Від "Шахеда" до "Герані": чому вороги об’єднують технології швидше за союзників України
На Варшавському безпековому форумі 2026 року НАКО, за підтримки МЗС, представила експозицію, яка привертала увагу багатьох: російський ударний дрон "Герань-2" та зразки західної мікроелектроніки, виявленої у збитих російських безпілотниках. Серед компонентів — деталі виробництва США, Німеччини, Японії, Тайваню та інших країн.
Чому ми це зробили? Тому що це не просто технічна тема. Це питання геополітики та безпеки. Західні лідери не завжди приділяють достатньо уваги тому, як Росія створює та вдосконалює цю зброю. Ми хотіли показати її еволюцію — від "Шахеда" до реактивних "Гераней", зокрема "Герані-5", і детально розібрати, що Росія змінила в нових моделях.
Остання версія "Герань-5" — це вже інший рівень загрози. За даними української воєнної розвідки, цей безпілотник має довжину близько 6,5 метра, бойову частину вагою 90 кілограмів і крейсерську швидкість 450–600 км/год ( тобто удвічі більша й швидша ніж "Герань-2"). Одна з умов такого стрімкого розвитку російського озброєння - іноземні компоненти. Вони, на жаль, були і у старих – і не зникають з нових модифікацій російських дронів.
Де ці компоненти є і як "прикрити" їхній потік, в Україні та за її межами вивчають й державні структури, й громадські організації, й журналісти-розслідувачі. Так розслідування OCCRP показало, що понад сотню компонентів, виявлених у "Герань-2", виготовили близько двадцяти європейських компаній. Окремо аналіз торговельних даних виявив 672 поставки до Росії санкційних компонентів виробництва цих компаній у період із січня 2024-го до березня 2025 року. У торговельних записах фігурували 178 компаній, переважно з Китаю та Гонконгу.
Ці цифри важливо розрізняти: йдеться і про компоненти, знайдені в уламках дронів, і про поставки, зафіксовані в торговельних даних. Розслідування не встановило, що названі європейські виробники порушували санкції або безпосередньо експортували продукцію до Росії. Але воно показує, наскільки складно перекрити доступ російського військового виробництва до іноземних технологій.
Китай, зі свого боку, є джерелом низки компонентів, які використовуються в російських безпілотниках, зокрема двигунів, модемів, електроніки. Росія поєднує іноземні технології з власними виробничими можливостями й постійно вдосконалює конструкції на основі власного досвіду війни.
Але найважливіше — це замкнене коло військово-технологічної співпраці. Іран передав Росії технології та ліцензії на виробництво "Шахедів". Росія роками застосовувала ці дрони проти України, масштабувала виробництво й удосконалювала конструкцію. Тепер Москва сама постачає Тегерану безпілотники та, за повідомленнями, ділиться розвідувальними даними. Президент України Володимир Зеленський у березні 2026 року заявляв, що іранські "Шахеди", які застосовують на Близькому Сході, містять російські компоненти.
Під час Варшавського безпекового форуму, на панелі "Війна на два фронти: як західні технології підживлюють противників" я, як модераторка, поставила західним спікерам — Кіту Келлогу, Майклу Карпентеру, Девіду О'Саллівану та Бену Воллесу — пряме запитання: чи можуть вони навести приклад, коли Україна та її європейські партнери спільно створили зброю завдяки такому ж амбітному об'єднанню технологій?
Україна виробляє дедалі більше дронів, Європа надає фінансову та військову допомогу. Але чи маємо ми приклади такого глибокого злиття технологій і виробничих можливостей, яке бачимо у співпраці Росії, Ірану та Китаю?
Для нас фінансування партнерів не означає доступу до технологій, які могли б відкрити для українського оборонно-промислового комплексу нові можливості. І, зрештою, спричинити прорив на фронті.
Колишній міністр оборони Великої Британії Бен Воллес звернув увагу на це протиріччя, поставивши під сумнів рішення не передавати Україні технології PAC-3 ( прим.ред – американські ракети для комплексів "Patriot") раніше. Він також закликав європейських та американських партнерів активніше ділитися технологічними розробками з Україною та використовувати заморожені російські активи для підтримки української оборонної промисловості. Однак, це поки лише заклики.
Тож, навіть коли Україна доводить здатність швидко впроваджувати інновації, доступ до частини критичних технологій і виробничих можливостей партнерів залишається обмеженим.
Тому нашим партнерам варто зрозуміти: Україні потрібні не лише кошти на закупівлю готової зброї. Потрібні спільні дослідження та розробки, передача технологій, доступ до критичних компонентів і виробничих можливостей партнерів. Це допоможе Києву швидше створювати рішення для власної оборони, а партнерам — отримувати практичний досвід і технології, перевірені в реальній війні.
Коли дрон експонувався на форумі, у Польщі, за збігом обставин, запускали тренувальну тривогу — бо Варшава вже в зоні досяжності російських реактивних Гераней. Від Калінінграда до Варшави — приблизно 280 кілометрів по прямій
У вересні 2026 року російський дрон влучив у локомотив пасажирського поїзда Київ—Варшава приблизно за два кілометри від польського кордону. Цей інцидент нагадав: наслідки російських атак і розвиток її далекобійних безпілотників — не абстрактна проблема, віддалена від Європи.
Щоб змінити ситуацію, потрібні системніша перевірка ланцюгів постачання, аналіз фінансових потоків, ефективніша взаємодія держав і бізнесу та готовність передавати Україні технології, необхідні для оборони.
Росія та її партнери вже показали, чого можна досягти, об'єднуючи технології. Настав час, щоб Україна та її союзники діяли не менш ефективно.
Олена Трегуб, виконавча директорка НАКО