Вибір без вибору. Або чому знову Ющенко
Ще в травні минулого року вголос заявити про намір на наступних президентських виборах голосувати за Ющенка було не те що сміливим, а більше навіть божевільним кроком.
А вголос висловлена думка про те, що Ющенко має попри все шанси знову стати президентом, викликала не те що посмішку на обличчі, а круговий рух вказівного палець біля скроні.
І хоча Ющенко як майбутній кандидат у президенти у колі його колишніх виборців наражався на публічне несприйняття і шквал критики, насправді часто ці ж виборці перебували у ролі таких собі партизанів. Вони боялися зізнатися на публіку, та й ,можливо, зізнатися самим собі, що таки знову проголосують за лідера Майдану-2004.
"За кого будете голосувати?", "Як думаєте, хто буде наступним президентом?" Обговорюючи ці запитання протягом літа-початку осені, часто одразу чулося у відповідь: "Та ну їх всіх".
Але подібна розмова часто закінчувалася доволі прогнозовано, якщо вона провокувалася наступною констатацією: "Як би це парадоксально не звучало, але знову голосуватиму за Ющенка" або "Якби це смішно не виглядало, але, дуже ймовірно, що Ющенко знову стане знову президентом. А просто іншого виходу немає".
І очікувано у відповідь часто чулося: "Ти теж?!", "Я думав (-ла), що то лише я так вважаю!".
"Партизанів" за цей період довелося нарахувати чимало. Йдеться про партизанів, які навряд чи фігурували у соцопитуваннях як виборці Ющенка. У найкращому разі - як такі, що не визначилися. Бо до кінця не хотіли вірити в те, що залишаться без вибору.
Але чим ближче час підводив українців до головного вибору 2010 року, все більше і більше прихильників Ющенка 2004 року активніше почали говорити про свою готовність підтримати Ющенка і в цій кампанії.
Проте серед цих "партизанів" досі лишаються такі, які навіть в останній тиждень перед виборами не готові зняти маски. Бо знімати їх не так приємно. Багато досі кажуть, що не визначилися. Не визначилися навіть у тому, чи підуть на виборчі дільниці.
Адже у президентській кампанії 2010 готовність віддати голос за Ющенка українцем оголошується далеко не з гордістю і вірою у завтрашній день, як це було п'ять років тому. У оголошенні такої готовності читається невпевненість і часто розгубленість.
Ця готовність - як констатація безвиході і вирок усьому українському політикуму. Адже за п'ять років "нового життя" України політикум так і не спромігся породити гідного кандидата на заміну лідеру Майдану, якого часто називали перехідним президентом.
Лідера, якому би хотіли повірити і довірити якщо не більшість українських виборців, то, принаймні, більшості з колишніх "помаранчевих".
Готовність голосувати за Ющенка - це подвійне дежа в'ю. І це знову вибір не за, а проти.
Дежа в'ю 2004 року, коли багато українців голосували на так за Ющенка, як проти системи, яка ототожнювалася на той момент з Януковичем. Сьогодні Янукович попри прогнозовану у 2004-му політичну смерть знову на коні, що є ще раз підтвердженням сумного вироку всьому українському політикуму.
Відчуття цієї загрози здатна акумулювати виборців Ющенка-2004. Тимошенко не має таких шансів, шансів об'єднати "помаранчевий електорат" довкола себе проти повторення "загрози", зважаючи на значно більшу свою одіозність, ніж в Ющенка. Адже Тимошенко як політика можна любити або на дух не переносити. Ставитися до неї нейтрально важко.
В Ющенка критиків більше, ніж достатньо. Але є доволі багато людей, які здатні закрити очі на всі його недоліки, аби тільки не гірше. Недоліки Тимошенко далеко не всі "помаранчеві" виборці готові пропустити повз пильної уваги, оскільки у цих недоліках багато хто бачить чіткі небезпеки.
Готовність голосувати за Ющенка - це дежа в'ю і 1999 року, коли теж більшість голосувала не за, а проти, не за Кучму, а проти комуністичної загрози у втіленні Симоненка.
Вибір 99-го і вибір 2004-го - це вибір за стабільність. У першому варіанті - аби не повертати Україну назад у минуле, у другому - аби не гірше, плюс відоме "лишь бы не было войны". Саме з гаслами "За стабільність" велася PR-кампанія Кучми десть років тому і Януковича п'ять років тому.
Саме зараз колишні виборці Ющенка готові віддати голос за стабільність: за стабільний політичний хаос, за стабільний надто повільний рух до Європи, за стабільну кволість реформ. Проте у цій невеселій стабільності, принаймні, проглядається чіткість у стратегічному курсі, хоча з відсутньою тактикою.
Ця стабільність має значну перевагу на фоні проросійського і "системного" Януковича і непередбачуваної та коньюктурної Тимошенко.
Вибір 99-го з червоним Симоненком - чітко продумана технологія. Вибори 2004 року з одіозним Януковичем, що передбачало як варіант третій термін Кучми, теж, найімовірніше, чіткий технологічний проект. У безальтернативності вибору 2010 року проглядається вже не технологія, а звичайна безпорадність та імпотентність українського політикуму.
Відтак, країну, її громадян, залишили без вибору.
Чи не вперше в Україні під час президентської кампанії спостерігається така байдужість серед людей. Вибори проходять ніби повз виборців. Ніхто за ними надто не спостерігає і не відчуває. Не відчувають великого азарту і ажіотажу навіть окремі кандидати в президенти, як самі і розповідають.
Залишилося менше тижня до виборів. Проте неодноразово можна почути: "Чи піду на вибори? Ще не знаю", "За кого голосуватиму? Ще не вирішив (-ла)."
Вибір 17 січня, насамперед, залежатиме від того, чи "партизани" знімуть маски. В першу чергу, перед самими собою.
А вже 18-го числа багато хто зможе згадати слова керівника львівського виборчого штабу нинішнього президента. Аргументуючи шанси Ющенка на перемогу у цій кампанії, він кілька місяців тому сказав: "У Страсну п'ятницю рейтинг Ісуса Христа був нуль відсотків, за тиждень в Єрусалимі він зашкалював".
Пригадати ці слова можна буде у двох варіантах.
Перший: рейтинг, точніше відсотки голосів за Ющенка, дійсно можуть подивувати.
Другий: його рейтинг зашкалюватиме, але не у виборчих протоколах, а у головах колишніх виборців. Серед них більшість, зіштовхнувшись з чітким вибором другого туру і зрозумівши безповоротність подій, скаже собі те, що вже зараз часто кажуть ті, хто зняли маски: "А вибору немає, бо ще ой як всі будуть жалкувати за Ющенком"... До речі, "єрусалимський" рейтинг стосувався уже неживого "Месії".
Мар'яна П'єцух, журналіст, редактор
