"Каховка! Каховка! Я не бачу ваших рук!"
Неділя, 18 березня 2001, 21:50
Щорічне шапіто "Людина року" нарешті докотилося до свого історичного фінішу – від летального кінця акцію не врятували навіть творчі припарки.
Відсутність в залі і кулуарах хоч би мінімальної кількості впливових людей – це вже не виняток, а ознака акції. Останні роки вони не ходять туди, тому що не ходить Кучма. Вражає інше: не відомо, де організатори відкопали такого шарварка, який запропонував оригінальний хід – представити вручення премій… спеціальним випуском передачі "УТН-панорама". Маргінали від ерзац-журналістики у ролі ведучіх "шоу-вшановування еліти" – це навіть Петросян не вигадає. Щоправда, у цього ходу є одне нетворче пояснення – аж надто необхідною була поява на сцені теледіви Оксани-однофамілиці одного з лідерів ПСПУ. Може, цим компенсувалася відсутність серед лауреатів Віктора, постійного лауреата, лідера іншої партії – яка мріє вступити до Соцінтернаціоналу.
Однак справжнім героєм церемонії "Людина року – 2000" стала не напудрена зірка блакитного екрана, а… Геннадій Балашов, який стараннями режисера прямого ефіру з'являвся на екрані разів в сто частіше за полум'яну Оксану.
Хоч ні, головний "герой" у дійства був інший. Молода людина із західноукраїнським акцентом і незрівнянним "еканням" на ім'я Саша Богуцький, який останні декілька років мав честь стрибати на сцені і вести щорічний фестиваль "Таврійськіє ігри" в Каховці, а в середині минулого року встав у керма однієї з українських телекомпаній з помаранчевою студією і двома московськими найманцями в ефірі. Саша, напевно, дуже хоче бути Кисельовим (Євгеном) або Ернстом Костянтином, ну або хоча б Роднянським, мріє, щоб ім'я його було вписане золотими буквами в історію становлення справжнього українського суперякісного телебачення. Адже не даремно Саша прокричав зі сцени, що "наш канал – перший незалежний" в країні. Мав, вочевидь, на увазі ще "ту" славну історію телекомпанії, засновану американцями, коли на каналі транслювалися британська ITN і американська NBC.
Однак, вочевидь, бажання стати першим каналом у всесвіті перевершує у Саши межі людської порядності. Отримавши підтвердження своїх талантів – премію "Краща телерадіопрограма року" для новин "Факти" – герой подарував громадськості з цієї нагоди спіч. "Ми не будемо робити собі ім'я, відмовляючись від нагороди". Дев'ять слів, якими Саня сказав, хто ж він є насправді. Тепер зрозуміло, що не даремно саме він очолює цей канал, і не випадково канал – саме такий.
Рішення Ольги Герасимьюк, Юлії Мостової та Олександра Юрчука не приймати нагороду в номінації "кращий журналіст року" – в уявленні Сашка, це спроба "зробити ім'я". Зрозуміти його можна. Бідному юнаку, який навкалував тамадою і самозабутніми вигуками "Каховка! Каховка!", не вистачало часу на читання газет і перегляд телебачення. А то б він знав, що вказаним журналістам робити ім'я не треба було – воно у них є. І "Журналістом року" в цьому ж конкурсі Моствова стала в 1996 році – коли Саша міг похвалитися тільки голосовими зв'язками.
Не знає такого поняття чоловік, як журналістська солідарність – це ще півбіди, і обернеться для Саши це аналогічним відношенням до нього. Не знає, що таке порядність – це вже зовсім погано. Але Сашко взагалі без поняття, яким макаром справи в журналістиці робляться – а то б знав, що спроба "настрати на своїх" обертається часто-густо собі ж у шкоду. І роботодавцеві Саши пану Пінчуку треба зробити відповідні висновки з поведінки і професійних талантів на своєму каналі.
Але досить про сумне, бо церемонія нагородження подарувала і безліч хвилин щирих веселощів, на які інший раз не розщедриться Мосляков зі своїм КВНом. Усмішка №1 – це регулярність, з якою слово "еліта" при характеристиці присутніх в залі злітало з вуст ведучих. Семіноженко, Табачник, Кравчук і Терьохин – це не просто не густо, а пусто. Або, може, ведучі УТН зовсім "абарзєлі" і відрахували з рядів "еліти" все керівництво країни на чолі з "гарантом", який з'явився у залі н екрані з простим телевітанням?
