Конотопська битва. Як свободівець переміг колишнього регіонала

866 переглядів
0
Ольга Клінова, Олеся Біда, для УП
Четвер, 29 жовтня 2015, 16:00

Об 11.30 у Конотопській територіальній виборчій комісії гамірно. Її члени вже порахували 99 % бюлетенів. Новим мером міста на Сумщині, усупереч більшості прогнозів, стає представник "Свободи" Артем Семеніхін, а на виборах до міської та обласної кандидати від цієї партії випереджають конкурентів. Ще вчора фаворитом називали екс-регіонала Івана Огрохіна, "господарника", який очолював місто з 2002 до 2010 року.

Пам’ятник Коню – традиційне місце зустрічі у центрі Конотопа.

Неподалік літні жінки продають городину, птицю й молочні продукти. Продавчиня яєць тьотя Женя сидить окремо. Покупцям бажає "мирного неба и вкусного хлеба". Найголовніше, каже, – "чтобы не было войны". Своїми друзями тьотя Женя називає місцевих комуністів, проте голосувати збирається за чинного мера Василя Дзеда, якого свого часу виключили з Партії регіонів за порушення фінансової дисципліни.

– Він тут торгувати дозволяє. Доньку мою на роботу влаштував. Дзед для мене – золота людина. Всім не вгодиш, йому багато ножку подставляли. Казали, шо й судили його. А я би не сказала. Єслі би судили, то посадили! – розчулюється тьотя Женя, говорячи про улюбленого політика.

Вона впевнена, що, коли Дзед прийде до влади "по-справжньому", неодмінно дасть їй квартиру. "Свободі" також симпатизує, бо "порядні", а от Ляшка називає пустомелею.

Покупців старшого віку тьотя Женя розважає авторськими віршами про Леніна і Перебудову. Сьогодні на "базарчику" обговорюють вибори.

– Хто дасть мішок гречки, рису і цукру, за того і буду голосувати! – сміється новоприбулий покупець

– Он шутит, – уточнює його дружина. – Ми б не взяли! А от якби ліки…

– Нічого не зміниться після виборів. Хіба у гірший бік, – додає вісімдесятирічний Олег Павлович. – Хохли – це такий терпеливий народ! Їм шо не роби – все стерплять. Анекдот про них є. Прийшов дядько в село і каже: "Завтра всіх будемо вішать! Приходьте на восьму!". А один руку підіймає: "Можна запитати? Треба бути зі своїми мотузками чи нам роздадуть?" От такий народ український. Треба все зробити, аби Європа була в Україні. Не Україна в Європі, а навпаки.

  "Треба все зробити, аби Європа була в Україні. Не Україна в Європі, а навпаки", - каже Олег Павлович

– Дай Бог, чтобы Огрохин не победил, – кидає перехожий у капюшоні.

– Вам хочется, чтобы он победил? – недочуває тьотя Женя.

– Мне? Мне хочется его убить. Вот этими руками!

Іван Огрохін вже двічі був мером міста Конотопа. У 2010 році він програв вибори діючому меру Дзеді та на цих вирішив взяти реванш. Його називали фаворитом кампанії, а по Конотопу невідомі напередодні виборів розписали вулиці надписами "Огрохін –вор".

Все чітко

Тараса Омельченка і Владислава Савченка ми застаємо за обідом у банкетному залі готелю "Україна". Перший балотується на посаду міського голови. Другий – в депутати. Обоє від "Солідарності".

Політичну ситуацію у Конотопі політики бачать зі своєї дзвіниці.

– Якщо там, де два українці – три гетьмани, то в Конотопі їх іще більше. Це амбіції, особливо на фоні нестабільності влади, – каже Тарас Омельченко. – У міській раді 36 місць. Балотується понад 400 людей. Та в нас у місті стільки порядних немає!

Комунальні проблеми міста Омельченко знає з власного досвіду – минулого року чотири місяці виконував обов’язки міського голови.

