Молоток як конкурентна перевага політичного режиму
Напередодні чергових та позачергових парламентських виборів, а тим більше напередодні президентських, чого було не наслухаєшся від знавців, експертів та видатних пересічностей про "донецьких" політиків.
Говорено-переговорено вже стільки, що вже час було і цілий дослідницький інститут заснувати. Однак, спробуємо подивитися на це питання під іншим кутом зору. Під несподіваним для більшості знавців політичного аналізу.
Уявіть-но собі істоту, яка вкрай схожа на людину, має хвоста і ходить на двох ногах. Масивний череп, добре набиті п’ястуки – чим не окраса людського виду! Об’єднуючись в роди і родини, вона стає практично непереможною, оскільки діє настільки ефективно, що очкастим інтелектуалам і не снилося.
Мета об’єднання проста: це надбання власності за рахунок слабших, панування над всіма ресурсами, швидка розправа над конкурентами. Але як це зробити з поганим іміджем? Просто.
Для інтеграції в політичну спільноту, достатньо піти до косметичних салонів і вивести тату з масивних набитих рук, заховати хвоста в костюм від "Brioni", а в гіршому випадку у "Pierre Cardin".
Звичайно, вивчити декілька власних неандертальців на промовців і voilà!
Однак, як приємно спостерігати за їхнім тваринним вмінням якісно вступати в процес перемовин і медіації. Вони тонко відчувають своєю натурою, чого від них вимагає час і їхні численні ненаситні роди.
Поки опозиціонери намагаються вступити з ними в дискусію, вони зацікавлено дивляться крізь отвори очей на цих малодушних створінь із справжнім зацікавленням, мовляв, ці мавпочки навіть думають, що ми будемо їх слухати!
Час зачудування швидко минає, і вони починають навіть відповідати в цьому штучному діалозі. Оскільки опозиція дозволяє собі збиткуватися з мови сильних і фізично розвинених тварин, настає час вжити справжню конкурентну перевагу.
Вона захована в піджаках, які так тиснуть, порівняно з спортивним костюмом. Конкурентна перевага у вигляді молотка – це засіб достатньо переконливий. Поки ви думаєте над тим, що відповісти, молоток вже показує, хто є переможцем в цій суперечці.
Кожного разу, коли донецький політичний клан намагаються цивілізувати, розглядаючи як політичну, а не біологічну силу, об’єднану жагою влади, власності і цілковитої безкарності, то виявляють простацьку наївність.
Так, з ними можна вступати в перемовини, тільки тоді, коли до вашого піджаку закладено такий самий молоток. Не варто думати, що існують інші важелі впливу на очільників донецького клану, ніж впливу на їхні цінності.
А цінності в них родоплемінні: нащадки, майно, машини, рахунки, посади.
Поки ці цінності не є під загрозою, ви можете безліч разів пікетувати їхні канцелярії та заміські будинки, оперувати дотепною і нищівною риторикою революціонерів, вони не будуть навіть звертати увагу. Максимум, хтось отримає молотком. Або сяде в тюрму. Або просто не повернеться додому.
Що найцікавіше, частина суспільства тільки і мріє, як стати такими як вони. "Красівими, багатими і безкарними".
Частина донецького клану, люди зі списку Forbes, чиї прізвища навіть не вимовляють вголос вже є живими прикладами для соціального наслідування. Питання не в тому, як ти дістав маєтки і прибутки, скількох закатав у бетон і відправив на годівлю рибам, головне бути успішним канібалом.
Головне, мати апетит в десять разів більший, ніж можеш спожити. Тоді ти свій, правильний.
Бачачи, як очільники опозиції дозволяють собі тиснути руки представникам донецької політ-, перепрошую, біологічної еліти, ховаєш посмішку. Скільки ударів молотком мають вони отримати, щоб зрозуміти, що вони вимираючий вид?
Зрештою, можна сподіватися, що нащадки донецького клану будуть менш фізично розвинені, переїдуть до інших країн з капіталами своїх батьків або просто зникнуть як роса на сонці.
Можна і далі продовжувати вірити, що вслід за політичною монополією не настане економічна. Триматися за шмат хліба і вірити, що політика нас не стосується.
Вірити в революцію як в панацею? Чи можлива революція на вулиці без революції в голові? Навряд. Тому, коли сьогодні вже визначено формат політичного майбутнього на найближчі 10 років, хочеться підвести сумні підсумки.
Наступник нинішнього президента, якщо такий буде, має посадити весь Кабінет Міністрів. Розігнати силові відомства. Влаштувати публічну переатестацію суддів та прокурорів.
Скоротити чиновництво. Відмовитися від хабарництва. Дати можливість суспільству заробляти на своє життя і старість, а не жебракувати під фондами. Перелік можна продовжувати.
Якби донецький клан був достатньо інтелектуально розвиненим, він сам став би рушієм модернізації для України. Однак, він може лише освоювати і засмоктувати державні гроші, які є для нього альфою і омегою політики.
Для чого модернізація, яка зробить їх неконкурентоспроможними? Для чого їм правила гри? І куди подіти молоток?
Якби наразі був кінець 1990-х років, можна було би очікувати на зливу публіцистики на тему українського Піночета, який пройде всю брудну роботу за суспільство, а потім віддасть владу у руки представницької демократії.
Зараз, коли рівень суспільних очікувань від окремих лідерів є надто низьким, ніхто не наважується сказати вголос, що лишень авторитарна сила, керована сильним лідером і безкомпромісними помічниками, здатна побороти спрута, який взяв Україну в свої цупкі обійми.
В будь-якому разі, не слід забувати про молоток, який якщо висить на стіні, то може і вистрілити.
Питання лише в тому, хто перший за нього візьметься – представники донецького політичного племені чи суспільство.
Головне аби ті, хто прийдуть до влади після діючої влади не забули покласти молоток не в кишеню піджака, а під скло української історії.
Станіслав Федорчук, член Товариства "Мале Коло", спеціально для УП
