12 кроків назустріч "демократії по-українськи"

3 перегляди
151
Сергій Грабовський, для УП
Четвер, 23 грудня 2010, 10:03

Згадаймо: ще недавно розмови про те, що вслід за Росією, Білоруссю, Казахстаном, Азербайджаном та іншими країнами пострадянського простору (за винятком, ясна річ, держав Балтії) в Україні будуватиметься свій різновид "суверенної демократії", видавалися просто розмовами.

Потім вони почали кристалізуватися у щось на кшталт недоведеної теореми із новітнього життя постпомаранчевої держави. Ну, а недавні вибори до місцевих і регіональних органів влади, видається, цілком наочно довели цю політичну теорему, перетворивши її на аксіому.

Реалізується це доведення за допомогою низки послідовних кроків, які впевнено й гордо здійснює влада, що "не жене порожняк".

Крок перший: незадовго до виборів законодавчо змінюється виборча система з тим, щоб вона була оптимальною для владної партії на цей момент. А на додачу закладаються такі норми формування виборчих комісій усіх рівнів, щоб підрахунок результатів голосування був правильним.

Крок другий: ближче до виборів відповідні виборчі комісії або/та суди знімають з перегонів найбільш популярних і непродажних кандидатів та реєструють замість впливових партійних організацій їхні клони під тими самими назвами.

Крок третій: найбільш радикально опозиційна, освічена і непримиренна частина електорату посилено обробляється у дусі "всі вони однакові" та "голосування проти всіх – найкращий вияв твоєї громадянської позиції".

Крок четвертий: напередодні голосування всі провідні телеканали працюють на владних кандидатів, цілком випадково влаштувавши саме на цей час їхні "звіти", "зустрічі в прямому ефірі" та "прес-конференції".

Крок п’ятий: з якогось дива у день голосування персонал виборчих дільниць працює косо і криво, утворюються величезні черги за бюлетенями для голосування, тому чимало нетерплячих виборців, в основному молодих, ідуть геть, не бажаючи витрачати півдня на стояння в таких чергах – тим більше, що саме у цей день купа безплатних концертів, показів фільмів і розпродажу товарів за зниженими цінами.

Крок шостий: закордонні спостерігачі (буде зроблено все належне, щоб їх було не так багато) виїздять – за рідкісним винятком – тільки на ті виборчі дільниці, де усе тіп-топ, більш-менш нормально; зрештою, були ж показові колгоспи і радгоспи в час Голодомору, куди возили західних "корисних ідіотів" (вислів Леніна).

Крок сьомий: проводиться одразу декілька екзит-полів, ледь не до десяти, якщо йдеться про загальноукраїнські вибори, або два-три, якщо мова про ключові міста і регіони на місцевих і регіональних виборах. Таким чином серед "правильних" даних губляться або нівелюються "неправильні".

Крок восьмий: на тих дільницях і в тих округах, де попри все результати голосування відхиляються від "справної цифри", починаються дивовижні пригоди бюлетенів та протоколів із "мокрими печатками": то вони зникають, то знову знаходяться, то фігурує одна цифра, а після "уточнення" – зовсім інша, яка відрізняється в кілька разів від попередньої.

Крок дев’ятий: всі спроби оскарження результатів виборів відбиваються на рівні судів (невже ж даремно "судову реформу" проводили, чи не так?).

Крок десятий: після формування фракцій у радах усіх рівнів з’ясовується, що всупереч суворим настановам керівництва, більшість опозиційних депутатів голосує синхронно з депутатами від владної партії.

І навіть якщо станеться диво й переважне число депутатів наступного парламенту не належатиме до цієї партії, все одно керівництво Верховною Радою опиниться у потрібних руках і парламентарії (точніше, їхні картки) голосуватимуть так, як треба.

Крок одинадцятий: невдовзі по обранню й складанню присяги мери від опозиції та обрані від неї депутати почнуть складати партійні квитки, щоби, мовляв, служити всім громадянам, а не одній партії. В той же час жоден персонаж від владної партії такого не зробить.

Крок дванадцятий: яким би не був результат виборів, усе залишиться на своїх місцях, всі важелі – у надійних руках, але можна буде відрапортувати Заходу про чергове торжество демократії... ясна річ, з дрібними недоліками, які, втім, не затьмарюють загальну картину.

Ну, а для тих, хто надто пручається, на всіх етапах додаються інструменти силового впливу. Як-от на виборах ректора Донецького університету.

Чи ще хтось сумнівається після подій, які сталися останнім часом навколо обрання керівника цього вишу, що результати будь-яких виборів будь-якої серйозної посадової особи у будь-якій сфері врешті-решт виявляться "правильними"?