У кампанії сповідує практичний підхід: дорожнє покриття, вуличне і дворове освітлення, ремонти шкіл і садочків. Свої шанси на перемогу начальник обласного управління ЖКГ оцінює скромно:

Може бути що завгодно. Немає яскраво виражених лідерів гонки. Я пізно вступив у боротьбу. Намагався особливо не світитися. Хоч це і "Солідарність", але у місті ми не партія влади, а опозиція. По нас дуже "добре" працюють. Усі мої чотири білборди, які ми змогли собі дозволити, були заляпані фарбою.

Тарас показує на телефоні фото одного з передвиборних хітів у Конотопі.

Це реклама кандидатки від партії "Рідне місто" Тетяни Сизон, пов’язаної з нардепом Ігорем Молотком. На агітках зображена Марґарет Тетчер і красномовний підпис: "Петухи, может быть, и умеют кукарекать, но яйца все-таки несет курица".

Мене за**али ці вибори так, шо просто пі**єц! – прикриває рот долонею під час телефонної розмови тридцятирічний Спартак Сергієнко.

Спартак Сергієнко очолює конотопську організацію Радикальної партії Олега Ляшка 

Шість років тому він брав участь у російському реаліті-шоу "Дом-2". Тепер його реаліті-шоу – українська політика: Спартак очолює конотопську організацію Радикальної партії Олега Ляшка і працює помічником нардепа в Києві. Сергієнко не обирає вирази і часто використовує нецензурні слова.Рік тому разом із нардепом Ігорем Мосійчуком він влаштував "смітникову люстрацію" для міського голови Василя Дзеда.

 Днями Сергієнко розповідав про деталі цього інциденту на допиті в Генеральній прокуратурі. На зустріч до кафе в центрі Конотопа Сергієнко прийшов у партійній футболці з вилами.

Не балотувався в мери, бо я ще молодий. Мені важливіше – провести команду. Я не брав тих, хто є потенційним зрадником. От Семеніхін (кандидат від Свободи –УП) вчепився до того мерства. Але коли власні амбіції більші за командні, то це пі**єц.

Спартак розповідає, що був одним з організаторів Майдану в Конотопі, проте під час народного віча його забрали до райвідділу. Сталася "величезна зрада": опозиційні сили об’єднались, а про Радикальну партію забули.

"Є хохли, а є українці"

На темних сходах офісу конотопського телеканалу КСТ нас зустрічає невисокий кремезний чоловік у камуфляжних штанях.

Це кандидат у мери від "Свободи" Артем Семеніхін. У 2012 році київська міліція затримувала Семеніхіна через підозру у здирництві, через деякий час його відпустили.

Сідаємо пити чай у кімнаті, схожій на світлицю в музеї народознавства. В очі кидається вишитий портрет Шевченка. Семеніхін кладе на стіл кілька примірників партійної газети "Не мовчи!". На прохання лишити автограф конотопський націоналіст старанно виводить на першій шпальті "Sлава Nації".

– Чому ви йдете в мери? – запитуємо ми.

– А ви назвіть мені хоча б одну причину, чому не треба йти в мери людині, яка є українським націоналістом? Людині, яка пройшла війну на Сході. Яка пройшла два Майдани. Знає проблеми міста і знає, як із ними боротися. Яка має вищу освіту. Звичайно, можна було б пересидіти й перечекати, але патріоти не шукають легких шляхів.

– А чому саме від "Свободи"?

– Бо це майже єдина ідеологічна сила правого толку. Є ще кілька… Я не хочу їх образити, але вони на рівні маргіналів. Асоціюються з якимись скінхедами. Хоча я і сам колись… Скажімо так, маю багато друзів-скінхедів, – чи був Семеніхін скінхедом сам, не зізнається. – Я є український націоналіст європейського ґатунку.

До кімнати забігає білявий хлопчик – син Семеніхіна. Поки тривала кампанія, Данило жив у Києві.

– Сьогодні повернувся. Це з міркувань безпеки, розумієте? На попередніх виборах я пережив дві замахи. Мене кидали до в’язниці. Сидів разом із патріотами в Лук’янівському СІЗО за те, що виступив проти Деркача Андрюши.

