Як російська армія переймає досвід України та НАТО
Російська армія входила у повномасштабну війну проти України, маючи репутацію однієї з найсильніших у світі, але вже перші тижні вторгнення показали – ця оцінка була хибною. Причини шукали у логістиці, техніці, підготовці та мотивації, однак більшість провалів стали наслідком нездатності приймати правильні рішення безпосередньо на полі бою.
Російська армія зіткнулася з війною, у якій командиру доводилося діяти в умовах, коли вказівок згори немає або вони не відповідають бойовій обстановці.
Тоді ж чітко проявилися основні проблеми російської військової освіти. Впродовж десятиліть вона готувала офіцерів до виконання тактичних завдань та роботи зі штабними документами, але не вчила самостійно мислити та діяти.
У цьому сенсі російська та західна (натівська) системи військової підготовки виходять далеко за межі методик і навчальних процедур. За ними стоять різні культури командування і, відповідно, різне бачення ролі командира в сучасній війні.
Висновки у цій колонці базуються на дослідженні Join Ukraine "Як Росія готує офіцерів до війни: еволюція, ідеологія та вплив сучасних викликів".
Ініціатива проти вертикалі: дві протилежні філософії командування
Однією з базових ідей військової доктрини НАТО є mission command – філософія командування, заснована на довірі, спільному розумінні задуму та дисциплінованій ініціативі командирів на всіх рівнях. Старший командир визначає мету, задум і основні обмеження, але не намагається наперед визначити кожен крок підлеглих, залишаючи їм свободу обирати спосіб виконання завдання відповідно до обстановки. Це дозволяє рішенням прийматися на тому рівні, де є найкраще розуміння ситуації, і не залежати від постійних вказівок згори. Саме тому mission command особливо важливий у сучасній війні, де обстановка змінюється швидше, ніж вищий штаб може її оцінити, прийняти рішення та довести нові вказівки до підрозділів.
Водночас це не лише західна теорія. У Силах оборони України останнім часом посилюється власний рух до такої культури командування. Це чітко відображено у нещодавно виданих Головнокомандувачем Принципах лідерства.
Серед ключових вимог до лідерів у них визначені розуміння замислу, ініціатива, відповідальність, розвиток підлеглих, здатність навчатися й адаптуватися. Від штабів очікується надання більших повноважень підпорядкованим командирам, швидше прийняття рішень, скорочення зайвої бюрократії та постійне перетворення бойового досвіду на зміни в роботі системи. По суті, йдеться про формування культури, у якій командир нижчого рівня не чекає детальної вказівки на кожен крок, а діє в межах зрозумілого замислу та бере відповідальність за результат.
Читайте також: Принципи Головкома: хто зробить їх правилами
Російська військова традиція історично будувалася за абсолютно протилежною логікою – на успадкованому від радянської військової школи жорсткому централізованому контролі, пов'язаному з ширшою автократичною культурою управління державою. Західні дослідники називають таку систему top–down command та вважають, що при ній командири нижчого рівня практично не можуть самостійно приймати рішення. Її слабкі сторони проявилися ще на початку повномасштабної війни, зокрема у боях за аеропорт у Гостомелі, під час форсування Сіверського Дінця та розміщення російської техніки на аеродромі в Чорнобаївці. Очікуючи наказів "згори", підрозділи втрачали час або повторювали очевидно провальні дії.
Сержантський корпус: про довіру у військовому підрозділі
Жодна командна філософія не працює без інституцій, на які можна опертися. Для mission command такою інституцією став професійний сержантський корпус (англ. non-commissioned officers, NCOs).
В арміях НАТО сержанти є базовою ланкою між офіцерами та рядовим складом. Вони навчають підлеглих, передають практичний досвід, підтримують дисципліну й виконують значну частину щоденного керівництва.
Водночас сержанти формують довіру, необхідну для mission command, тому їхній підготовці та розширенню повноважень приділяють особливу увагу.Російська армія значно гірше пристосована до такої моделі.
Обов'язки, які в арміях НАТО покладені на сержантів, тут традиційно виконують молодші офіцери, насамперед лейтенанти, що командують взводами. Сержант у цій системі не має права на лідерство чи наставництво. Його завдання — виконувати накази та займатися організаційними питаннями.
І тут в російській армії виникає проблема з передачею ініціативи на нижчі рівні – сержантам і молодшим командирам не довіряють самостійно діяти в складній ситуації. Це особливо паралізує бойовий склад, коли ситуація стрімко змінюється.
Робота над помилками: армії НАТО vs РФ
Різниця між натівською та російською моделями військової підготовки проявляється і в підходах до роботи над помилками. НАТО більший акцент робить на критичному мисленні, роботі з невизначеністю та аналізі результатів.
