох інформаційних кампаній – негативної та позитивної.
Передбачалося, що негативна інформаційна кампанія розпочнеться з першою листівкою та триватиме до самих виборів. "Пора!" мала представляти ситуацію в негативному світлі, сприяти поширенню критичної інформації про стан справ в країні. "Пора!" генерувала та посилювала протестні настрої в суспільстві з метою подальшого їх спрямування проти системи "кучмізму" та "системного" кандидата Віктора Януковича.
28 березня 2004 року "Чорна Пора" своїми наліпками "що таке кучмізм?" вперше привернула суспільну увагу до своєї діяльності. Багато активістів тоді ще не знали, як розцінювати цю активність.
Один опозиціонер мені потайки зізнався, що спочатку вважав ці наліпки проектом Адміністрації президента та очікував продовження наліпкової кампанії в позитивному дусі "кучмізм – це зростання ВВП!".
Однак 23 травня "Пора!" дала негативну відповідь на попереднє питання. В 20 обласних центрах були розклеєні сотні тисяч наліпок зі салоганами "кучмізм – це корупція, безробіття, злидні, злочинність і безнадія". Цими наліпками розпочалася негативна інформаційна кампанія проти системи.
Вже 27 травня стартувала акція "Обличчя кучмізму", в ході якої студенти давали своє негативне бачення системи. Водночас на вулицях шаленими тиражами з’явилася не підписана листівка принципово іншого дизайну з повідомленням "До кінця кучмізму – менше 150 днів".
19-27 червня по всій Україні прокотилася акція "Десять років кучмізму" на центральних площах великих міст було виставлені стенди з підбірками газетних публікацій про жахи системи.
Засоби масової інформації та численні мобілізовані громадські середовища попри цензуру та утиски чесно виконували роль мультиплікатора негативу стосовно системи.
Варто згадати хоча б широко висвітлювані в медіа протести сумських студентів в липні-серпні 2004 року проти утворення Сумського національного університету. Спалахнувши самі по собі, студентські протести дуже скоро спрямували свій гнів проти системи.
Один з координаторів київської "Пори" Володимир Лесик спільно з групою дружніх УНСОвців під проводом Руслана Зайченка вели сумських студентів пішою ходою на Київ. Здавалося, вся Україна підтримувала сумські протести.
Кучма злякався пішого походу на Київ і задовольнив всі вимоги сумських студентів. Інакше б наметове містечко проти "кучмізму" з’явилося б на Майдані не в жовтні, а вже наприкінці серпня – акурат до Дня Незалежності України.
Мобілізувавши значні суспільні сили проти системи, 10 вересня "Чорна Пора" перейшла до персоніфікації кучмізму. Була випущена та поширена значним тиражем наліпка "Кучмізм – це Я.", при чому літера "Я." була виконана у фірмовому синьому кольорі агітаційної продукції Віктора Януковича. Пояснення були зайві…
На початку жовтня пройшла серія флеш-мобів "Смугастий рейс". На центральних вулицях Києва та інших міст України з’явилися колони "зеків", які закликали голосувати за провладного кандидата. Також було випущено листівку "Україна чи Уркаїна?".
Цей період співпав зі сплеском інформаційної активності в ЗМІ щодо судимостей Віктора Януковича.
Зважаючи на те, що з наближенням виборів 2004 року провладні засоби масової інформації чимдалі брутальніше вдавалися до зомбування населення, з цим необхідно було щось робити. Щоб послабити вплив провладних ЗМІ на суспільну думку, "Жовта Пора" випустила дуже влучні та дотепні наліпки "Вони брешуть!" з логотипами провідних провладних медіа.
Тепер варто пару слів сказати й про позитивну інформаційну кампанію, яка здійснювалась "Порою" з травня 2004 року. Правда, в значно менших масштабах, ніж негативна.
В рамках позитивної кампанії мала відбуватися агітація населення за такі цінності як "свобода", "гідність", "демократія" та "європейське майбутнє". Водночас, поширювалися знання про методи опозиційного ненасильницького спротиву.
В травні "Чорна Пора" переклала українською мовою, видала та розповсюдила серед опозиційних активістів книгу Джина Шарпа "Від диктатури до демократії". Вона стала настільним посібником для численних активістів спротиву.
З іншого боку, були організовані численні навчальні заходи та розповсюджені тисячі інформаційних листівок про методи ненасильницького спротиву та протидії провокаціям. Це, неодмінно, внесло значний внесок у мирний характер наступної "помаранчевої революції".
Хоча багато чого було зроблено "Порою", ще більше залишилося не реалізованим. Зокрема, це стосується в повному обсязі самої маркетингової технології з негативного та позитивного етапів. З одного боку, давався взнаки брак часу, з іншого, фінансування.
Також було очевидним, що з наближенням виборів роль позитивної кампанії дедалі сильніше виконував сам Віктор Ющенко. Тому основні зусилля "Пори" були спрямовані на негативну кампанію проти "кучмізму" та Віктора Януковича.
Попри все, "Пора" ніколи не агітувала за Віктора Ющенка, не була зв’язана з його штабом і не користувалася його підтримкою. Принаймні, з впевненістю це можна стверджувати про "Чорну Пору".
Особисто мені ще в 2004 році було зрозуміло, що обрання Віктора Ющенка – це далеко не панацея для країни. І що після революції в Україні буде безлад і політичний хаос – це ми розуміли на прикладі пост-революційних Сербії та Грузії.
Однак, в 2004 році ми пропонували суспільству лише ту громадянську позицію, в яку вірили самі. А вірили ми в те, що прихід до влади Віктора Януковича п’ять років тому міг обернутися диктатурою олігархічно-кримінальних елементів, поєднаною з крахом незалежної державності. Отож, з двох зол доводилося обирати менше.
У нас не було консультантів, не було вчителів. Весь досвід і знання доводилося збирати по крупицях. А ще доводилося боротися з фінансовими складнощами. Через фінансові суперечності в травні з "Пори" пішов один із засновників та координаторів Андрій Ігнатов.
В липні через особистий важкий фінансовий стан залишив "Пору" Віктор Гуменюк. Зарплатні в "Порі" ніхто не отримував…
Станом на вересень 2004 року гроші, які залишалися від освітнього гранту Westminster Foudation for Democracy, було практично вичерпано. Грантодавці переважно остерігалися та уникали фінансування "Чорної Пори", оскільки боялися бути включеними до політичної боротьби. Доводилося шукати фінансування у середнього бізнесу.
Організаційну та фінансову кризу переживала також і "Жовта Пора", хоча її фінансові ресурси виглядали значно краще.
Щоб подолати роз’єднаність двох рухів, які йшли до однієї революційної мети, 22 серпня в Києві було організовано великий з’їзд місцевих координаторів "Чорної Пори". Під моїм головуванням, після тривалих переговорів було ухвалено рішення про об’єднання нашої "Чорної Пори" з "Жовтою Порою" Владислава Каськіва.
Радісні відчуття переповнювали делегатів з регіонів та вилилися в пішу ходу центральними вулицями Києва аж до Майдану Незалежності.
Здавалося, що після вистражданого об’єднання "Пора!" єдиною силою зможе забезпечити перемогу української революції над "кучмізмом". Але…
 |
Олексій Толкачов, спеціально для УП. Далі буде