Балотувався на парламентських виборах у Глухові – це його округ, проросійський, – і посів друге місце, випередивши комуніста, які там завжди перемагали. Щоб мене дискредитувати, відкрили кримінальне провадження за серйозною статтею 190. А я був приватним підприємцем. Мав ринок у Києві на Академмістечку, – не відриваючи погляду, Семеніхін каже: – Є хохли, а є українці.

Кандидат у мери від "Свободи" Артем Семеніхін

– Хто такі хохли?

– Продажні тварі, які за шмат ковбаси віддають свій голос. Вони байдужі. А українці – це борці. Кого в Конотопі більше, дізнаємось у день виборів.

Конотоп не готовий

На нас чекає обіцяна екскурсія містом. На парковці біля КСТ стоїть пікап Toyota Tundra. Над колесом наліпка з цифрами 488.

– А де одиниця перед четвіркою? Самі відрізали чи вам віддерли? ( натяк на кодове гасло білих націоналістів 1488 – УП)

Витримавши драматичну паузу, насторожений Семеніхін відповідає:

– Конотоп іще не готовий.

В автомобілі пахне дорогими парфумами й мандаринами. Грає конотопське радіо. Семеніхін робить голосніше – співають "Гайдамаки": "І не треба, москалі, нам тут заважати".

– Звідки у вас гроші на виборчу кампанію? – запитуємо свободівця, поки він показує нам офіс партії, свої бронежилети та новий спортзал для патріотів.

– А ви вважаєте, що у тридцять три роки не маю 150 тисяч гривень на виборчу кампанію? Семеніхін раніше займався бізнесом.

Свободівець везе нас за місто – розповідати про УПА на Сумщині. Зупиняємось на лісовій галявині.

Кандидат у мери залишає фари увімкненими, аби ми побачили: високий дерев’яний хрест перед нами – червоно-чорного кольору. Це могила братів Лузанів. Неподалік – напівзруйноване приміщення, де колись була церква. Семеніхін розповідає, як привозив сюди Тягнибока.

 

– Конотоп – це свята земля для всіх, хто воює за Україну. Земля, здобрена ворожим м’ясом і кістками. Дуже класно тут, – мрійливо крутить кермо свободівець.

Бачимо білборд "Батьківщини" з заклеєною назвою партії. Так хитрують у день тиші.

– Бачите, як нечесно поводяться? Американський прийом. Зараз покажу, як "Свобода" хитро обходиться з нечесними.

Кандидат у мери підвозить нас до білборда з фотографією маленької дівчинки й задоволено усміхається. На білборді написано: "Софія Семеніхіна. Партія "Сонечко". Найкращий номер у списку".

"Поки молодь голосує у фейсбуках"

– Ізвінітє, а як голосувать? Обязатєльно з паспортом чи можна по пенсійному? – запитує дідусь міліціонерку на трамвайній зупинці.

– Ні, тільки з паспортом.

– Ну, всьо, значить, отпадає…

Конотопський трамвай – унікальне явище. Про нього жартують: асфальту, мовляв, немає, а колія є.

Вранці в день виборів усі місця у вагоні зайняті. Від кінцевої зупинки дорога веде на ремонтний завод "Авіакон". Біля воріт припаркований блискучий гелендваген. Це – машина кандидата в депутати від "Волі народу" Олександра Кирія.

Одні хвалять його як мецената, інші звуть "Януковичем міста Конотоп" – подейкують, замолоду Кирій торгував краденими шапками. Територію біля входу на виборчу дільницю, розташовану на заводі, патрулює воєнізована охорона у штатському: "Авіакон" – стратегічний об’єкт.

Згодом на дільницю приїжджає мер. Василь Дзед походжає по залі, перемовляється з головою комісії, а на запитання про настрій широко всміхається: "Супер!".

Мера проводжає поглядом бабця.

– Впізнали його?

Старенька відповідає з гірким смішком:

– Краще б і не знати ніколи. Ні його, ні Огрохіна. Один вимагав зарплату, коли поновився через суд. У другого – власне Межигір’я в сусідньому селі. Весь Конотоп викупив і забудував. І це ж вистачає нахабства висуватися! Не було правди, нема й не буде ніколи. Не дочекаємося. Стільки молодих, енергійних – навели б порядок. Є один кандидат, хороший хлопець – Артем Семеніхін. На війні був, усе бачив. Єдине, що він від партії "Свобода". Але ж вони нікого не б’ють. Головне, що підтримують Україну.

