Давайте прокинемось!
Українські вибори здивували Європу і світ. І зовсім не тим, про що думає більшість наших громадян. Фальсифікації, провокації і бійки на дільницях – це не щось особливе, до них там звикли з репортажів з країн Африки і Латинської Америки.
А от коаліція комуністів, захисників поневолених народних мас, з партією мільярдерів, поневолювачів цих мас, – оце щось абсолютно незбагненне. А іще приватні партії, де хазяїн партії може свою партію продати або сам продатися разом з нею – це взагалі з категорії абсурду.
Ми незчулися, як трапилось так, що не просто бізнесмени пішли в політику, а вже політика сама стала бізнесом. Великим, брудним і дуже прибутковим.
І раптом в український політикум увірвалася нова політична сила – партія "Свобода". Шалений супротив і дика ненависть функціонерів і найманих політиків не могли зупинити її проходження в парламент.
Про європейські принципи демократії зараз говорить кожен, а особливо той, хто в Європі не бував або приїжджав як турист.
Я не політик, я вчений. І роками працюючи з французькими колегами над спільними проектами, я не міг бути осторонь політичного життя цієї країни, колиски світової демократії.
От і в цьому році на моїх очах там проходили і парламентські, і президентські вибори. Шляхом простих порівнянь, я прихожу до висновку, який для багатьох буде несподіваним. Я стверджую, що "Свобода" – поки що єдина в українському парламенті політична партія європейського типу.
Критерій перший – ідеологія і пропозиція суспільству перспективи розвитку держави. У "Свободи" це ідея відродження і розвитку української нації з пропозицією конкретних заходів з її реалізації, що включає потужні соціальні програми.
В кожній з європейських країн є партії і організації, що гуртують громадян, стривожених втратами національної культури, національної ідентичності своїх народів і національних багатств.
Так, у Франції лідер правого національного фронту Marine Le Pen на останніх президентських виборах одержала майже 18% голосів.
Повертаючись до України, дуже важко знайти якусь цілісну ідеологію в програмах багатьох партій. Вони нагадують дешеву комерційну рекламу, списуються і переписуються один у одного.
Можливо, кандидати в депутати й самі не читали своїх програм і плутають чарівну казку з суворою реальністю.
Ідеологія наших комуністів – це ще більша суміш. Чомусь для них дуже рідною є не комуністична Північна Корея, а капіталістично-олігархічна Росія.
В фокусі їхньої пропаганди є боротьба за російську мову, якої Маркс, Енгельс і Роза Люксембург не знали зовсім, а калмик Ульянов-Ленін і грузин Джугашвілі-Сталін говорили нею з акцентом.
Мабуть були б шанси повернути країну у світле минуле, якби це світле минуле існувало б насправді і якби існувала можливість в нього повернутись.
А от пункти програми конкретних дій у комуністів і у "Свободи" дуже схожі. Це соціально-орієнтовані реформи в освіті і охороні здоров’я, справедливі податки, повернення в державну власність незаконно привласнених підприємств, заборона продажу землі.
Для вирішення цих питань треба об’єднуватись, і є надія, що традиції минулих парламентарів лізти стінка на стінку будуть подолані. Так чи інакше, але "Свобода" є носієм послідовної ідеології в українському політикумі.
Критерій другий – партійне будівництво. В країнах Європи воно має свої принципи і традиції. Висунення на усі виборні посади відбувається в первинних організаціях шляхом прозорої процедури.
І первинні організації відповідають за своїх кандидатів. А от ми досі не взнали, яка первинна організація і хто персонально рекомендували в парламент депутата від БЮТ, що вчинив вбивство невинної людини.
Мені як виборцю не зрозуміло, як формуються партійні списки, яка внутрішньопартійна дискусія там відбувається.
Дивні слова я вичитав в інтерв’ю УП депутата Сергія Міщенка: "Керівництво своїми кидками мене, Шкіля, Філенка, Донія, Стецьківа, та того ж Кармазіна відвернуло прихильників".
Пробачте, а хіба не було в цій партії внутріпартійної дискусії, таємного голосування на альтернативній основі?
Якщо справді мали місце фальсифікації з партійними списками, то керівники, які поставили себе так низько, мають до кінця свого життя забути про партійну кар’єру. А якщо ні, то зникне з політичного обрію і сама партія.
В Україні виборці вже не вірять красивим гаслам на великих бордах, і тому важливо, хто представляє партію в безпосередньому спілкуванні.
Якось перед виборами я пройшовся проміж кольоровими наметами різних політичних сил. Мене цікавило, хто з людей, які обслуговують ці намети, є партійними активістами і волонтерами, а хто працює за гроші.
Розмовляючи з ними, це дуже просто встановити. У випадку сумнівів, можна задати просте запитання: "Де і коли відбувся останній з’їзд вашої партії?". І по здивованим очам прочитати відповідь. Прикро, але усі, з ким я говорив, виявились найманцями, і лише біля намету "Свободи" я знайшов реальних партійців.
Вони могли розповісти і про партійну структуру, про членські внески і кандидатський стаж, добре знали своїх висуванців. Було цікаво від них почути і про їх особисту мотивацію щодо вступу до цієї партії.
І навіть якщо і не близьке сприйняття цінностей європейської демократії рухало цими молодими людьми, а стихійна реакція на національну і соціальну несправедливість, ми їх маємо за це поважати.
Критерій третій – фінансування виборчих кампаній. У Франції фінансова підтримка бізнесовими структурами політичних партій і їх кандидатів суворо заборонена і вважається кримінальним злочином. Індивідуальний внесок у виборчу кампанію кандидата не може перевищувати скромної суми у 4600 євро.
Журналісти розкопали, що під час президентської кампанії Саркозі одержав внесок від власниці фірми L’оreal у 150 тисяч євро, і проти нього зараз ведеться кримінальне розслідування.
Тож якби такі закони існували в Україні, багато б хто опинився за тюремними гратами.
Мені сподобалось гасло комуністів: "Страна для миллионов, а не для миллионеров!".
Чому ж тоді за це гасло на біл-бордах по всій країні заплатили сотнями мільйонів гривень саме мільйонери? Адже у поневолених трудящих стільки копійками не назбираєш. І тоді робимо висновок, що партія трудящих мас вірних ідеалам комунізму – це одне, а бізнес-проект, що приватизував цю партію – це вже інше.
Так ми дійшли до страшної межі, коли брудний бізнес зрісся з політикою, і це ввійшло в рамки суспільної моралі.
Пам’ятаєте, пан Тігіпко розпустив свою партію? Ніякої реакції не було, бо і членів не було, а лише статисти, наймані виконавці бізнес-проекту. Маю пряме запитання до пана Яценюка. Хто є хазяїном "Фронту Змін"?
Якщо він, то звідки в нього великі гроші, що були влиті в фонд "Батьківщини"? Якщо це інші, то які в нього зобов’язання перед цими людьми? Бо великими грішми у великій політиці не смітить ніхто.
І йому, і іншим партійним лідерам було б гарною ознакою розкрити усі джерела фінансових вливань у виборчі партійні фонди і заявити, що їх партії вільні від зобов’язань перед своїми донорами.
Приклад успіху "Свободи" говорить про запит у суспільстві до відкритої, розумної і чесної політики.
Політичний спектр в нашій державі має нарешті структуруватися. Далеко не всі ми сприймаємо ідеї "Свободи" – країні потрібне широке коло політичних партій і рухів, щоб задовольнити потреби різних груп громадян.
Проте ми одержали великий поштовх щоб усвідомити, що в нашій країні можуть спрацьовувати не гроші, а ідеї.
Олександр Демченко, для УП