І зверніть увагу: є "правильні" донецькі, котрих розставляють на всі керівні посади у державі (хто там іще залишився "нагорі" після відставки Стельмаха з посади керівника Нацбанку?), а є "неправильні", яких звільняють з посад, віддають під суд, б’ють, а в разі потреби – і вбивають (хтось згадає Євгена Щербаня, а хтось – Ігоря Александрова).

Втім, схоже, відтепер "неправильні" донецькі не матимуть шансів бути обраними. Ідеться про депутатство чи ректорство, – на кожного знайдеться свій демократичний механізм...

При цьому, звичайно, не порушуватимуться формальні ритуали: конкуренція кандидатів, багатопартійність (a la покійна НДР або нинішня КНР), дискусії, різні програми, кільканадцять опозиційних видань загальним накладом 100 тисяч примірників, мітинги протесту по тисячі осіб тощо.

І конечна неможливість ротації владних верхів інституційними засобами (написати словосполучення "владних еліт", як належало б, виходячи з теорії модерного неототалітаризму, не піднімається рука...).

І поблажливо-критична настанова Заходу: звичайно, у вас є недоліки, порушується свобода слова, але ж сильна влада... стабільність... прогнозованість... економічне зростання... поганенькі, але реформи... дружба з Росією і відсутність прагнень до НАТО... І без такої брутальності, яку дозволяє собі Лукашенко... Нехай...

Звичайно, побудова "демократії по-українськи" за описаними алгоритмами має перед собою не саме тільки бажання сподобатися Заходові й одержати від нього преференції (це ціль тактична), а воістину грандіозну стратегічну ціль – закріпити на осяжну перспективу чинний стан справ у владних механізмах, тобто монопольне панування в країні за допомогою цих механізмів одного клану й кількох "сімей", які становлять його серцевину.

Для цього слід так "запресувати" населення України, так його обробити, щоб абсолютна більшість громадян перестала ними бути, тобто змирилася із залежністю від "правильної" влади і наочно переконалася, що інституційним чином, тобто через будь-які різновиди виборів та референдумів, не можна змінити ані владу як таку, ані навіть найбільш одіозних персонажів у ній.

Не вашого розуму справа! – ця формула не таких давніх часів зацвіла буйним цвітом під час реалізації формули "демократії по-українськи".

Якихось же нещасних кілька відсотків "вічних бунтарів" системі не страшні, тим більше, якщо вона має в руках економічні важелі, тобто в будь-який момент може позбавити їх роботи (хай живе новий Трудовий кодекс!), житла (слава Житловому кодексові з відповідними формулюваннями!) і звинуватити у несплаті податків (Податковий кодекс скоро увійде у дію...).

А якщо хтось із іноземців матиме якісь претензії, то можна й згадати слова доктора Йозефа Геббельса, хіба що замінивши ім’я та прізвище: "У фюрера Райху Адольфа Гітлера є абсолютна одностайна підтримка всього німецького народу, яка ще демократія потрібна західним демагогам?".

Сергій Грабовський, для УП

Авторизуйтесь щоб писати коментарі
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
IP: 77.52.2.---Сваха..
Грабовський, скільки можна мастурбувати, а треба не словом, а ділом. Ідіть під адміністрацію хоч спаліться для протесту. І смердіти буде довго
IP: 193.138.246.---Северянин..
Автору - Практически все верно. Вот только одна беда - они действительно все одинаковы. Нужны новые.
IP: 77.52.124.---АНТИБАЛОГАН..
ОДНО НО В ЭТОМ ОПУСЕ (ВСЕ ПРАВИЛЬНО, КРОМЕ ОДНОГО) - Геббельс был прав в том, что у Гитлера была колоссальная поддержка, а у Януковича нет и 20%. Первый дал немцам работу и стабильность, а второй и дальше лезет в карманы к украинцам, короче, не фиг сравнивать титана с ......
IP: 82.207.121.---_3Zub..
Ну одинаковы они все, ну разве это не видно по нынешней раде? что осталось от оппозиции, и чего она добивается? руки прочь от юли? так через, дай бог, 5 лет, то же самое будут орать реганалы! янукович нужен как здоровенная клизма для промывки мозгов и излечения от обожания любого политика. надо только уцелеть после такой клизмы.
IP: 178.95.78.---vlad_knjazev..
сложно что-то добавить повтороние российского сценария возможно, но не обязательно в отличие, от приведенных в статье стран, лидера последних имеют реальную подавляющую поддержку населения в Украине такого нет и не может быть, по крайней мере, с сегодняшними кандидатами более вероятным кажется раскол на 2 государства
Усі коментарі
Втеча від майбутнього
Що треба знати про оновлену програму житлових субсидій?
Лайфхак для жителя багатоповерхівки: як урізати платіжку на третину
Глава ДТЕК: Ми люди виховані, щоб не відкривати двері в міністерство ногами, відкриваємо руками
Усі публікації