По обіді на дільниці в будинку творчості явка ледве сягає 30%. Попри святковий антураж актового залу, члени комісії сумні. Єдина, хто всміхається кожному новоприбулому – Тимошенко.

Наталія Тимошенко, голова дільничної виборчої комісії.  Її чоловік, Віктор Тимошенко, балотується на посаду мера від "Батьківщини"

– Юра, роби отак, – стукає по дереву жінка, звертаючись до одного з присутніх на дільниці кандидатів. Це – Наталія Тимошенко, голова дільничної виборчої комісії. Її чоловік, Віктор Тимошенко, балотується на посаду мера від "Батьківщини". Наталія захоплено розповідає, як колись Конотоп зустрічав відому тезку.

– Я особисто для Юлії Володимирівни варила узвар і купувала галетне печиво. А чоловік відповідав за букет: усе як має бути – максимум сім білих троянд.

Віктор Тимошенко очолював Конотопську районну адміністрацію. Великих шансів стати мером йому не дають, і дружину це тішить:

– Чесно, я не хочу. Депутатом в обласну раду нехай проходить, це потішить його еґо. Я скільки з ним живу, стільки в його житті політика. Мені набридло знов почуватися розлученою.

На годиннику 17.12. На найбільшу в Конотопі дільницю в Європейському університеті ввечері заходять нечасто. Переважно пенсіонери, нарікає голова комісії Світлана Калінкіна:

– Якщо долю Конотопа вирішують люди віком за сімдесят, то для чого був Майдан? Для чого загинули діти? Поки молодь голосує в фейсбуках, ми знов обираємо Партію регіонів.

Спостерігачі пошепки обговорюють можливі результати виборів:

– Якщо Дзеда оберуть, я відразу в село переїжджаю!

О восьмій міліціонер зачиняє двері. Починають пакувати у пакети для сміття невикористані бюлетені. Столи зсувають у центрі зали, кожен член комісії отримує папірець із назвою політичної сили, й починається:

– Ляшко! У кого Ляшко!

– Це Опозиційний блок?

– Це радикали! Дівчата, ми так до ранку будем рахувати…

Комісія помалу розгрібає купу бюлетенів на столі: "Порошенко", "Свобода", "Батьківщина"… Трапляються й зіпсовані бюлетені.

 Пам’ятник Коню – традиційне місце зустрічі у центрі Конотопа

– Не за це стояв Майдан, – зітхає голова комісії.

– А що там написано?

– Так і написано: "Не за це стояв Майдан".

За кілька хвилин жінка знов обурюється: ще один зіпсований!

– Що там?

– "Сталина на вас нет".

…У понеділок неподалік від пам’ятника Коню сперечаються двоє:

– Огрохін пляж зробив? Зробив! Озеро почистив? Почистив! На братській могилі порядок навів? Навів!

– Якщо людина краде, то те, що вона допомагає дітям, не забирає факту, що вона краде. Ви ж самі знаєте, скільки в нього гріхів. За весь той час і собака зробив би щось добре.

– Перший строк був нормальний, то другий провалився. Але і Семеніхін – це кидалово. Скількох людей він кинув на великі суми! І кримінальні справи на нього є. По телевізору тільки й чути: наш герой! Погорланили і досить. Хто він – цей Семеніхін?

Пізніше телефонує Тарас Омельченко, Сміючись, запитує:

– Тепер ви розумієте, що це значить: буває добре, буває погано, а буває – по-конотопськи?

Ольга Клінова, Олеся Біда, для УП

Авторизуйтесь щоб писати коментарі
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
Крихка антикорупція: що вимагав ЄС і не виконав Київ
Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд
Дмитро Сологуб: Ніхто ж не виходить на вулицю в одних штанях, тому що йому так подобається
Досвід адмінреформи для України: як звільнити 2/3 мерів, не зруйнувавши державу
Усі публікації