Як ми потрапили туди, де ми зараз є?
Субота, 25 травня 2002, 17:42
Після прес-конференції Миколи Мельниченка, що пройшла у Вашингтоні 21 травня, один з моїх знайомих підійшов до мене і спитав: "Як таке могло статися в Україні?". Я не знав, що сказати, і ухилився від відповіді. Але тепер мені здається, що я краще розумію процеси, які відбувалися останні 7 років, і те, чому українське суспільство виявилося забрудненою скандалами, злочинами та корупцією до такої міри, що тепер Україна вважається "державою-вигнанцем".
Почалося все дуже банально. Першим главою першої адміністрації Леоніда Кучми був самовпевнений, розумний і безжалісний молодий чоловік - Дмитро Табачник. Він переконував свого боса робити те, що він йому говорить, і це давало йому відчуття неймовірної влади над Леонідом Даниловичем. Тому він використав свою новонабуту силу, щоб заволодіти чудовою квартирою та отримати підвищення у Збройних силах. Преса дізналася про це і розібрала його по кісточках. Він з ганьбою був вимушений залишити адміністрацію.
І все ж Табачника за всі його дрібні гріхи так ніколи й не покарали. З цього все й почалося. Почали з'являтися повідомлення, що інші, могутніші люди мають відношення до набагато більших злочинів. Обвинувачення були сформульовані двома народними депутатами: Григорієм Омельченком і Олександром Єрмаком. Якимось чином їм вдалося зібрати сотні сторінок документів, в яких були зафіксовані злочини багатьох високопосадовців, в тому числі й Павла Лазаренка. Вони наївно подали їх президенту Кучмі з надією, що він відреагує на їхню інформацію. Що він і зробив, передавши обвинуваченим ці документи і наказавши Генпрокурору і голові СБУ Радченку відмити обвинувачених. Водночас почалася масивна дезінформаційна кампанія, розгорнута СБУ з метою дискредитувати Омельченка і Єрмака.
У якийсь момент навіть я став вірити в історії про "Божевільного Грішу". Єдина людина, яка хотіла добитися справедливості в Україні, стала блазнем в очах своїх колег. Не було жодної людини, яка б захистила його честь. І поки його стиль викриття корупції залишався його найзлішим ворогом - він залишався чесним і самотнім. Маленька брудна кампанія Радченка мала свій ефект.
Потім розгорівся скандал з Ткаченком. Цей самовпевнений незмінний "совок" і "друг фермерів" був звинувачений західними ЗМІ в крадіжці державних грошей України. Захищатися йому не було чим, але й він уник покарання. "Криша" (президент Кучма) уклав з ним договір, і все було пробачено.
Потім з'явилися викриття Лазаренка. Петро Кириченко почав свідчити проти свого колишнього боса, а Лазаренко - називати імена Кучми та інших, з ким він ділився незаконним прибутком. Після з'явилися викриття Бакая - про мільйони, які він украв з газопроводу, перепродуючи газ і привласнюючи частину грошей, але ділячись з Кучмою. Єдині, кого це розсердило, були росіяни, у кого ці гроші й були вкрадені.
Потім з'явилася серія скандалів, в яких був замішаний Волков та його оборудки в Бельгії. Скоро ця справа буде розглянута судом в Бельгії. Українська сторона не буде переслідувати своїх громадян за крадіжку українських грошей. "Криша" знову втрутилася і благонадійний Потебенько повідомив бельгійським слідчим, що немає причин розслідувати діяльність Волкова, оскільки він не здійснював ніяких злочинів.
Потім настала черга Палацу культури "Україна", коли Пустовойтенко, тогочасний міністр Кабінету міністрів, без відповідного дозволу використав спеціальні фонди Кабміну, аби "відреставрувати" Палац культури за приблизно 90 мільйонів доларів. Преса волала. Ну то й що? Пізніше Пустовойтенко став прем'єр-міністром. Нікого не покарали. "Криша" знову підтвердила свій "небесний" мандат.
Потім Жердицький був спійманий за руку у "Фонді остарбайтерів". Його арештували в Німеччині - причому зовсім не українські правоохоронні органи. Невже Потебенько й Деркач не знали про схеми Жердицького?
Потім розгорівся збройовий скандал. Стрешинський дає хабарі чиновникам з Міністерства оборони - ніхто не покараний. ООН просить в України пояснень, чому український літак використовується контрабандистами, щоб порушити ембарго щодо Ліберії та інших країн. Жодної зрозумілої відповіді.
