Україна, Польща та Європа: пам’ять не повинна стати перешкодою для нашої спільної боротьби

Ця колонка – колективне звернення представників громадянського суспільства України, Польщі та Франції щодо польсько–українських відносин.

Україна та її європейські партнери повинні триматися курсу нашого історичного проєкту визнання та налагодження діалогу між усіма європейськими пам'ятями.

Ми об'єдналися в підтримці українського спротиву російському вторгненню.

Ми усвідомлюємо масштаб боротьби українського народу, усвідомлюємо принесені жертви, знаємо всі моральні та історичні ресурси, необхідні для цієї життєво важливої боротьби української нації.

Ми знаємо, що вже понад чотири роки українська молодь гине, захищаючи кордони наших спільних цінностей. Саме тому деякі нещодавні рішення президента Зеленського викликають у нас запитання.

Факт участі в перепохованні Андрія Мельника та присвоєння назви "Герої УПА" одному з підрозділів українських сил спеціального призначення викликали в Польщі та в багатьох європейських країнах сильні емоції, тоді як в Україні ці посилання часто сприймаються як частина національної пам'яті боротьби за незалежність.

Одні й ті самі історичні постаті, залежно від національної пам'яті, можуть бути пов'язані з глибоко різними досвідами. Саме з цієї причини відкритий і чесний діалог є необхідним.

Навіть якщо ці рішення є результатом численних внутрішніх обмежень, беззастережна мобілізація цієї частини української національної пам'яті для протидії російській пропаганді та історичним ревізіям, на жаль, ризикує відштовхнути, хоча б частково, такого важливого для безпеки Європи партнера, як сучасна Польща, оскільки ця сама пам'ять і досі залишається болючою відкритою раною для поляків. Про це свідчить реакція Леха Валенси, який зняв зі свого офіційного одягу український прапор, який він незмінно носив із лютого 2022 року, хоча його історична боротьба за свободу та "Солідарність" останніми роками була також боротьбою разом з українцями. Саме тому це рішення Президента Зеленського має стати предметом діалогу між європейськими сусідами.

Протягом багатьох років Україна та Польща по-різному оцінюють діяльність УПА у XX столітті. Для польського суспільства УПА насамперед асоціюється з масовими вбивствами десятків тисяч мирних жителів на Волині у 1943 році. В Україні ж ставлення до цього руху неоднозначне. Для одних він залишається пов'язаним із трагічними сторінками насильства та співпраці з окупантами, для інших – символізує боротьбу за незалежну Українську Державу, яка не змогла утвердитися ні після подій 1918 року, ні після завершення Другої світової війни.

Після початку повномасштабного вторгнення, саме друге бачення значно посилилося в суспільстві. УПА дедалі частіше сприймається як символ національного спротиву спробам поставити під сумнів саме існування України як незалежної держави.

Кожен європейський народ має право на власний історичний наратив і власні символи боротьби за суверенітет. Проте визнання ролі окремих діячів у здобутті незалежності не звільняє від необхідності чесно оцінювати насильство та злочини, з якими вони могли бути пов'язані.

Головне завдання полягає в тому, щоб сусідні народи могли вшановувати різних історичних постатей, не відмовляючись при цьому від серйозної роботи над встановленням правди про злочини XX століття.

Ніхто у Варшаві не може визначати, якою має бути українська історична пам'ять, так само як ніхто в Києві не може визначати польську. Як і в інших європейських країнах, дружба між Польщею та Україною не може будуватися ні на запереченні страждань поляків, ні на запереченні українського погляду на власну історію та боротьбу за незалежність.

Спільна пам'ять європейських народів формувалася через непростий процес усвідомлення трагедій, спричинених авторитарними і тоталітарними режимами 1930–1940–х років, які виправдовували насильство проти цілих груп населення, в ім'я національних, расових чи класових утопій. Європейські народи засвоїли, часто ціною величезних жертв, що жодна національна історія не може міцно будуватися на забутті страждань інших народів.

Ми підтримуємо майбутнє членство України в Європейському Союзі. Європейський Союз – це насамперед проєкт примирення народів, які змогли налагодити діалог, поступово визнавати взаємні історичні травми та долати конфлікти минулого. Саме за цей історичний досвід примирення Європейський Союз був удостоєний Нобелівської премії миру.

З огляду на ситуацію, ми очікуємо на лідерство з боку президента Володимира Зеленського, зокрема, готовність надати необхідні пояснення та зробити жест, який сприяв би зниженню напруги й дозволив продовжити діалог, розпочатий між Україною та Польщею в останні роки.

Йдеться насамперед про домовленість, досягнуту 15 січня 2025 року з прем'єр–міністром Польщі Дональдом Туском щодо ексгумації жертв Волинської трагедії. Перші етапи цієї роботи пройшли успішно та сприяли налагодженню нових контактів між польськими й українськими громадами, безпосередньо пов'язаними з цією болісною сторінкою спільної історії. Важливим кроком на цьому шляху став і спільний польсько–український конгрес істориків, що відбувся минулого травня. Він відкрив можливість для подальшого діалогу про історичну пам'ять та пошуку спільного бачення складних сторінок минулого.

Водночас і польська влада, зокрема президент Кароль Навроцький, повинна утриматися від використання цієї теми у внутрішньополітичній боротьбі. Попри те, що діяльність УПА неодноразово викликала гострі дискусії в Польщі, це не завадило двом країнам побудувати безпрецедентне стратегічне партнерство перед лицем загроз для всієї Європи. Навіть напруження, яке виникло у 2015 році після надання бійцям УПА офіційного статусу борців за незалежність України, не зруйнувало цього партнерства.

Жоден європейський народ не може вважати себе бездоганним у світлі власної історії. Польща й Україна несуть одні з найболючіших історичних спадщин на нашому континенті. Волинь стала землею, де роками проливалася кров невинних українців та поляків. Саме тому ця суперечка, яка стосується історичної пам'яті, суверенітету та болючих сторінок минулого, не може бути проігнорована. Вона вимагає відповідальності та діалогу.

У цьому контексті важливо пам'ятати про міцність зв'язків між двома народами та про масштаб підтримки, яку польське суспільство надає Україні протягом останніх років, прийнявши понад мільйон біженців і послідовно підтримуючи український спротив російській агресії.

Європейські держави вже багато років переживають період розколів і глибокої політичної поляризації. Їхні інститути, демократичні традиції та ліберальні цінності зазнають дедалі більшого тиску. Війна, яку веде Росія, спрямована проти всіх нас.

Ми, як громадянки та громадяни Франції, України та Польщі, хочемо ще раз підтвердити, що збереження єдності європейських народів, як ніколи життєво важливої, є відповідальністю кожної і кожного з нас.

Звернення підписали:

• Філіп Кере (Philippe Quéré) – редактор персоналістичного журналу Cahiers Personnes.
• Дарія Руденко (Dariia Rudenko) – керівниця з комунікацій асоціації Notre Espoir pour l'Ukraine.
• Адріанна Жуковська (Adrianna Żukowska) – редакторка журналу Cahiers Personnes.
• Патрік Пюж (Patrick Puges) – член правління асоціації "За Україну" (Pour l'Ukraine).
• Владислав Яценко (Władysław Jacenko) – журналіст телеканалу Slava TV.
• Кароль Грабяс (Karol Grabias) – філософ, редактор польського персоналістичного журналу Więź.