Конкуренція між містами. Як привабити людей в умовах обмежених ресурсів
Розмова про людський капітал у розрізі міст зараз актуальна як ніколи. Особливо, що стосується молоді. По-перше, ми ще не до кінця усвідолюємо масштаб демографічної ями, у якій опинилися через війну. Але її наслідки відчутні вже зараз. У першій половині 2026 року на одну народжену дитину припадало близько 3,5 загиблих громадян. А загалом останній пік народжуваності зафіксований у 2012 році.
По-друге, сценарії вибору місця проживання стали більш нелійними. Раніше люди з маленьких міст, як правило, їхали у великі за можливостями. Зараз умовні Черкаси та Вінниця також конкурують між собою. І водночас набагато більш випуклим став фактор еміграції, з яким теж доводиться конкурувати українським містам.
На перший погляд безпека мала б бути визначальною. Але попри її важливість, це далеко не єдиний фактор. За результатами опитування національного українського молодіжного об'єднання (грудень 2025 — січень 2026 рр.) перша причина для молодих людей, які розглядають переїзд — відсутність можливості гідного працевлаштування (24%). Далі йде відсутність перспектив для самореалізації в громаді (18%).
Тимчасовий переїзд через безпеку розглядали 12% респондентів, ще 13% — виїзд назавжди через безпекові та економічні причини. У контексті безпеки тут варто додати, що з посиленням російського терору цивільних по всій країні, вона стає все умовнішою. Київ та прифронтові міста варто винести за дужки, бо на них приходиться левова доля ударів. Але глобально передбачити який день/дні/тижні те чи інше місто буде під атакою — фактично неможливо.
Створення можливостей в умовах вкрай обмежених ресурсів
Отже, навіть в умовах великої війни конкуренція між містами відбувається на полі можливостей. Ці можливості треба створювати в умовах складної зими (вибачте, я знаю, що вас нудить від цього формулювання, але хто назве її простою?), просідання економіки, яке є наслідком зокрема згаданих російських атак, і жорсткого обмеження видатків.
За таких умов першим кроком є чітка стратегія та пріоретизація.
Якими є наші найбільші переваги та зони росту?
Куди інвестувати обмежені ресурси, щоб отримати максимальний вплив?
Треба чітко відповісти собі на ці питання і зробити погоджені відповіді фільтром для будь-якого рішення. Водночас, варто розуміти: контекст змінюється вкрай швидко і це робить стратегічний цикл коротшим.
Друге — створення коаліцій між владою, бізнесом та громадським середовищем, іншими активним учасниками міського життя. Усі гравці мають складнощі і водночас зацікавлені, щоб їхнє місто обирали люди — і ті, хто безпосередньо відповідає за розвиток або зробив його своєю місією, і ті, хто продукує тут товари та послуги. Класичне українське "гуртом і батька легше бити" може спрацювати і в цьому випадку.
Третє, що фактично може йти суголосно з другим — створювати для молодих людей життєві траєкторії. Місто може здизайнувати їх з іншими гравцями, а далі виступати медіатором і правильно спрямовувати молодих людей.
Дуже спрощено ця конструкція виглядає приблизно так: є певний профорієнтаційний урок у школі — далі відповідна спеціалізація в універитеті — місцевий бізнес у партнерстві з університетом забезпечує студентів стажуванням з можливістю подальшого працевлаштування — навколо є активна спільнота — місто зі свого боку може давати молодим спеціалістам додаткові можливості та/або підтримувати подальший запуск ними своїх проєктів. Безумовно, вибір напрямів таких траєкторій має синхронізуватися зі згаданою вище стратегією.
Для мене доволі хорошим прикладом гри на полі можливостей є Івано-Франківськ. З одного боку, тут є IT-Cluster, який формулює свою місію як розвиток міста через співпрацю освіти, науки й бізнесу. На IT-ринку представлені і місцеві гравці, і потужні національні. Зокрема — SoftServe. Поряд — Промприлад — хаб, що об'єднує нову економіку, культуру, освіту, урбанізм. Освіта, як фокус, включає зокрема різні програми для підприємців. Схожа логіка формалізується і в міській політиці. У програмі розвитку підприємництва Івано-Франківська на 2026–2030 роки закладені інтеграція освіти в економіку громади, залучення талантів тощо.
Фактично, в місті складається екосистема, де бізнес, громадські ініціативи та влада працюють із людським капіталом у схожій логіці. Людина отримує середовище, де можна навчатися, знаходити професійну спільноту, запускати власну справу або будувати кар'єру.
Схожий за логікою, але ще більш амбітний план має Луцьк. Там платформа "Алгоритм дій" з іншими стейкголдерами створює мережу креативних хабів. Кожен з них має різний концепт, але по суті йдеться про формування середовища та інфраструктури, які допомагатимуть генерувати та залучати можливості.
