Володимир Чемерис, член правління Інституту "Республіка"
Практично щодня українці чують про судові заборони пікетів чи демонстрацій, розгони мітингів, затримання десятків їх учасників чи бачать на екранах скривавлені обличчя тих, хто вирішив протестувати.
Здавалося, нічого нового, адже всі ці методи боротьби із зібраннями громадян "успішно" застосовувались і "помаранчевою" владою, про що згадувалося неодноразово.
Жодна влада не любить протестів. Але сьогодні, за "біло-синіх", ця загрозлива тенденція набула яскравого розквіту. І ми потрапили в своєрідну точку біфуркації - Україна перетворюється на поліцейську країну. Чи відвоюємо (саме відвоюємо, бо милостині від держави чекати не варто) свободу зібрань?
Визначити, яким шляхом підемо, може спеціальний закон, ухвалити який у другому читанні Рада збирається 17-го червня.
Рік тому Рада у першому читанні ухвалила законопроект № 2450 "Про порядок організації і проведення мирних заходів" (автор - тодішній уряд на чолі з Тимошенко).
Цей проект вже отримав неофіційну назву "Більше трьох не збиратись" (http://www.pravda.com.ua/articles/2009/06/9/4008935/). Бо зокрема запроваджував посаду "уповноваженого місцевого органу виконавчої влади", який міг на власний розсуд, без рішення суду, розігнати будь-які збори.
2009-го проект 2450 підтримала коаліція у складі БЮТ, НУНС і Блоку Литвина. Регіони тоді за нього не голосували. Тепер, цілком можливо, все буде навпаки.
Громадяни, які у міру своїх сил протидіють забудовам, рейдерським захопленням, міліцейському свавіллю, приватизації своїх підприємств чи перерозподілу землі, і для яких мітинг чи пікет залишився єдиною можливістю висловити свою точку зору, а то й перешкодити діям чиновників або власників, одразу ж зрозуміли небезпеки проекту 2450.
І саме протидія "елементів громадянського суспільства" (політична опозиція щодо проекту промовчала) примусила депутатів з профільного комітету ВР з прав людини дещо підкоригувати документ.
До другого читання "уповноваженого" з проекту прибрали, запровадили термін "контрзібрання", чим знівелювали поширену й досі практику боротьби з непотрібними мітингами - коли одні громадяни заявляють про намір провести зібрання у тому самому місці і у той саме час, що й інші, а суд (за поданням місцевої влади), щоб не дай Бог не вийшло бійки, забороняє один чи обидва заходи.
Дозволено тепер і встановлювати на місці зібрання намети - традиційну для України форму проведення протестних акцій.
Важливим є і те, що на пропозиції українських громадських організацій і ОБСЄ депутати з названого комітету запровадили у проекті, підготовленому до другого читання, поняття "спонтанне мирне зібрання", тобто мітинг чи демонстрація, що відбувається без попереднього повідомлення влади. Загалом, документ у другому читанні, безсумнівно, є кращим, ніж проект, схвалений парламентом рік тому.
Проте він має низку істотних недоліків, які змушують нас виступити проти його прийняття навіть у такому покращеному вигляді.
Головні критерії оцінювання проекту 2450 такі - закон має відповідати статті 39 Конституції, яка гарантує свободу зібрань, і рішенням Євросуду щодо свободи зібрань (ці рішення, згідно українського законодавства, є джерелом права в Україні).
Окрім того, закон не повинен погіршувати хоч би ту практику, яка склалася, і не повинен створювати додаткові труднощі для організаторів і учасників мітингів.
Той документ, що має бути прийнятим 17 червня, і погіршує, і ускладнює.
Отже, найголовніший недолік: для того, щоб провести зібрання, ви повинні повідомити про це владу за 4 дні. Але є маса випадків, коли реагувати на якусь подію необхідно швидше.
Наприклад, сьогодні президенти підписали "харківські угоди", а завтра їх вже збираються ратифікувати у Раді. Або почали вирубувати дерева в парку. За 4 дні їх вирубають вщент.
Взагалі повідомлення про мітинг потрібне насамперед для того, щоб місцева влада і правоохоронці могли підготуватися до забезпечення вашого права на зібрання. Влада ж розуміє інакше - повідомлення необхідне, аби встигнути заборонити мітинг.
І якщо сьогоднішня практика така, що організатори відносять повідомлення про зібрання хоч би за годину до його початку, то після ухвалення проекту 2450 влада матиме досить часу для подання позову до суду щодо усіх зібрань, які їй не подобаються.
А далі - справа техніки. Бо, наприклад, київський окружний адмінсуд цього року задовольнив геть усі звернення влади про заборони зібрань.
