Урок і екзамен Омельченку
Вівторок, 12 лютого 2002, 23:55
Омельченко дозволив собі таке, що в принципі неможливо в державі Кучми. Це називається бунт. Всім давно відомо, що мер – людина дуже норовлива. Але щоб настільки… Істерика в телефоні Ющенка була тільки квіточками. Омельченко відмовився виконувати волю другої людини в державі. Звичайно, Кінах ще той прем'єр-міністр, однак сам факт. Але, більш того, Омельченко не послухався голосу Кучми, який з Сибіру наказав йому залишити посаду для нового фаворита.
Останні два дні стали часом прозрінь. По-перше, стало абсолютно зрозуміло, що Омельченко – людина без гальм. Одна справа, коли він не реагує на спроби журналістів перервати його потік свідомості про "патріотичну партію "Єдність", яка єдина істинно народна партія, тому що створена на базі органів народовладдя". Однак зовсім інше, коли Омельченко напряму не послухався президента. І ніхто не здивується, якщо під час неминучого виклику на Банкову мер, принагідно поздоровивши "гаранта" з днем святого Валентина, видасть: "Вы меня прэдали!".
Ще одне спостереження: загальнодержавний масштаб амбіцій Омельченка тепер вже не теорема, а аксіома. "Комплекс Лужкова", яким захворів мер, в понеділок перетворив його на людину, якій немає чого втрачати. Він знає, що з "тимчасової" відпустки більше ніколи не повернеться. Те, що гнів Кучми не хвилинний симптом, було ясно давно. Для цього досить пригадати слова "гаранта" в передноворічному інтерв'ю газеті "2000", пропущені чомусь повз вуха громадськістю.
У виданні, яке не жалкує компліментів СДПУ(О), Кучма кип'ятився: "Скажіть, хіба це правильне, щоб мер Києва створював свою фракцію! За три місяці до виборів! А завтра що? Губернатори Донецька або Львова стануть формувати свої фракції? У такій політиці також моралі немає. Коли кажуть, що, мовляв, треба захищати інтереси Києва – так вже від Києва треба країну захищати! Маю на увазі те, що Київ сьогодні перебуває в тепличних умовах: всі, хто працює в Україні, гроші тримають у Києві. Звідси - відповідні відрахування до бюджету. І кияни повинні розуміти, що на столицю працює вся держава. А меценатом за рахунок інших, звичайно, легше бути, ніж опинитися в становищі регіонів".
Анти-хеппі-енд наближався. Коли ж у понеділок він настав, Омельченко почав швидко думати. Пішовши зараз у відпустку на умовах Кучми, він раз і назавжди втрачає монополію над столицею. І це відбувається в критичні за своєю значущістю дні. Разом з відпочинком він отримує похоронку і для своєї карикатурної партії "Єдність", цього легального механізму для реалізації амбіцій. Якщо мера все-таки відправлять відпочити, то настане ще й перегляд передвиборчих схем у всіх 12 київських округах, давно розписаних і завізованих на Хрещатику, 36. А без цієї дюжини мажоритарних багнетів Омельченку нізащо не створити фракції в новій Верховній Раді.
Крім втрати парламентських перспектив, Омельченко, якщо він зараз поступиться, отримає конкурента під бік, яких в принципі терпіти не може. І не просто конкурента, а представника ворожої сили – "олігархічного" "Демсоюзу".
Складно сказати, скільки тривав би реабілітаційний період Омельченка після цієї політичної катастрофи. І чи оговтався б він взагалі? Його перемога на виборах міського голови через два місяці незаперечна, однак, поступившись зараз, він більше не буде поєднувати дві функції – представляти інтереси держави і населення столиці. У випадку, якщо Кучма призначить іншого главу держадміністрації, багато що в долі Омельченко залежатиме від складу Київради.
Якщо в міському законодавчому органі буде промерівська більшість, тоді можна істотно девальвувати цінність посади глави державної міськадміністрації. Зараз Київрада "імені Омельченка" делегувала міськадміністрації Омельченка головні повноваження, які записані за міським виконавчим органом – управління фінансами, землею і власністю. У випадку з "чужим" призначенцем Кучми, омельченківська Київрада згідно із законом може створити свій виконавчий комітет, якому і будуть делеговані ці стратегічні функції. Чи буде реалізований такий сценарій, залежить від депутатів Київради, яких обиратимуть того ж таки 31 березня 2002 року.
