Поки київські і московські політики сперечаються, на чиїй стороні історична справедливість, півострів відходить у "вільне плавання"
П'ятниця, 3 серпня 2001, 15:07
Крим стає ще однією ланкою дуги нестабільності навколо СНД.
Багаторічна російсько-українська суперечка навколо Криму, підігріта нещодавно черговим висловлюванням Юрія Лужкова, незабаром може стати абсолютно безпредметною. Поки московські і київські патріоти продовжують запеклу дискусію, в Криму складається нова ситуація, здатна корінним чином змінити існуючий геополітичний статус-кво.
Останні події навколо Успенського монастиря під Бахчисараєм, коли лише завдячуючи рішучому втручанню міліції і спецназу вдалося уникнути масштабного зіткнення між татарами і православними (хоч кров усе-таки пролилася), готовими до переможного кінця відстоювати "свою правду", свідчать, що колишній райський куточок повільно, але послідовно перетворюється в сегмент так званої дуги нестабільності, що простяглася вздовж південних кордонів Співдружності від китайського Синцзяна до Кавказу і далі - до Балкан. Причому саме Крим, розташований в самому центрі цієї дуги, є останньою ланкою, яка намертво замикає розжарений ланцюг цивілізованого протистояння на південному низу Росії і її союзників по СНД.
Випадково чи ні, але чергові спалахи старих і нових конфліктів і насильств в Центральній Азії, зокрема в Киргизії і на таджицько-афганському кордоні, на Північному Кавказі, в Криму і Македонії, нарешті, на Близькому Сході, співпали у часі. Можливо, ця обставина переконає скептиків у тому, що в усьому, що відбувається, проглядає певна система.
Можна (і, зрозуміло, треба) рішуче протистояти будь-яким конкретним виявам тероризму, екстремізму і релігійного фанатизму, але не менш важливо раз і назавжди зрозуміти, що горезвісні бен-ладени, хаттаби, намангани, басаєви і інші є породженням насамперед певного способу мислення, певних світоглядних підходів, що явно відкидає компроміси, терпимість, будь-які домовленості з "ворогами" з арсеналу людського співіснування. Не випадково, що навіть виробництво наркотиків і наркотрафік розглядаються екстремістами аж ніяк не лише способом вилучення колосальних коштів для фінансування "воєн за віру", але насамперед - як найважливіша складова боротьби з "невірними", дійовий метод цілеспрямованого підриву людського потенціалу тих країн, які їм протистоять.
Ніякі, навіть найгучніші успіхи в ході контртерористичної операції на Північному Кавказі, або війни російських і таджицьких прикордонників з бойовиками в Центральній Азії, не гарантують досягнення реальної довготривалої стабільності без розуміння істинних причин і рушійних сил глобальних колізій, що формуються. Тим часом сьогодні виразно переглядається тенденція розгорнути вектор російських зусиль у прямо протилежному напрямі. Вже голосно звучать ствердження, що у Москви і тих, хто нині здійснює найсправжнісіньку агресію проти Росії, насправді нібито один ворог - "атлантизм", а тому кожен, хто виступає, наприклад, за продовження тієї ж контртерористичної операції в Чечні, є далеко не патріот, а провідник американського впливу, агент світового імперіалізму і сіонізму.
Словом, на війні, в тому числі і інформаційній, як на війні – усе згодиться.
Це природньо і вже тому не страшно. Треба просто пам'ятати про роль пильності у військових умовах.
Багаторічна російсько-українська суперечка навколо Криму, підігріта нещодавно черговим висловлюванням Юрія Лужкова, незабаром може стати абсолютно безпредметною. Поки московські і київські патріоти продовжують запеклу дискусію, в Криму складається нова ситуація, здатна корінним чином змінити існуючий геополітичний статус-кво.
Останні події навколо Успенського монастиря під Бахчисараєм, коли лише завдячуючи рішучому втручанню міліції і спецназу вдалося уникнути масштабного зіткнення між татарами і православними (хоч кров усе-таки пролилася), готовими до переможного кінця відстоювати "свою правду", свідчать, що колишній райський куточок повільно, але послідовно перетворюється в сегмент так званої дуги нестабільності, що простяглася вздовж південних кордонів Співдружності від китайського Синцзяна до Кавказу і далі - до Балкан. Причому саме Крим, розташований в самому центрі цієї дуги, є останньою ланкою, яка намертво замикає розжарений ланцюг цивілізованого протистояння на південному низу Росії і її союзників по СНД.
Випадково чи ні, але чергові спалахи старих і нових конфліктів і насильств в Центральній Азії, зокрема в Киргизії і на таджицько-афганському кордоні, на Північному Кавказі, в Криму і Македонії, нарешті, на Близькому Сході, співпали у часі. Можливо, ця обставина переконає скептиків у тому, що в усьому, що відбувається, проглядає певна система.
Можна (і, зрозуміло, треба) рішуче протистояти будь-яким конкретним виявам тероризму, екстремізму і релігійного фанатизму, але не менш важливо раз і назавжди зрозуміти, що горезвісні бен-ладени, хаттаби, намангани, басаєви і інші є породженням насамперед певного способу мислення, певних світоглядних підходів, що явно відкидає компроміси, терпимість, будь-які домовленості з "ворогами" з арсеналу людського співіснування. Не випадково, що навіть виробництво наркотиків і наркотрафік розглядаються екстремістами аж ніяк не лише способом вилучення колосальних коштів для фінансування "воєн за віру", але насамперед - як найважливіша складова боротьби з "невірними", дійовий метод цілеспрямованого підриву людського потенціалу тих країн, які їм протистоять.
Ніякі, навіть найгучніші успіхи в ході контртерористичної операції на Північному Кавказі, або війни російських і таджицьких прикордонників з бойовиками в Центральній Азії, не гарантують досягнення реальної довготривалої стабільності без розуміння істинних причин і рушійних сил глобальних колізій, що формуються. Тим часом сьогодні виразно переглядається тенденція розгорнути вектор російських зусиль у прямо протилежному напрямі. Вже голосно звучать ствердження, що у Москви і тих, хто нині здійснює найсправжнісіньку агресію проти Росії, насправді нібито один ворог - "атлантизм", а тому кожен, хто виступає, наприклад, за продовження тієї ж контртерористичної операції в Чечні, є далеко не патріот, а провідник американського впливу, агент світового імперіалізму і сіонізму.
Словом, на війні, в тому числі і інформаційній, як на війні – усе згодиться.
Це природньо і вже тому не страшно. Треба просто пам'ятати про роль пильності у військових умовах.
