Олексій Якубін, політолог
(Наприклад, контент прес-конференції журналістки телеканалу СТБ Наталії Соколенко).
Навіть більше, дехто проголошує, що цій тріаді альтернативи немає і не може бути, адже капіталізм, як ринкова система, "забезпечує найбільшу свободу для величезної кількості людей".
А звідси буцімто й починається демократія, політична свобода і так далі. Але чи це так насправді?
Визначення "капіталізму" і "демократії"
Розпочнемо з визначень. За Оксфордським політичним словником, демократія з грецької означає "народовладдя". Демократію, як описовий термін у найзагальнішому розумінні, можна вважати синонімом урядування більшості.
Поняття "капіталізм" у соціальних науках використовують для позначення економічної системи, у якій засоби виробництва перебувають у приватній власності, а виробництво та розподіл товарів здійснюються через механізми "вільного ринку". Головним мотивом діяльності за такої системи є накопичення "капіталу" як прибутку з ринкових операцій.
У європейській політичній традиції мислення, чиї дефініції ми використовуємо у політичному житті, існують два домінуючі розуміння поняття "капіталізм" - Маркса і Вебера.
Для першого "капіталізм" - це суспільно-економічна формація, заснована на приватній власності на засоби виробництва і експлуатації найманих працівників капіталістами. Для Вебера - це синонім синтезу духу підприємництва з раціональністю та розрахунком.
Отже про демократію тут не йдеться. І це зрозуміло, бо для європейської системи політичного мислення, представленого такими іменами як Платон, Аристотель, Аквінський, Руссо, Маркс, Мілль, Грамші та інших, - характерне розведення поняття урядування більшості - її найкращих представників, і урядування меншості - найбагатших капіталістів -власників.
Урядування останніх, згідно цієї традиції, завжди відповідає їх особистим інтересам, а не інтересам більшості і загальному благу.
Тобто на рівні дефініцій капіталізм і демократія - це поняття не просто несумісні, а такі, що знаходяться у жорсткій опозиції одне до одного.
Капіталізм призводить до демократії?
Ринкова економіка і демократія не лише на концептуальному рівні не тотожні поняття. Вони не тотожні на практиці.
Звернімося до історичного досвіду.
Блискучий приклад того, як прагнення до ринкової економіки, приватизації соціальної сфери, капіталізму, призвело до згортання демократії, дає нам Чилі. Ця південноамериканська країна у 70-тих роках минулого століття внаслідок військового перевороту отримала нове керівництво.
Піночет - переконаний прихильник вільного ринку - заради нього та своїх ринкових реформ, "лібералізації" створив у країні небачену репресивну машину по знищенню політичних опонентів, залякування населення репресіями.
За самими скромними даними внаслідок його капіталістичних "реформ" з країни поїхала десята частина населення - мільйон чоловік. Тисячі громадян Чилі просто зникли без вісти, а ВВП країни знизився на 15-20%.
Німецький економіст Франкл назвав такі капіталістичні реформи у Чилі просто - "економічним геноцидом". Звісно, якби у цій країні працювала демократія, як влада більшості, існували вільні вибори навряд чи можна було б очікувати такого сумного результату.
Однак, як бачимо, вільна економіка і капіталізм себе напрочуд добре почувають не за демократії, а за авторитарних способів керівництва, коли незначна меншість за допомогою наявних у неї силових та управлінських важелів може нав'язувати свої інтереси більшості населення.
Те саме стосується й Росії часів Єльцина, коли заради проведення економічної капіталістичної лібералізації, запровадження вільного ринку потрібно було розстрілювати легітимно обраний російський парламент у 1993. Тобто знищити молоду російську демократію.
І це не поодинокий випадок. Канадський соціолог Кляйн у своїй книзі "Доктрина шоку: розквіт капіталізму катастроф" (2007) дослідила подібні процеси знищення демократії заради капіталістичного економічного курсу, складовими якого є лібералізація, приватизація на матеріалі "шокових терапій" у Чілі, Болівії, Аргентині, Бразилії, Китаї, Польщі, Росії, Іраку.
Скрізь, де здійснювався курс на побудову вільної ринкової економіки, відбувалося згортання демократії, а як результат - сповзання у авторитаризм та корумповану, вільну для незначної меншості антидемократичну корпоративну економіку.
Cоціологи з Оксфордського і Кембриджського університету опублікували у 2009 аналітичну доповідь, де фактологічно доводять, що шоковий перехід від планової економіки до капіталізму, лібералізація, масова приватизація у Європі (включно з Україною), Центральній Азії в період початку і середини 1990-тих справили величезний негативний вплив на стан здоров'я населення.
Більш ніж 10 мільйонів передчасних смертей, різке падіння тривалості життя людей. Ось вам і реальні наслідки "свободи" для всіх.
Відтак ті країни, де демократичні механізми були знищені в ході капіталістичних реформ, понесли найбільші втрати серед населення (Україна, Росія). Там, де вдалося їх через певний час відновити, як от у Польщі або в Чехії, і призупинити капіталістичні реформи, що не сприймалися населенням, ситуація краща.
З іншого боку, відсутність дикого капіталістичного ринку у багатьох випадках не заважає, а навпаки сприяє розвитку демократії, свободи у її різноманітних формах.
Так було в СРСР (і в радянській Україні) у 20-тих роках минулого століття та в часи Перебудови, є в Республіці Куба, в США в роки кейнсіанської економічної моделі (1930-1970 роки), післявоєнній Німеччині, Франції, Швеції, Норвегії тощо.
Регулювання ринку, значний державний сектор, "велика держава" сприяють вираженню інтересів більшості населення - громадян цієї держави, а не лише невеличкої групки "жирних котів з Волл-стрит" (вислів Барака Обами) капіталістів-ринковиків, чиї вузькі інтереси завжди розходяться з інтересами більшості громадян.
Це просто здоровий глузд і звичайна логіка.
Підсумки. Який висновок з усього цього можна зробити? Очевидно, що капіталізм у більшості випадків призводить до "дефіциту демократії", підміною її владою найбагатших, тих, хто контролює ЗМІ, засоби виробництва та основні фінансові потоки.
Світова фінансова криза у країнах ЄС та політичні протести більшості населення у Греції та Німеччині проти впровадження вільноринкових реформ, масової приватизації, як засобів покращення економічного стану та виходу з кризи, стали ще одним прикладом того, як великий капітал та політичний клас (меншість) з легкістю ігнорують інтереси більшості, яка вийшла на вулиці з гаслами "Ми не будемо платити за вашу кризу".
З іншого боку, плутанина (або навіть свідома маніпуляція?) через ототожнення понять "капіталізм" і "демократія" у вітчизняній політичній журналістиці і є коренем багатьох проблем нашої країни, бо ж люди в своїй масі звикли довіряти журналістам та експертам.
І, відповідно, - робити свій вибір на виборах. Це є яскравим прикладом впливу ідей (як бачимо, інколи і хибних) на політику. Тому слід почати мислити, бо ж мислити критично - це значить мислити взагалі.
Олексій Якубін, політолог, для УП