Однак це песимістичний сценарій. У публічних виступах Омельченко все ще не полишає надії розібратися з Кучмою і повернути час назад, відновивши ситуацію минулої п'ятниці. Однак, розпочавши суперечку з "гарантом", мер перейшов кучмин психологічний Рубікон. Тепер існує великий ризик, що господар Банкової не тільки не буде керуватися законом, але й відмовиться навіть вислухати політичну позицію Омельченка. Заграє бажання довести своє право вершити долі.
Якщо ж у "гаранта" почнеться післяопераційне ускладнення і мер все-таки переконає Кучму, тоді Омельченка відразу можна нагороджувати другим орденом "Герой України" і заносити до "Червоної книги". Однак, не дивлячись на юридичну безграмотність указу, навряд чи Кучма відступить – напередодні виборів це просто алогічно. Крім того, якщо мер вистоїть, на цьому можна було б зробити дуже непоганий передвиборчий PR. Щоправда, чи є для цього кадри у блоку "Єдність"?
Якщо ж говорити про інтереси Кучми, то йому, любителю схем рівновіддалення, не потрібна сильна влада – крім тієї, яку він сам уособлює. Шовкун був дуже зручною противагою – в прихованих симпатіях до Омельченка його запідозрити складно через зв'язки з "Демсоюзом". Альянс з партією Горбуліна-Волкова у нього не показовий – на посаду заступника глави міськадміністрації Шовкун прийшов в лютому 2000 з Подільського району Києва. Там він займав посаду заступника глави райадміністрації, де зібралася невеличка секція "демократів". Так, крім нього, членами "Демсоюзу" були ще два заступники керівника району.
Може, ви скажете, Шовкун невиразний? Нічого, за декілька місяців можна підшукати гідного кадра для ролі дублера Омельченка.
Володимир Полохало, шеф-редактор журналу "Політична думка": "Справді, з точки зору поведінки української бюрократії і найвищих посадових осіб, це неординарна і унікальна подія.
Київський міський голова має величезні ресурси, входить, на мій погляд, до десятки найвпливовіших політиків, він обраний мером в боротьбі з представником могутнього фінансово-політичного угрупування, якого, по суті, підтримував чинний президент. Омельченко відчув самодостатність і самостійність з огляду на підтримку киян, він має вплив не тільки на політику Київради, але отримав значну підтримку парламенту.
Він не міг не викликати роздратування у чинного президента. Тим більше, що блок "Єдність", який хоч і має незначний рейтинг, але існує в одному електоральному полі з блоком "За єдину Україну".
Виникла реальна конкуренція із блоком, на який президент робить безпосередню ставку. Інші пропрезидентські сили – "Єдність", "Демократичний союз" – розтягують електорат блоку "За єдину Україну", який має 5-7 %.
Чутки про можливий союз із блоком "Наша Україна", а також те, що Омельченко зіграв не останню роль у знятті Медведчука, перетворило київського мера у політичну фігуру "чужого серед своїх".
Можливо, Олександр Омельченко зробив неправильний тактичний крок, оскільки рішення президента про відпустку мало рекомендаційний характер, і ніхто реально з чиновників у неї не пішов. Омельченка фактично піймали на гачок. Він сподівався, що виконуючим обов'язки буде призначено його креатуру, але все вийшло навпаки.
Президент підтвердив, що він президент не тільки України, але й Києва. Він продемонстрував, що його не може не дратувати посилення однієї з груп. Так було і з Ющенком, і з Медведчуком. Омельченко став третьою фігурою, яка перейшла межу дозволеного і стала загрозою для президента.
Водночас Леонід Кучма продемонстрував главам обласних держадміністрацій свою основну роль у виборчій кампаній. Таким чином, якщо підтримка блоку "Єдність" і матиме місце, то вона буде прихованою, такою, яка не може принести значне підсилення позицій в регіонах. "Єдність" не матиме тих відсотків, на які сподівається Омельченко.
Зменшення впливу Омельченка, відкидання "Єдності" як помилкового проекту і сигнал для глав місцевих органів влади про підтримку тільки блоку "За єдУ" – справжня суть рішення. І це яскравий вияв того, що називається словом "адмінресурс", який працює не 31 березня, коли людина заходить у кабінку для голосування, а визначається послабленням опонентів блоку влади. Одним-єдиним указом президент посилив "За єдину Україну" як мінімум на 3 відсотки.