Усмішка №2 - "чисто понятний базар" переможця в номінації "Регіональний лідер" Віктора Януковича, який навіть на зборищі "еліти" блиснув красномовством: "Донбас порожняк не гоніт!".
Усмішка №3 – вшановування найкращого фермера. З гумором у постановника програми все ОК – вручати "прометея" випало Руслані Писанці і Федору Шпігу (депутат, екс-керівник банка "Аваль"). "Дистрофіки" – це не про цих товаришів. Що один, що інша – як жива ілюстрація розквіту фермерства в Україні. Але сміх перейшов в істерику, коли на сцені з'явився переможець, що в комплекції ні в чому не поступається першим двом. Простий український фермер – президент агропромислової корпорації "Сквіра" Іван Суслов – також за допомогою двох слів підніс урок політкоректнощів Януковичу: "Спасиба президенту".
Усмішка №4 – дівчинка-ялинка, яка займалася прямими включеннями з-за лаштунків. Значить, враження такі. Стоїть герой ефіру, говорить про щастя, яке йому випало завдяки шансу подихати з елітою одним повітрям. У той же час йому весь час постійно хтось запитання задає. Придивляєшся уважніше: ну ось праворуч – герой, а зліва щось блищить. Розгадати таємницю явища вдалося після неодноразових спроб напружити зір. Виявилося, зліва була "журналістка" в блискавичному вбранні з "Першого національного".
Були на цьому "утрєннікє" "еліти" й світлі моменти: чергове побажання від Кравчука, який став "парламентарієм року", що "2001 рік стане роком діалогу влади і опозиції". (До речі, конкурентами Кравчука були Шаров, Хорошковський і Задорожний.) Другий момент – позапротокольна хвилина мовчання в пам'ять про загиблих українських журналістів, оголошена Сергієм Мустафіним з "Київського телеграфу" ( "періодичне видання року", другий лауреат – журнал "ПІК").
"Політичного лідера" в 2000 році не визначали. Але в день незалежності – під епатаж 10-ої річниці незалежність – обіцяють назвати прізвище "лідера новітньої України". Щоб вже сьогодні назвати, хто ж їм стане – талантами Нострадамуса володіти не треба.
Відсутність в залі і кулуарах хоч би мінімальної кількості впливових людей – це вже не виняток, а ознака акції. Останні роки вони не ходять туди, тому що не ходить Кучма. Вражає інше: не відомо, де організатори відкопали такого шарварка, який запропонував оригінальний хід – представити вручення премій… спеціальним випуском передачі "УТН-панорама". Маргінали від ерзац-журналістики у ролі ведучіх "шоу-вшановування еліти" – це навіть Петросян не вигадає. Щоправда, у цього ходу є одне нетворче пояснення – аж надто необхідною була поява на сцені теледіви Оксани-однофамілиці одного з лідерів ПСПУ. Може, цим компенсувалася відсутність серед лауреатів Віктора, постійного лауреата, лідера іншої партії – яка мріє вступити до Соцінтернаціоналу.
Однак справжнім героєм церемонії "Людина року – 2000" стала не напудрена зірка блакитного екрана, а… Геннадій Балашов, який стараннями режисера прямого ефіру з'являвся на екрані разів в сто частіше за полум'яну Оксану.
Хоч ні, головний "герой" у дійства був інший. Молода людина із західноукраїнським акцентом і незрівнянним "еканням" на ім'я Саша Богуцький, який останні декілька років мав честь стрибати на сцені і вести щорічний фестиваль "Таврійськіє ігри" в Каховці, а в середині минулого року встав у керма однієї з українських телекомпаній з помаранчевою студією і двома московськими найманцями в ефірі. Саша, напевно, дуже хоче бути Кисельовим (Євгеном) або Ернстом Костянтином, ну або хоча б Роднянським, мріє, щоб ім'я його було вписане золотими буквами в історію становлення справжнього українського суперякісного телебачення. Адже не даремно Саша прокричав зі сцени, що "наш канал – перший незалежний" в країні. Мав, вочевидь, на увазі ще "ту" славну історію телекомпанії, засновану американцями, коли на каналі транслювалися британська ITN і американська NBC.
