"Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє i кожне місто чи дії, поділені супроти себе, не втримаються"
Євангеліє від Матфея, 12:25
За якихось три місяці "біло-синього" урядування тривожність і песимістичний погляд у майбутнє стали визначальними характеристиками масових суспільних настроїв в Україні.
При цьому рівень соціально-психологічної напруженості досяг пікових показників. І що особливо прикро, саме у форматі системного протистояння "Захід vs Схід".
Буття на межі
Чому це сталось, і хто винуватий?
Певна річ, глупо вішати всіх собак на Януковича. Позаяк український політикум загалом - і влада, і опозиція - своїми безглуздими діями вперто штовхав державу до прірви анархії та розвалу.
У кучмівську епоху тодішньому лідерові держави ще вдавалося втримувати соціальний баланс сил та зберігати цілісність суспільства, уникаючи ухвалення однозначних рішень із суперечливих та дражливих для українців питань.
Однак уже в штормових хвилях помаранчевої революції наш державний корабель лише чудом залишився на плаву, оминувши риф сепаратизму, пов'язаний із загрозою втілення в життя рішень двох сєвєродонецьких з'їздів.
За Ющенка відбувся явний крен у бік "Заходу". Позиція доброї половини населення, яка за Віктора Андрійовича не голосувала, і сповідує різні з ним погляди та цінності, до уваги не бралась.
Янукович різко розвернув кермо на "Схід", ігноруючи інтереси та потреби іншої частини української спільноти.
Засліплені жорсткою боротьбою за владу та ресурси, вожді вітчизняного кланового олігархату завзято продовжують "розгойдувати" країну, геть відкинувши будь-які об'єднувальні, загальнодержавні мотиви.
Ніхто з них просто не здатен зупинитися й подумати про наслідки розпалювання соціального конфлікту між двома цивілізаційними спільнотами з різновекторними соціально-політичними та етнокультурними орієнтаціями. Подумати про те, що розкраяне та пересварене суспільство не витримає такого варварського ставлення до себе.
Тим паче, що після "розгулу демократії" хоружівського розливу вщент зруйновано ті стримування та противаги, які довший час сяк-так зшивали країну в єдине ціле.
Логіка розвитку подій у реаліях політичної та цивілізаційно-територіальної фрагментації, яка засвідчена електоральною картою останніх президентських виборів, дозволяє стверджувати: Україна на порозі суспільної катастрофи. Причому в її екстремальних формах - громадянської війни чи розколу.
Час "Х" - парламентські вибори 2012 року. Адже всі співтворці нинішньої кризи добре розуміють, що це останній шанс щось змінити.
Розлучення: як пережити
Отож, загроза дестабілізації та дезінтеграції України актуальна як ніколи раніше. Питання лише в часі та формах, у які виллється ескалація кризи.
Виходячи з аналізу ситуації, що склалася, запропонуємо три ймовірні сценарії розвитку подій у ближчій перспективі.
1. Утопічний
У правлячої партії раптом прокидається почуття національної гідності й усвідомлення всієї міри відповідальності не лише за себе та власний бізнес, але й за долю всієї країни. Її представники розпочинають суспільний діалог примирення й порозуміння, відхрещуються від безперспективної політики деукраїнізації, совєтізації та гри виключно на боці Росії.
При цьому влада пропонує стратегію мирного співіснування українців. А опозиція, у свою чергу, відмовляється від радикальних дій заради добробуту та єдності українського суспільства.
2. Трагічно оптимістичний
Протистояння влади та опозиції, які уособлюватимуть суспільний конфлікт заходу та сходу України, наростатиме з кожним днем, досягши свого апогею в період виборів до ВР у 2012 році.
Втім, ніхто із протиборчих сторін не зможе взяти верх. Як би не важко було скласти зброю, доведеться шукати "розумний" компроміс.
І його буде знайдено - це федералізація України.
Проте, новий державний устрій усього лише відсуне вирішення нерозв'язної проблеми на декілька років.
Укорінення регіональної соціально-культурної ідентичності, на противагу спільній для всіх регіонів громадянській ідентичності, підштовхуватиме різновекторний рух складових частин федерації. Вони віддалятимуться один від одного, наче галактики в просторах холодного космосу.
І не за горами той час, коли зв'язок між ними остаточно обірветься.
3. Реалістичний
Правлячий режим далі йтиме тим же згубним шляхом приниження українців та українства, орієнтуючись лише на свій традиційний російськомовний електорат та реалізуючи політику злиття з Росією.
Погіршення ситуації в українській економіці, а наразі вже зрозуміло, що в соціально-економічній сфері ніяких реформаційних проривів не очікується, - викличе різке зростання невдоволення владою серед населення. Передусім, у нейтрального електорату, який так і не дочекається обіцяних Стабільності, Реформ і Порядку.