NB. Про всі подробиці походу Ющенка та Медведчука на дискотеку, а Литвина – у народ, про змагання Януковича за мандатом, про передвиборче шоу політичних двійників, про списки майбутніх депутатів, які переховуються за прізвищами Ющенко, Мороз і Тимошенко, про все це читайте у новому розділі "Української правди" ВИБОРИ 2002
Останні два дні стали часом прозрінь. По-перше, стало абсолютно зрозуміло, що Омельченко – людина без гальм. Одна справа, коли він не реагує на спроби журналістів перервати його потік свідомості про "патріотичну партію "Єдність", яка єдина істинно народна партія, тому що створена на базі органів народовладдя". Однак зовсім інше, коли Омельченко напряму не послухався президента. І ніхто не здивується, якщо під час неминучого виклику на Банкову мер, принагідно поздоровивши "гаранта" з днем святого Валентина, видасть: "Вы меня прэдали!".
Ще одне спостереження: загальнодержавний масштаб амбіцій Омельченка тепер вже не теорема, а аксіома. "Комплекс Лужкова", яким захворів мер, в понеділок перетворив його на людину, якій немає чого втрачати. Він знає, що з "тимчасової" відпустки більше ніколи не повернеться. Те, що гнів Кучми не хвилинний симптом, було ясно давно. Для цього досить пригадати слова "гаранта" в передноворічному інтерв'ю газеті "2000", пропущені чомусь повз вуха громадськістю.
У виданні, яке не жалкує компліментів СДПУ(О), Кучма кип'ятився: "Скажіть, хіба це правильне, щоб мер Києва створював свою фракцію! За три місяці до виборів! А завтра що? Губернатори Донецька або Львова стануть формувати свої фракції? У такій політиці також моралі немає. Коли кажуть, що, мовляв, треба захищати інтереси Києва – так вже від Києва треба країну захищати! Маю на увазі те, що Київ сьогодні перебуває в тепличних умовах: всі, хто працює в Україні, гроші тримають у Києві. Звідси - відповідні відрахування до бюджету. І кияни повинні розуміти, що на столицю працює вся держава. А меценатом за рахунок інших, звичайно, легше бути, ніж опинитися в становищі регіонів".
Анти-хеппі-енд наближався. Коли ж у понеділок він настав, Омельченко почав швидко думати. Пішовши зараз у відпустку на умовах Кучми, він раз і назавжди втрачає монополію над столицею. І це відбувається в критичні за своєю значущістю дні. Разом з відпочинком він отримує похоронку і для своєї карикатурної партії "Єдність", цього легального механізму для реалізації амбіцій. Якщо мера все-таки відправлять відпочити, то настане ще й перегляд передвиборчих схем у всіх 12 київських округах, давно розписаних і завізованих на Хрещатику, 36. А без цієї дюжини мажоритарних багнетів Омельченку нізащо не створити фракції в новій Верховній Раді.
Крім втрати парламентських перспектив, Омельченко, якщо він зараз поступиться, отримає конкурента під бік, яких в принципі терпіти не може. І не просто конкурента, а представника ворожої сили – "олігархічного" "Демсоюзу".
Складно сказати, скільки тривав би реабілітаційний період Омельченка після цієї політичної катастрофи. І чи оговтався б він взагалі? Його перемога на виборах міського голови через два місяці незаперечна, однак, поступившись зараз, він більше не буде поєднувати дві функції – представляти інтереси держави і населення столиці. У випадку, якщо Кучма призначить іншого главу держадміністрації, багато що в долі Омельченко залежатиме від складу Київради.
Якщо в міському законодавчому органі буде промерівська більшість, тоді можна істотно девальвувати цінність посади глави державної міськадміністрації. Зараз Київрада "імені Омельченка" делегувала міськадміністрації Омельченка головні повноваження, які записані за міським виконавчим органом – управління фінансами, землею і власністю. У випадку з "чужим" призначенцем Кучми, омельченківська Київрада згідно із законом може створити свій виконавчий комітет, якому і будуть делеговані ці стратегічні функції. Чи буде реалізований такий сценарій, залежить від депутатів Київради, яких обиратимуть того ж таки 31 березня 2002 року.
Однак це песимістичний сценарій. У публічних виступах Омельченко все ще не полишає надії розібратися з Кучмою і повернути час назад, відновивши ситуацію минулої п'ятниці. Однак, розпочавши суперечку з "гарантом", мер перейшов кучмин психологічний Рубікон. Тепер існує великий ризик, що господар Банкової не тільки не буде керуватися законом, але й відмовиться навіть вислухати політичну позицію Омельченка. Заграє бажання довести своє право вершити долі.