Головною методологією тут виступає After Action Review (AAR) – структурований розбір після навчання або операції. Він базується на чотирьох питаннях: "що планувалося?", "що сталося?", "що спрацювало, а що ні?" та "що слід змінити?" Головна умова такого підходу – можливість чесно говорити про помилки без страху покарання, щоб зрозуміти, що можна покращити.
У російській системі аналіз бойового досвіду також існує. Однак, його найбільша проблема в логіці системи управління top–down, яка тяжіє до репресій за "провали". Тому в російській армії так багато брехні та "прикрас" при передачі інформації "нагору", адже визнання помилки означає покарання.
Як наслідок – спотворення інформації для керівництва, уникнення низової ініціативи та посилення страху відходу від інструкцій, що прямо суперечить mission command.
Це визнають і самі росіяни. У 2023 році у журналі "Военная мысль" опублікували результати опитування понад сотні офіцерів-артилеристів, переважно тактичної ланки. 81% із них мали бойовий досвід. Лінію "розумної ініціативи" обрали лише 12% респондентів.
Серед перешкод 40% назвали "надмірну опіку і недовіру командирів до підлеглих", а заборону карати за невдалу ініціативу підтримали лише 30%. Автори дослідження фіксують і проблему освіти: поняття "ініціатива" відсутнє навіть у документі, що регулює освітню діяльність вишів Міноборони РФ.
Війна ламає методички
Було б зручно звести різницю між військовою підготовкою до формули "гнучке НАТО – негнучка Росія", але війна в Україні показала, що реальність складніша. Російські збройні сили здатні вчитися і доволі швидко змінювати тактику під тиском обставин. Навіть в публічному просторі в Росії ми бачимо чимало рефлексій військових аналітиків щодо ключових помилок російських військ.
Після втрат 2022 року вони перебудували логістику через удари HIMARS, змінили використання бронетехніки через загрозу FPV-дронів, масово інтегрували комерційні БПЛА в розвідку, скоротили цикл "виявлення – ураження" та ширше почали застосовувати малі штурмові групи, які створюють чимало проблем українським командирам, проникаючи в тил наш військ.
Адаптація стала помітною і на рівні особового складу. Почастішали випадки, коли молодші командири виділяють серед підлеглих найбільш досвідчених і мотивованих бійців та неформально передають їм частину відповідальності. Окремі принципи, близькі до mission command, засвоюються не стільки доктринально, скільки під тиском реалій війни.
Дослідники Військової академії Генштабу ЗС РФ, визнали у "Военной мысли", що українські відділення з однією-двома гарматами й одним, часто цивільним, дроном, "гнучко координовані між собою по лініях горизонтальної взаємодії", виходили на маршрути російських колон, завдавали ударів і відходили "ще до того, як командири БТГр встигали хоча б оцінити обстановку". Батальйонні тактичні групи, за їхньою метафорою, самі перетворилися на "велику корову" проти зграї дрібних вовків.
Вихід автори бачать у "зустрічному плануванні", коли "задум виробляється і доводиться згори вниз, а задачі, основи взаємодії та заявки на забезпечення – знизу вгору". По суті, це mission command, лише без назви. І висновки автори будують не на доктринах НАТО, а на досвіді "Талібану" та ЗСУ.
Найшвидше зміни відбуваються у сфері технологій і конкретних бойових процедур. Росія розвиває системи управління, зв'язку та розвідки (C4ISR), підготовку операторів БПЛА та передачу фронтового досвіду в систему вищої освіти.
Військові навчальні заклади (Михайлівська артилерійська академія, Військова академія військової ППО, Військова академія зв'язку, Військовий університет радіоелектроніки) коригують програми, тестують нові засоби й підтримують зв'язок із випускниками з бойовим досвідом.
Особливо показовим є те, що військова освіта в Росії вже не обмежується суто професійною підготовкою військових, а ширше проникає в систему загальної освіти. Водночас її ідеологічна та пропагандистська складова поширюється навіть на дошкільне виховання.
Звісно, "косметичні зміни" ще не означають, що російська армія стане схожою на західні армії. Її найбільшою відмінністю залишається ставлення до військовослужбовця. Цінність його життя, його експертизи залишається низькою. Орієнтиром або прикладом переможної армії залишається радянська модель.
Радянське командування "поклало" у війни проти нацизму 27 млн людей. Тому принцип "ми за ценой не постоим" робить систему ще небезпечнішою. Росія здатна створити ще жорсткішу модель військової підготовки, пристосовану до сучасної війни, – з новими технологіями, тотальним контролем і поколінням ідеологічно оброблених солдатів, яких вона з легкістю кидатиме у нові війни.
Любов Цибульська, експертка зі стратегічних комунікацій та фахівчиня з питань гібридних загроз в Україні. Засновниця та чинна директорка ГО "Join Ukraine"