Однак, вочевидь, бажання стати першим каналом у всесвіті перевершує у Саши межі людської порядності. Отримавши підтвердження своїх талантів – премію "Краща телерадіопрограма року" для новин "Факти" – герой подарував громадськості з цієї нагоди спіч. "Ми не будемо робити собі ім'я, відмовляючись від нагороди". Дев'ять слів, якими Саня сказав, хто ж він є насправді. Тепер зрозуміло, що не даремно саме він очолює цей канал, і не випадково канал – саме такий.
Рішення Ольги Герасимьюк, Юлії Мостової та Олександра Юрчука не приймати нагороду в номінації "кращий журналіст року" – в уявленні Сашка, це спроба "зробити ім'я". Зрозуміти його можна. Бідному юнаку, який навкалував тамадою і самозабутніми вигуками "Каховка! Каховка!", не вистачало часу на читання газет і перегляд телебачення. А то б він знав, що вказаним журналістам робити ім'я не треба було – воно у них є. І "Журналістом року" в цьому ж конкурсі Моствова стала в 1996 році – коли Саша міг похвалитися тільки голосовими зв'язками.
Не знає такого поняття чоловік, як журналістська солідарність – це ще півбіди, і обернеться для Саши це аналогічним відношенням до нього. Не знає, що таке порядність – це вже зовсім погано. Але Сашко взагалі без поняття, яким макаром справи в журналістиці робляться – а то б знав, що спроба "настрати на своїх" обертається часто-густо собі ж у шкоду. І роботодавцеві Саши пану Пінчуку треба зробити відповідні висновки з поведінки і професійних талантів на своєму каналі.
Але досить про сумне, бо церемонія нагородження подарувала і безліч хвилин щирих веселощів, на які інший раз не розщедриться Мосляков зі своїм КВНом. Усмішка №1 – це регулярність, з якою слово "еліта" при характеристиці присутніх в залі злітало з вуст ведучих. Семіноженко, Табачник, Кравчук і Терьохин – це не просто не густо, а пусто. Або, може, ведучі УТН зовсім "абарзєлі" і відрахували з рядів "еліти" все керівництво країни на чолі з "гарантом", який з'явився у залі н екрані з простим телевітанням?
Усмішка №2 - "чисто понятний базар" переможця в номінації "Регіональний лідер" Віктора Януковича, який навіть на зборищі "еліти" блиснув красномовством: "Донбас порожняк не гоніт!".
Усмішка №3 – вшановування найкращого фермера. З гумором у постановника програми все ОК – вручати "прометея" випало Руслані Писанці і Федору Шпігу (депутат, екс-керівник банка "Аваль"). "Дистрофіки" – це не про цих товаришів. Що один, що інша – як жива ілюстрація розквіту фермерства в Україні. Але сміх перейшов в істерику, коли на сцені з'явився переможець, що в комплекції ні в чому не поступається першим двом. Простий український фермер – президент агропромислової корпорації "Сквіра" Іван Суслов – також за допомогою двох слів підніс урок політкоректнощів Януковичу: "Спасиба президенту".
Усмішка №4 – дівчинка-ялинка, яка займалася прямими включеннями з-за лаштунків. Значить, враження такі. Стоїть герой ефіру, говорить про щастя, яке йому випало завдяки шансу подихати з елітою одним повітрям. У той же час йому весь час постійно хтось запитання задає. Придивляєшся уважніше: ну ось праворуч – герой, а зліва щось блищить. Розгадати таємницю явища вдалося після неодноразових спроб напружити зір. Виявилося, зліва була "журналістка" в блискавичному вбранні з "Першого національного".
Були на цьому "утрєннікє" "еліти" й світлі моменти: чергове побажання від Кравчука, який став "парламентарієм року", що "2001 рік стане роком діалогу влади і опозиції". (До речі, конкурентами Кравчука були Шаров, Хорошковський і Задорожний.) Другий момент – позапротокольна хвилина мовчання в пам'ять про загиблих українських журналістів, оголошена Сергієм Мустафіним з "Київського телеграфу" ( "періодичне видання року", другий лауреат – журнал "ПІК").
"Політичного лідера" в 2000 році не визначали. Але в день незалежності – під епатаж 10-ої річниці незалежність – обіцяють назвати прізвище "лідера новітньої України". Щоб вже сьогодні назвати, хто ж їм стане – талантами Нострадамуса володіти не треба.
