Свято на чужій вулиці

Так склалося, що День української журналістики, який в новітній вітчизняній історії святкується 6 червня, виявився святом українських чиновників. Їхні прес-служби спітніли над написанням поздоровлень-штампів, а самі шефи невинно підкупили служителів пера, зібраних в спеціальний список, скромними презентами.

Усвідомивши роль журналіста в критиці влади, теплі слова керівників країни виглядають як листівка-Валентинчик, подарована кату засудженим на смерть. "День журналіста в Україні є справедливою і тільки невеликою даниною суспільства вашій важливій суспільній місії - бути в перших рядах творення нового життя, точним і яскравим словом сприяти її удосконаленню заради утвердження високого завоювання людства - демократії, свободи слова і поваги до особистості", - говориться в поздоровленні прем'єра Кінаха. "Сьогодні можна гордо стверджувати - українська журналістика відбулася. Протягом 10 років незалежності в Україні сформувалася нова генерація журналістів, які мають не тільки стійкі демократичні погляди, але і навчилися відстоювати їх в своїх публікаціях, репортажах і коментарях", - сказав спікер Плющ. Цікаво, які газети читає спікер і що він вважає "демократичними поглядами"?

На відміну від володарів владних важелів, у переважній більшості опитані УП журналісти, як, власне, і в редакції УП, налаштовані скептично.

Юлія Мостова, газета "Дзеркало тижня": "Я приймаю поздоровлення і поздоровляю сама, але свята не відчуваю. Чому? Тому що в країні фактично діє заборона на професію. І перенесення дати з 5.05 на 6.06 дуже символічне – дві шістки тільки підкреслюють роль, яку нинішня журналістика має в суспільстві. Я сподіваюся, що майбутня влада здогадається перенести цей день на 7.07".

Людмила Добровольська, ТСН каналу "1+1": "Не святкую, і все. Про індичок зазвичай згадують на День Подяки, гусям співають панегірики під Різдво, а ось журналістів хвалять в День журналістики. Доти, доки буде існувати такий асоціативний ряд – святкувати день журналістики я не зможу. Це непорядно по відношенню до тих колег, яких більше немає, це непорядно по відношенню до нашої професії. Хоч ті, які будуть бундючитися, як індики напередодні Дня Подяки – навіть розуміючи вже, що завтра не їх свято – завжди знайдуться".

Вячеслав Піховшек, ТСН, "Епіцентр", канал "1+1": "Не святкую. У рік смерті Гонгадзе ми не можемо святкувати цей день і будемо святкувати його тоді, коли нам буде чим гордитися. Я буду все робити для того, щоб наблизити цей час.

За моїм переконанням, справжні ЗМІ не повинні бути опозиційним – вони повинні представляти 2-3 точки зору і більше, якщо можна. А те, що зараз називається опозиційною пресою – це партійні видання. Зараз необхідно довести до кінця роботу правоохоронних органів по розслідуванню справи Гонгадзе. А по роботі правоохоронних органів можна буде судити – нормальна чи ні у нас ситуація в країні".

Інна Безгинська, агентство Інтерфакс-Україна: "Нас поздоровляють колеги, офіційні особи. Ось сьогодні нас збирає поздоровити прем'єр-міністр, а потім – глава податкової адміністрації. Особисто я не святкую цей день. Одна з головних причин – має пройти час і повинна сформуватися традиція. Зараз ще дуже багато людей святкує 5 травня і не тому, що ми відчуваємо якусь ностальгію за тими часами, а тому що це - данина традиції. По-друге, я і свій день народження не схильна святкувати. Мені здається, що журналісти, які змогли чогось досягнути в своїй сфері… Їм зараз зовсім не до свят".

Олександр Кривенко, керівник прес-служби Форуму нацпорятунку: "Я кинув пити 3 тижні тому, отже не святкую. Але взагалі я спокійно відношуся і рівно дихаю в цьому напрямі…"

Андрій Шевченко, "Новий канал"; "Голос Америки": "У мене настрій святковий. Я розділяю скепсис відносно української журналістики і наших професійних свят загалом, але відношуся до цього діалектично. Якщо перейматися всім тим, що не так, доведеться відмовитися від святкування Нового року і дня народження".

Лаврентій Малазонія, телепродюсер: "У мене є кілька свят, які я відзначаю, і тільки два з них - з календаря. Ніколи не любив календарні свята. День журналістики не святкую. Напевно тому, що це свято мені нагадує перемогу демократії в Штатах, де демократи програли. А чому нагадує – Бог його знає. Може, через 4 роки цей день мені нагадає щось інше. А що інше? Та Бог його знає!"

Олексій Мустафін, телеканал "Інтер": "Поки святкування полягає в розпечатуванні конвертів з поздоровленнями від органів влади.

Журналістика в Україні, звичайно, нічого. Як говорив Вінні-Пух, "у мене правильне написання шкультигає... воно хороше, але чомусь шкультигає". Таке враження, що ЗМІ вирішили випередити політиків і почали передвиборну кампанію навіть раніше, ніж це потрібно останнім. Включаєш канал – і бачиш, за кого хлопчаки агітують. Ці – за правих олігархів, ці – за центрових. А глядачі? А вони навіщо? Анекдот є такий: "Чому стільки солдат? Охороняти пасажирів. А де пасажири? Для них не залишилося місця..."

Відчуваю, що для інформації в новинах скоро просто не залишиться місця. Можливо, це просто така своєрідна терапія. Як там президент говорив? Потрібні позитивні новини? Ось вони - отримуйте, адже реклама завжди про об'єкт рекламування говорить позитивно, чи не так? Ось і виходить - на одному каналі позитивні новини про Пінчука, на іншому - позитивні новини про Волкова, на третьому - позитивні новини про Суркіса, на четвертому - позитивні новини про Ющенка... А негативні новини - все більше про Росію, Сполучені Штати і Філіппіни - так, для балансу. Загалом, так і живемо, - чи то журналісти, чи то - психотерапевти. До речі, а є у нас професійне свято психотерапевтів, а то днів журналіста - я вже збився з рахунку..."