Українські реалії такі, що якщо дати владі - судовій чи виконавчій - лише можливість щось заборонити, вона обов'язково заборонить.
Таким чином, проект 2450, по суті, встановлює "дозвільний" порядок проведення мітингів всупереч "повідомчому", визначеному Конституцією. Ніякі зібрання, проти яких заперечує влада, ви провести не зможете.
Поняття "спонтанного зібрання", так як воно розуміється у проекті, ситуації не рятує. За визначенням проекту, "спонтанне мирне зібрання - незаплановане мирне зібрання, що проводиться виключно за ініціативою громадян, спричинене подією, яка має важливе значення для суспільства та яку неможливо було завчасно передбачити і організувати проведення мирного зібрання".
Отже, ви, дізнавшись про вирубування дерев у парку (як це було нещодавно у Харкові), не чекаючи 4 днів, виходите протестувати. На практиці ви опиняєтесь один на один з майором Оніщенком (образ узагальнений), за спиною якого знаходяться кілька десятків "беркутів".
Майор Оніщенко - остання інстанція, яка на місці вирішуватиме, "спонтанне" ваше зібрання, чи не "спонтанне". Тобто - затримувати вас за статтею 185-1 КУпАП "Порушення порядку організації і проведення мітингів", чи охороняти вас від працівників "комунальних служб" з бензопилами.
Після його рішення ви ризикуєте опинитися в "обезьяннику" (в міліції) або в суді, який вирішуватиме давати вам 15 діб чи обмежитись штрафом. А ви будете доводити що зібрання було справді спонтанне.
Через нечіткість визначення "спонтанного зібрання" вам важко буде це довести. Про аргументи представників влади, за допомогою яких вони доводитимуть що ваше зібрання зовсім не "спонтанне", вже озвучені київськими і харківськими урядовцями у випадку з вирубкою парку Горького.
Тобто ваше зібрання не спричинене подією, яке має важливе значення для суспільства, бо значно важливіше для суспільства, аби через парк проходила дорога. І взагалі, що таке "важливе значення"? І що таке "значення для суспільства"? Чи важливо для суспільства, що ви на мітингу обурюєтесь незаконним арештом політичного діяча чи простого громадянина?
По-друге, чому подію - вирубку - не можливо було передбачити "завчасно"? Адже генплан було затверджено ще 2005-го року.
У тому вигляді, в якому поняття "спонтанне зібрання" включене до проекту, воно не перешкоджатиме розгону мітингів. Навпаки, додає можливостей працівникам міліції на місці, без рішення суду, розігнати ваше зібрання.
Вихід тут може бути лише один - прямо вказати те, що випливає із статті 39 Конституції: ВІДСУТНІСТЬ ПОВІДОМЛЕННЯ НЕ Є ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ЗАБОРОНИ ЧИ ПРИПИНЕННЯ МІТИНГУ. А подача повідомлення запускає механізм відповідальності представників влади за дотримання свободи зібрань і громадського порядку.
Окрім вказаних недоліків, проект 2450 має і інші. Зокрема, ускладнюється процедура подачі повідомлення, а організатори повинні доводити, що вони - громадяни України або перебувають тут на законних підставах.
Не встановлені терміни для оскарження рішень судів про заборону мітингів, які ухвалюються у переддень акції (спеціальні терміни для оскарження є, наприклад, в українському виборчому законодавстві), - таким чином громадяни позбавлені конституційного права на оскарження.
І, нарешті, у проекті 2450 не встановлено відповідальності представників влади і правоохоронців за перешкоджання реалізації права на мирні зібрання. А отже майор Оніщенко й далі робитиме під час мітингів і демонстрацій все що хоче.
Існуюча сьогодні практика дотримання свободи зібрань в Україні не може задовольнити нікого, окрім влади. Але ситуація, коли ця практика не лише збережеться, але ще й отримає "законне" підґрунтя у вигляді закону 2450, призведе до скасування чи не останньої свободи, яка залишилась у громадян України.
Отже, враховуючи, що 17 червня проект 2450 може бути з високою ймовірністю схвалений голосами правлячої коаліції, пропоную виключити його з порядку денного і зробити наступні кроки.
Спрямувати цей проект до Венеціанської комісії (нагадаю, що документ, схвалений Радою у першому читанні, отримав негативну оцінку цієї установи).
Провести парламентські слухання щодо проекту 2450, враховуючи, що його підготовка до другого читання проводилася профільним комітетом напівтаємно, без участі представників громадських організацій.
Винести проект на друге читання після врахування зауважень Венеціанської комісії та парламентських слухань.
Проблема із свободою зібрань для України є не 2450-ю (за номером законопроекту), а першою.
Володимир Чемерис, Інститут "Республіка", для УП