У відповідь Банкова все жорсткіше закручуватиме гайки в країні. Проти опозиції розгорнеться брудна кампанія залякування та переслідування.
Така дубувата тактика неминуче радикалізує україномовне суспільство, призведе до сплеску протестних настроїв, зростання міжрегіональних суперечностей та сепаратизму.
Відтак холодна війна між регіонами та регіональними елітами набуде незворотного характеру.
Криза досягне свого апогею під час парламентських виборів 2012 року. Опозиція не визнає їх офіційних результатів, звинувативши владу у суцільних фальсифікаціях.
Київ та центрально-західні регіони струшуватимуть масові вуличні акції протесту. Влада зробить ставку на силове вирішення конфлікту.
Країна буде паралізована.
Єдине, що може спасти Україну від жахливої громадянської війни та абсолютного колапсу - поділ на частини.
При міжнародному посередництві найкращим способом цивільного розлучення визнають референдум, за результатами якого буде легітимізоване утворення двох держав, розмежованих, умовно кажучи, по лінії Дніпра. Їхні кордони чітко окреслені двоколірною картою електорального розподілу на президентських виборах 2010 року.
Центральні та західні регіони зіллються в новому державному утворенні зі столицею в місті-герої Києві, залишивши за собою назву "Україна".
Теперішнє покоління українців отримає унікальну можливість фактично із чистого аркушу розпочати історію державотворення, спроектувати та розбудувати незалежну модерну країну, яка плавно увіллється до сім'ї європейських народів.
Для цього існують усі передумови:
- вигідне географічне розташування областей (близькість кордону), розвинена транспортна інфраструктура, присутність трансконтинентальних транспортних коридорів, у тому числі - магістральні газопроводи, які поєднують Західну Європу з Азією;
- наявність сировинних ресурсів. Між іншим, в України, як нещодавно виявилося, існують багаті поклади сланцевого газу.
Газоносний басейн Львівсько-Люблинської западини наразі вважається одним із найперспективніших у світі. За оцінками експертів обсяги видобутку сланцевого газу в Україні можуть досягнути 15-20 мільярдів кубометрів на рік. Їхнім промисловим освоєнням уже в 2011 році збирається зайнятися французька нафтова компанія Total S.A.;
- сучасні та добре розвинуті промислові галузі, наприклад, машинобудування, електроенергетика, нафтопереробка;
- унікальний сільськогосподарський та туристично-рекреаційний потенціал.
І головне - спільна проєвропейська демократична орієнтація населення, патріотичні цінності та сильні релігійні традиції.
Завершення глобальної кризи дає надію на широкомасштабну економічну підтримку нової України з боку ЄС, порівняну із планом Маршалла для країн постнацистської Європи.
Так званий "біло-синій пояс" - Крим, південь та схід України - до загальної радості тутешніх мешканців оголосить про створення Південно-Східної Української Республіки зі столицею в Харкові.
По суті ж, це буде протекторат "Малоросія" Російської метрополії. При збереженні декоративних атрибутів суверенітету: власний президент, уряд, адміністративні повноваження з управлінськими важелями, усі ключові державно-політичні рішення прийматимуться намісником із Кремля.
Цілком вірогідно, невдовзі оце утворення стане просто одним із суб'єктів РФ, таким як Єврейська автономна область або Ханти-Мансійський автономний округ. Логіка тут зрозуміла, оскільки абсолютна більшість виборців Януковича сумують за СРСР та прагнуть приєднання до Росії.
Що же жителі ПСУРу матимуть на виході, скажімо, до 2042 року?
Не самостійну державу, а територію із кланово-олігархічним політичним та соціально-економічним укладом, відсталою енергозалежною, енергозатратною та екологічно небезпечною економікою, низьким рівнем життя та безмежною корупцією.
Не націю, а аморфну російськомовно-совкову масу без найменшої претензії на буттєву цінність власного державного проекту та самоідентичності.
І наостанок.
Ми всі зацікавлені в тому, аби Україна залишалася єдиною та неподільною. Наші душі й серця хочуть вірити й сподіватися, що незалежна, соборна, процвітаюча Україна - це назавжди! Втім, на жаль, об'єктивна реальність свідчить про зворотне.
Як же бути?
Принаймні не треба ховати голову в пісок і вдавати, що в "Багдаді все спокійно", а насмілитися глянути правді у вічі.
І визнати очевидне - Україна на межі краху.
Можливо, витверезіння поглядів на небезпеку знову актуалізує старий патріотичний лозунг: "Україна понад усе". Тепер уже не лише на Заході, але й на Сході.
Ігор Радзієвський, кандидат наук з державного управління, спеціально для УП
