Права людини в Україні: туберкульоз, воші та вбивства журналістів
Середа, 6 березня 2002, 10:06
Цьогорічний Звіт про права людини у світі було оприлюднено Державним департаментом США 4 березня. П’ятдесят вісім сторінок, присвячених Україні – це наш з вами діагноз. Документ змальовує дві України: законну в теорії та беззаконну на практиці. Людям із слабкими нервами звіт краще не читати.
У першій частині документ ознайомлює читача з найулюбленішими "розвагами" українських правоохоронців включно з так званою "ластівкою", "коли ув’язненого кладуть на живіт і прив’язують руки за спиною до ніг так, щоб спина вигнулася дугою". Іншу тортуру під назвою "слоненятко" документ описує так: "протигаз, вдягається ув’язненому на голову в той час, як подача кисню поступово зменшується".
Вимога надати адвоката або письмова скарга, як правило, призводять до ще більших фізичних і моральних знущань. "Правозахисним організаціям було відмовлено у доступі до журналіста Сергія Потоманова, ... затриманого й ув’язненого у Сімферополі... Потоманов заявив, що його було піддано тортурам після того, як він поскаржився на умови перебування у в’язниці".
Це все не про Чилі часів Піночета, це про сучасну Україну, де Конституція забороняє тортури. Протягом перших шести місяців 2001 року, читаємо у звіті, в українських тюрмах померло 865 ув’язнених. Причиною смерті понад 300 з них був туберкульоз та інші, майже забуті в цивілізованих країнах, хвороби. Чимало ув’язнених було вбито співкамерниками, частина покінчила життя самогубством. Крім банального побиття і морального приниження українські "законники" застосовували до ув’язнених електрошок й інші "гурманські" тортури.
"У січні Володимир Іванченко, якого було звинувачено в замаху на вбивство кандидата у президенти Наталію Вітренко, заявив на суді, що міліція душила, била і застосовувала електрошок до нього й інших затриманих під час попереднього затримання".
Документ детально зупиняється на злочинах проти журналістів і наводить дані, зібрані громадською організацією "Репортери без кордонів": у 2001 році було вбито четверо українських журналістів, на 28 було здійснено напад. Вбивство Георгія Гонгадзе все ще залишається нерозкритим, так само як і справи інших вбитих репортерів: Ігоря Александрова з Донецьку та Ігоря Бондаря з Одеси.
"Незважаючи на те, що уряд співпрацював з міжнародними правоохоронними відомствами у справі ідентифікації тіла Гонгадзе, керівництво України не провело швидкого й прозорого розслідування його вбивства".
Пригадується, минулого року активісти антипрезидентського опору намагалися встановити стелу загиблим журналістам на майданчику біля агентства УНІАН. Найкращим місцем для такого пам’ятника насправді повинен бути парк на місці Лук’янівської в’язниці. Державних грошей тут не треба – знайдеться багато людей, які голими руками розберуть цю українську Бастилію на молекули.
Для бажаючих ознайомитися також із позитивними висновками Звіту Держдепартаменту США про дотримання прав людини в Україні дивіться http://www.state.gov/g/drl/rls/hrrpt/2001
У першій частині документ ознайомлює читача з найулюбленішими "розвагами" українських правоохоронців включно з так званою "ластівкою", "коли ув’язненого кладуть на живіт і прив’язують руки за спиною до ніг так, щоб спина вигнулася дугою". Іншу тортуру під назвою "слоненятко" документ описує так: "протигаз, вдягається ув’язненому на голову в той час, як подача кисню поступово зменшується".
Вимога надати адвоката або письмова скарга, як правило, призводять до ще більших фізичних і моральних знущань. "Правозахисним організаціям було відмовлено у доступі до журналіста Сергія Потоманова, ... затриманого й ув’язненого у Сімферополі... Потоманов заявив, що його було піддано тортурам після того, як він поскаржився на умови перебування у в’язниці".
Це все не про Чилі часів Піночета, це про сучасну Україну, де Конституція забороняє тортури. Протягом перших шести місяців 2001 року, читаємо у звіті, в українських тюрмах померло 865 ув’язнених. Причиною смерті понад 300 з них був туберкульоз та інші, майже забуті в цивілізованих країнах, хвороби. Чимало ув’язнених було вбито співкамерниками, частина покінчила життя самогубством. Крім банального побиття і морального приниження українські "законники" застосовували до ув’язнених електрошок й інші "гурманські" тортури.
"У січні Володимир Іванченко, якого було звинувачено в замаху на вбивство кандидата у президенти Наталію Вітренко, заявив на суді, що міліція душила, била і застосовувала електрошок до нього й інших затриманих під час попереднього затримання".
Документ детально зупиняється на злочинах проти журналістів і наводить дані, зібрані громадською організацією "Репортери без кордонів": у 2001 році було вбито четверо українських журналістів, на 28 було здійснено напад. Вбивство Георгія Гонгадзе все ще залишається нерозкритим, так само як і справи інших вбитих репортерів: Ігоря Александрова з Донецьку та Ігоря Бондаря з Одеси.
"Незважаючи на те, що уряд співпрацював з міжнародними правоохоронними відомствами у справі ідентифікації тіла Гонгадзе, керівництво України не провело швидкого й прозорого розслідування його вбивства".
Пригадується, минулого року активісти антипрезидентського опору намагалися встановити стелу загиблим журналістам на майданчику біля агентства УНІАН. Найкращим місцем для такого пам’ятника насправді повинен бути парк на місці Лук’янівської в’язниці. Державних грошей тут не треба – знайдеться багато людей, які голими руками розберуть цю українську Бастилію на молекули.
Для бажаючих ознайомитися також із позитивними висновками Звіту Держдепартаменту США про дотримання прав людини в Україні дивіться http://www.state.gov/g/drl/rls/hrrpt/2001