Якщо ж у "гаранта" почнеться післяопераційне ускладнення і мер все-таки переконає Кучму, тоді Омельченка відразу можна нагороджувати другим орденом "Герой України" і заносити до "Червоної книги". Однак, не дивлячись на юридичну безграмотність указу, навряд чи Кучма відступить – напередодні виборів це просто алогічно. Крім того, якщо мер вистоїть, на цьому можна було б зробити дуже непоганий передвиборчий PR. Щоправда, чи є для цього кадри у блоку "Єдність"?
Якщо ж говорити про інтереси Кучми, то йому, любителю схем рівновіддалення, не потрібна сильна влада – крім тієї, яку він сам уособлює. Шовкун був дуже зручною противагою – в прихованих симпатіях до Омельченка його запідозрити складно через зв'язки з "Демсоюзом". Альянс з партією Горбуліна-Волкова у нього не показовий – на посаду заступника глави міськадміністрації Шовкун прийшов в лютому 2000 з Подільського району Києва. Там він займав посаду заступника глави райадміністрації, де зібралася невеличка секція "демократів". Так, крім нього, членами "Демсоюзу" були ще два заступники керівника району.
Може, ви скажете, Шовкун невиразний? Нічого, за декілька місяців можна підшукати гідного кадра для ролі дублера Омельченка.
Володимир Полохало, шеф-редактор журналу "Політична думка": "Справді, з точки зору поведінки української бюрократії і найвищих посадових осіб, це неординарна і унікальна подія.
Київський міський голова має величезні ресурси, входить, на мій погляд, до десятки найвпливовіших політиків, він обраний мером в боротьбі з представником могутнього фінансово-політичного угрупування, якого, по суті, підтримував чинний президент. Омельченко відчув самодостатність і самостійність з огляду на підтримку киян, він має вплив не тільки на політику Київради, але отримав значну підтримку парламенту.
Він не міг не викликати роздратування у чинного президента. Тим більше, що блок "Єдність", який хоч і має незначний рейтинг, але існує в одному електоральному полі з блоком "За єдину Україну".
Виникла реальна конкуренція із блоком, на який президент робить безпосередню ставку. Інші пропрезидентські сили – "Єдність", "Демократичний союз" – розтягують електорат блоку "За єдину Україну", який має 5-7 %.
Чутки про можливий союз із блоком "Наша Україна", а також те, що Омельченко зіграв не останню роль у знятті Медведчука, перетворило київського мера у політичну фігуру "чужого серед своїх".
Можливо, Олександр Омельченко зробив неправильний тактичний крок, оскільки рішення президента про відпустку мало рекомендаційний характер, і ніхто реально з чиновників у неї не пішов. Омельченка фактично піймали на гачок. Він сподівався, що виконуючим обов'язки буде призначено його креатуру, але все вийшло навпаки.
Президент підтвердив, що він президент не тільки України, але й Києва. Він продемонстрував, що його не може не дратувати посилення однієї з груп. Так було і з Ющенком, і з Медведчуком. Омельченко став третьою фігурою, яка перейшла межу дозволеного і стала загрозою для президента.
Водночас Леонід Кучма продемонстрував главам обласних держадміністрацій свою основну роль у виборчій кампаній. Таким чином, якщо підтримка блоку "Єдність" і матиме місце, то вона буде прихованою, такою, яка не може принести значне підсилення позицій в регіонах. "Єдність" не матиме тих відсотків, на які сподівається Омельченко.
Зменшення впливу Омельченка, відкидання "Єдності" як помилкового проекту і сигнал для глав місцевих органів влади про підтримку тільки блоку "За єдУ" – справжня суть рішення. І це яскравий вияв того, що називається словом "адмінресурс", який працює не 31 березня, коли людина заходить у кабінку для голосування, а визначається послабленням опонентів блоку влади. Одним-єдиним указом президент посилив "За єдину Україну" як мінімум на 3 відсотки.
NB. Про всі подробиці походу Ющенка та Медведчука на дискотеку, а Литвина – у народ, про змагання Януковича за мандатом, про передвиборче шоу політичних двійників, про списки майбутніх депутатів, які переховуються за прізвищами Ющенко, Мороз і Тимошенко, про все це читайте у новому розділі "Української правди" ВИБОРИ 2002
