Примирення. Чому вдалося

Понеділок, 09 травня 2016, 12:03

Закоренілу в українському суспільстві традицію гучно і весело відзначати 9-те травня як День перемоги за останні два роки різко переламали. Салюти замінили скорботою, гвоздики – маками, а військовий парад – "Першою хвилиною пам'яті".

Ще за президента Ющенка в 2005 році був відмінений головний парад на Хрещатику. Мовляв, шану до ветеранів можна проявити в інший спосіб, а не "демонстрацією армади".

Але тоді не було запропоновано альтернативи, яка б компенсувала потребу українців раз в рік осмислити події Другої світової війни. Заміна параду застіллям для ветеранів радянської армії не відповідала рівню значимості події.

Закінчення наймасштабнішої та найкривавішої війни в історії людства, у якій жертви серед українців одні з найбільших, – не можуть обмежитися заходами "для галочки" чи для вузької цільової аудиторії.

У 2010-му Віктор Янукович відновив військовий парад 9-го травня. Але цей крок виглядав не як відновлення історичної справедливості, а як чергова демонстрація проросійського політичного курсу та повернення України в спільний історичний та культурний простір з Росією.

У Кремлі перемоги культивують на найвищому рівні, а кожен парад є лиш приводом "побрязкати" зброєю і показати світу свою готовність до війни. Вже в такому контексті український парад виглядав як насмішка над боєздатністю української армії, точніше – її відсутністю.

Те, що в Україні День перемоги культивувався на замовлення Кремля, яскраво довів закон, проголосований "регіоналами" та комуністами в 2011 році. Ним зобов'язали по всій Україні 9-го травня вивісити червоні прапори. Хоча для більшості українців це, насамперед, символ Радянського Союзу, а не перемоги в Другій світовій.

А на Західній Україні взагалі червоний стяг трактують виключно як символ тоталітаризму: там добре пам'ятають і передають молодим поколінням історії про сталінські репресії та розстріли.

Відтак у 2011-му році 9-травня у Львові переросло у побоїще, чого і добивався Кремль в рамках своєї політики розколу України.

Маки та скорботу в українську традицію відзначення Дня принесла нова трагедія – війна на Донбасі.

Українці врешті на собі, а не з телевізора та підручників, відчули, що війна – це велике горе. А символи, які використовує у військовій пропаганді Росія, серед них і колись така популярна георгіївська стрічка, стали українцям ворожими за замовчуванням.

День, що завжди розділяв українців на тих, хто святкує, і тих, для кого 9-те травня – це символ зміни одного тирана на іншого, нарешті об'єднав – якщо не у скорботі, але принаймні у переосмисленні історії.

З 2015-го року на державному відзначається 8-го та 9-го травня: День пам'яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Замість штучного пафосу з військовим парадом на Хрещатику – не банальна "Смуглянка" на палаці "Україна", а масштабна меморіально-мистецька акція "Перша хвилина пам'яті" просто неба.

Замість закликати у "святий" для радянських ветеранів день 9-го травня подати ветеранам УПА руку, що робив Віктор Ющенко – 8 травня 2015-го і одних, і інших запросили на урочисту сесію до Верховної Ради, символічно їх об'єднавши.

Вже 8-го травня 2016 рік ветеранів двох армій зібрала спільна зустріч з Президентом.

Другий рік поспіль радянські солдати і бійці УПА сидять поруч на території музею історії України в Другій світової війні, щоб вшанувати хвилиною пам'яті мільйони загиблих.

 

Ту спільну ниточку, яка б об'єднала дві воюючі сторони однієї країни, і яку так довго не могли відчути політики, нарешті знайдемо. Ветеранів не треба було просити подавати один одному руки, а лише разом зібрати в новому для кожного форматі, без прив'язки до старий звичок і свят.

І хто відчув потребу, сам її протягнув. Як це було минулого року біля музею історії України у Другій світовій.

 

Для ветеранів радянської армії, яких з кожним роком стає менше, 9 травня має залишатися їхнім святим днем, якщо вони так відчувають.

А спільна для всіх дата – 8 травня, День примирення і пам'яті. Адже горе й втрати – вони просто українські, без прив'язки до конкретної армії, Червоної чи УПА.

Онуки і одних, і інших тепер разом визволяють Україну на Донбасі. І в майбутньому у них будуть власні Дні перемоги.

Мар'яна П'єцух, УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Як звати невідомого солдата?

Реформа БЕБ: чи зможе бізнес ефективніше захищатися від свавілля в судах?

"Мобілізаційний" закон: зміни для бізнесу та військовозобов'язаних осіб

Чому "Азов" досі не отримує західну зброю? 

Навіщо потрібен держреєстр осіб, які постраждали внаслідок агресії РФ

Чому бізнесу вигідно вкладати кошти в освіту та хто повинен контролювати ці інвестиції