Потім у справі "Укрнафтопродукта" на гарячому спіймався Андрій Деркач. Не покараний. Потім Kyiv Star та телекомунікаційний бізнес Кучминої сім'ї. І що? Розслідування немає. Незважаючи на те, що стартовим капіталом послужили вкрадені Лазаренком гроші. На цей раз пресу міцно тримали на ціпку, а народ вже нудило від скандалів. І це створило оптимальний клімат для беззаконня, яке й продовжувалося.
Після цього кримінальні схеми насправді стали набувати неабиякого розмаху. Старший Деркач, як голова митного комітету, почав "контролювати" імпорт. Потім він запустив схему видачі "в'їзних документів", які повинен був мати кожен іноземець, що відвідував Україну. У ці документи вкладалися кольорові рекламки київських будинків розпусти. Хто отримував плату за рекламу? Ніхто досі не знає. І ніхто не покараний. Потім була афера Пустовойтенка з медичною страховкою. Мільйони були вкрадені завдяки продажу в'їжджаючим в Україну іноземцям фальшивої "медичної страховки".
Після цього було спільне підприємство Daewoo і АвтоЗаз. Корейці розкидувалися хабарями в Запоріжжі направо і наліво, аби лише б тільки заволодіти цим контрактом. Мільйони доларів, якщо вірити корейській прокуратурі. Чи знала прокуратура, що це злочинна операція? Звичайно ж, знала. Але нічого не зробила. Потім український парламент слухняно прийняв ряд законів, що обмежили ввезення автомобілів, внаслідок чого Європа звинуватила Україну в протекціонізмі. Daewoo збанкрутувало через оборудки власних менеджерів, а Україна залишилася з носом.
І знов таки - в Україні нікого не карають. Адже була ж безліч ощасливлених народних депутатів, на підтримку яких у проведенні законів розраховувала корейська компанія. Тільки завдяки цій операції, українські парламентарії грунтовно обзавелися нерухомістю у Флориді. Не вірите мені? Спитайте у ФБР в Майамі. У них є й імена, і адреси.
Або ось ще - порушення прав на інтелектуальну власність, бізнес Масола-молодшого. Ніякого судового переслідування досі. Через це Україна потрапила під дію американських санкцій. Найбільше тут потрібно винуватити парламент, що відмовився прийняти нормальне законодавство, яке б регулювало авторські права. З чуток - чуток, яким можна довіряти - багато депутатів отримали свої відступні, щоб пірати залишалися при своєму бізнесі. Адже, крім всього іншого, це - багатомільйонна справа, декілька мільйонів, відправлених в кишеню народних обранців, були дрібними грошима, необхідними для заповітної мети: "шоу має продовжуватися".
Щоб задобрити Захід, було сдійснено декілька рейдів, однак заарештовані підозрювані випускалися наступного дня. Телевізійні камери показували знищення куп компакт-дисків і відеокасет.
Демпінг цін у сталеливарній промисловості. Спеціалізація пана Пінчука - також незаконна - коштувала Україні чимало. Жодного розслідування. Потім афери Рабіновича-Лаудера і битви за контроль над прибутками від телевізійної реклами. Все це як прийшло, так і пішло. Внаслідок конфлікту з Горбуліним, пана Рабіновича вигнали зі своєї рідної країни. Громадянинові України (і Ізраїля - УП), додатково до всіх своїх інших титулів, було заборонено зі сторони СБУ в'їжджати на територію України. Демонструючи небачену оперативну мужність, СБУ видає абсолютно незаконне розпорядження, що закрило йому дорогу назад. Жодного слідства. Незабаром після підписання документа Рабінович повертається. Він і тепер живе у Києві. Адже Рабінович і справді літав в Сьєрра-Леоне з Леонідом Мініним, і через свій власний недогляд Мінін зараз перебуває у в'язниці в Туріні, чекаючи суду за контрабанду зброї.
А де ж юний Деркач, "новий український Путін"? Він, як і раніше, продає державне майно України "Казахойлу"? І куди дивляться прокурори?
Однак двох подій "Криша" та його люди передбачити не змогли. Не можна купити сміливого журналіста. Георгій Гонгадзе не став би мовчати про систему, що прогнила, і продовжував писати про це на своєму веб-сайті "Українська правда", говорити на Радіо Континент і під час рідких з'явлень на телеекрані. Реакція в президентському кабінеті була жахлива, але безповоротна. Кучма "підписав" контракт на Гонгадзе. Підбурюваний Литвином, він віддав розпорядження своїм людям, Деркачу і Кравченку, стежити за Гонгадзе і позбутися його. Так вони і вчинили. Гонгадзе був убитий.