Досвід мешканця
Мені дуже запам'яталася розмова з Андрієм Мельником — засновником cowo.guru — про міста та молодь. Ми говорили у контексті Луцька, але цей принцип працює для будь-якого з них. На думку, Андрія ставити питання "як утримати в місті людей?" неправильно. Варто змінити оптику на "Що зробити, щоб люди хотіли тут залишатися?". І для цього — подивитися на місто їх очима.
Місто для мешканця — це набір певних досвідів. Як щоденних та побутових: як я доїжджаю до роботи, як гуляю центром у вихідні. Так і життєвих: де я можу реалізувати свої таланти, як проходитиме моє студентське життя, яке майбутнє я можу вибудувати після його завершення.
Остання складова може навіть бути важливішою: фактично місто продає людині сценарій життя, а не лише набір послуг та інфраструктурних об'єктів.
"Подивитися очима того чи іншого мешканця" — означає банальне запитати. Так, у логіці Данкана Гріна та його книги "Як відбуваються зміни" робота зі складними системами потребує постійного зворотного зв'язку. Для міста тут доступний широкий набір інструментів: наприклад, це можуть бути соціологія, глибинні інтерв'ю, воркшопи. А ще краще створити постійнодіючі канали збору зворотного зв'язку.
Варто також додати, що привабливе місто для кожного — задача з зірочкою. Більш реалістичною вона виглядає для столиці та великих міст. Живучи на одному зі спальних районів Києва з розвиненою інфраструктурою та працюючи в центрі я це добре відчуваю. За рахунок свого масштабу столиця може бути кількома містами одночасно, залежно від запиту.
Що стосується менших міст — тут потрібна певна спеціаілація, що знову ж таки відсилає нас до стратегії та пріоритетів. Але є і базовий мінімум, який є універсальним — прибране сміття, викошена трава, охайні парки. Як і у класичній піраміді потреб, нехтування базою не дає перейти на наступні рівні. І сприймається незакриття цього найнижчого рівня вкрай гостро. Навіть в умовах повномасштабної війни.
Вибудова емоційного зв'язку
На мою думку, так само важливою є емоційна складова. Обираючи між двома містами, які мають +- однакові стартові позиції, ти скоріше надасиш перевагу тому, яке більше відгукуватиметься на рівні відчуттів і емоцій. При цьому ключову роль грає унікальність. Наприклад, Полтава не може стати другим Києвом і конкурувати з ним на його території. Це зазаделегідь програшна стратегія.
Перше що варто зробити — дослідити місто, але у цьому випадку не лише з точки зору досвіду, а і того чим воно є. Бо унікальність та цінність у більшості випадків вже існують, до них просто треба докопатися. Продовжуючи розмову навколо прикладу Полтави, це з великою вірогідністю може бути її культурний бекграунд. І значну частину роботи Іван Котляревський вже зробив за нас.
Далі — домовитися на рівні стейкголдерів про спільне бачення та його трансляцію. Хорошим прикладом тут є Львів, де розуміння міста таким як ми його знаємо з усіма міфами та шармом стало результатом кропіткої роботи та діалогу розумних людей з різних середовищ. Ця домовленість також дозволить не розмивати позиціонування міста. Потрібен такий собі one voice policy, але на рівні ключових стейкголдерів міського життя.
Емоційний зв'язок неможливо побудувати лише комунікацією. Ми можемо говорити, що Полтава — місто Котляревського та української культури. Але якщо містянин не відчуватиме це у своєму повсякденному житті, то це визначення так і залишиться на папері. І тут є багато шарів: від постійних літературних подій до маркерів у фізичному просторі.
Хороший приклад як це працює на практиці — Дрогобич. Ми на кілька днів приїздили до друга, і "Місто, в якому вся сіль" з визначення стало нашим досвідом. У закладах є відповідні позиції — наприклад, кава або торт з сіллю. Згадки бренду є на вулицях та, звичайно, у туристичних матеріалах. І, звичайно, ти можеш відвідати солеварню. Тобто йдеться не лише про те, що місто говорить про себе, а і те як людина може це прожити.
Замість висновків
З великою вірогідністю обмежені ресурси при необмежених викликах залишатимуться реальністю українських міст у найближчій перспективі. А цінність людського капіталу і далі зростатиме. У таких умовах велику роль відіграватиме стратегія, яка має чітко відповістаи на питання "що матиме найбільший вплив і як це зробити?".
Містам важливо зрозуміти себе, свою унікальність та сильні сторони і об'єднати навколо цих сильних сторін ключових гравців. І що не менш важливо — зробити так, щоб переваги відчувалися у щоденному житті мешканців, а не лише у стратегії та/або комунікації. Бо так чи інакше міста конкурують за людей сценаріями життя. А це значно ширше, ніж інфраструктура або послуги. Хоча і вони теж важливі.
Денис Старостін