Надходить друга фаза кримінальної історії України.
Незнайомий Кучмі і Ко, сміливець Микола Мельниченко, співробітник підрозділу, що займається забезпеченням безпеки президента, втомився від хабарів і корупції в кабінеті президента. Він вирішив зібрати докази і встановив підслуховувальний пристрій, цифровий диктофон Toshiba, що включається за допомогою саморобного пульта дистанційного управління, і в 1999 році став систематично записувати розмови, що проходили в кабінеті. У грудні 2000 року голова Соціалістичної партії України оприлюднив цю таємницю в парламенті, після чого розгорівся "Кучмагейт".
На записах чутно, як Кучма наказує Кравченку позбутися Гонгадзе. Кучма в шоці. Після цього починається відбілювання, спростування та покриття. Потебенько, колишній Генпрокурор і все ще комуніст, починає прикривати події. Потім до нього приєднується Деркач. Кучма непорушний як скеля: "Я ніколи не зустрічав Гонгадзе. Я не знаю, хто він такий", говорить країні актор дніпропетровського аматорського театру "Південмаш". Після цього він пропонує взяти розслідування під особистий контроль. Віднині лисиця охороняє курник. Невдовзі політтехнологами з Банкової розробляється нова версія подій. Плівки справжні, одначе ті відрізки, де президент постає не у найкращому вигляді, були змонтовані.
У той же час, МВС також активно займається забезпеченням прикриття, так само, як Генпрокурор та його зграя. Зять президента Віктор Пінчук наймає в Америці детективне агентство Kroll, щоб воно дослідило вбивство Гонгадзе. Чим воно й займалося, заробивши купу доларів, але так і не прийшовши до якогось конкретного висновку. Складається враження, що їх купив Пінчук. Згодом це може перетворитися в скандал на кшталт "Енрон - Артур Андерсон", але для детективного світу.
Потім високошановна американська фірма "Бек-Тек", що має чудову репутацію у всьому світі, проводить експертизу "плівок Мельниченка" на предмет їхньої автентичності. І приходить до висновку, що "нічого не було ані сфальсифіковано, ані змонтовано".
Багато води витекло в Дніпрі. Європейці зляться, американці не хочуть мати з Кучмою справи. Щоб реабілітувати себе в очах США і Заходу, Кучма запрошує агентів ФБР приїхати в Україну і допомогти в розслідуванні. Вони приїжджають, а Генпрокуратура повідомляє їм, що вони можуть відправлятися назад. Це було великою помилкою. Хтось на кшталт Баганця не може говорити ФБР відправлятися назад. Розгорається новий скандал. І ніхто не несе відповідальності. Баганець залишається на своїй посаді. Парламент мовчить. Ющенко, поки ще національний лідер, не висловлює навіть найслабшої позиції. Не робить цього й Юлія Тимошенко, мовчать й інші. Чому?
Після цього починається дезінформаційна кампанія, направлена проти "Бек-Тек". Вебсайт "Версії", що належить молодшому Деркачу, висміює компанію. Газета "2000", що фінансується зятем Кучми Пінчуком, також приєднується до кампанії, представляючи "Бек-Тек" у вигляді неіснуючої міфічної компанії, яка є частиною брудної змови проти їх "Папи" Кучми.
"Бек-Тек" стверджує, що розслідування Kroll - це нісенітниця. Те ж саме я чув від джерела у ФБР. Питання полягає в тому, скільки заплатили Kroll'у (і хто, Пінчук?), щоб агентство дійшло своїх сміхотворних висновків? Представники Kroll відмовляються відповідати на питання. Однак, у свій час, можливо, їм доведеться з'явитися в суді, щоб дати пояснення щодо свого викроєного розслідування. Для майбутнього їх бізнесу це дуже погано. А ще був цей брудний фільм "Піар". Хто платив за його виробництво? Також Пінчук? Звідки взялися на це гроші? Все це дуже погано тхне.
А потім з'явилися розмови про Ірак. Існує ще досить багато фактів, поки не розголошених, але які стосуються цієї операції, - але кота з мішка вже випустили. Кучма дуже розгублений - він знає, що це правда, як знає це і Деркач. Крім того, вони знають, що подібна діяльність торкалася не тільки Іраку. Є і інші факти продажу, інші операції (Іран і ракети, продані Деркачем іранцям). Чи вдасться їм вислизнути і на цей раз? Парламент мовчить. І Ющенко мовчить щодо операції з Іраком - він лише пробурмотів, що її потрібно "вивчити без емоцій".
Інші перелякані. Литвина операція з Іраком не непокоїть, оскільки він не був у ній задіяний. Малєв мертвий - зрозуміло, що він був дуже ненадійним свідком.
Отже, як все починалося? Починалося все з карманництва Табачника, а закінчилося Іраком. Місяць за місяцем президент та його люди ставали все сміливішими у своїй жадобі, здобуваючи контроль над українськими ЗМІ та правоохоронними органами. Встановилося довершене партнерство кримінала і політиків.
Парламент також зіграв свою роль - і все ще продовжує грати. Пан Плющ брав участь у змовах, так само як і Медведчук, як і Симоненко (Троянський кінь), і всі інші. Вони відмовилися прийти на допомогу своїй країні в той час, коли вона найбільше мала в ній потребу. У погоні за скороминущою славою і великими баксами, вони виявилися політичними боягузами. Ці люди, незважаючи на свої ранні досягнення, більше, ніж просто жадали падіння України в бруд. Чесні люди не укладають угоди з Аль Капоне і - не миряться зі злочинною поведінкою.
Леонід Кучма до сьогоднішнього дня так і не розкаявся. Все, що йому треба, - це продовжувати прикривати те, що відбулося. Нещодавно йому запропонували гідний вихід, але він відмовився прийняти пропозицію. Кучма сказав, що "модель Єльцина" з ним не пройде.
Я упевнений, що ця пропозиція більше не має сили. Єдина альтернатива для Кучми - постати перед судом за тяжкі злочини: як член злочинної групи, метою якою було ВБИВСТВО, відмиття грошей, пособництву міжнародному тероризму і свідомий намір порушити ембарго на постачання зброї в Ірак та інші країни. Він заслуговує того, щоб сидіти поруч з Мілошевичем в Гаазькому трибуналі, де судять за військові злочини. А недавні гарячкові заяви про бажання приєднатися до НАТО звучать дуже непереконливо. Ніхто не хоче, щоб Кучма або Литвин привели Україну в Альянс. Їм просто не можна довіряти. Вони - інструмент Лукавого.
Почалося все дуже банально. Першим главою першої адміністрації Леоніда Кучми був самовпевнений, розумний і безжалісний молодий чоловік - Дмитро Табачник. Він переконував свого боса робити те, що він йому говорить, і це давало йому відчуття неймовірної влади над Леонідом Даниловичем. Тому він використав свою новонабуту силу, щоб заволодіти чудовою квартирою та отримати підвищення у Збройних силах. Преса дізналася про це і розібрала його по кісточках. Він з ганьбою був вимушений залишити адміністрацію.
І все ж Табачника за всі його дрібні гріхи так ніколи й не покарали. З цього все й почалося. Почали з'являтися повідомлення, що інші, могутніші люди мають відношення до набагато більших злочинів. Обвинувачення були сформульовані двома народними депутатами: Григорієм Омельченком і Олександром Єрмаком. Якимось чином їм вдалося зібрати сотні сторінок документів, в яких були зафіксовані злочини багатьох високопосадовців, в тому числі й Павла Лазаренка. Вони наївно подали їх президенту Кучмі з надією, що він відреагує на їхню інформацію. Що він і зробив, передавши обвинуваченим ці документи і наказавши Генпрокурору і голові СБУ Радченку відмити обвинувачених. Водночас почалася масивна дезінформаційна кампанія, розгорнута СБУ з метою дискредитувати Омельченка і Єрмака.
У якийсь момент навіть я став вірити в історії про "Божевільного Грішу". Єдина людина, яка хотіла добитися справедливості в Україні, стала блазнем в очах своїх колег. Не було жодної людини, яка б захистила його честь. І поки його стиль викриття корупції залишався його найзлішим ворогом - він залишався чесним і самотнім. Маленька брудна кампанія Радченка мала свій ефект.
Потім розгорівся скандал з Ткаченком. Цей самовпевнений незмінний "совок" і "друг фермерів" був звинувачений західними ЗМІ в крадіжці державних грошей України. Захищатися йому не було чим, але й він уник покарання. "Криша" (президент Кучма) уклав з ним договір, і все було пробачено.
Потім з'явилися викриття Лазаренка. Петро Кириченко почав свідчити проти свого колишнього боса, а Лазаренко - називати імена Кучми та інших, з ким він ділився незаконним прибутком. Після з'явилися викриття Бакая - про мільйони, які він украв з газопроводу, перепродуючи газ і привласнюючи частину грошей, але ділячись з Кучмою. Єдині, кого це розсердило, були росіяни, у кого ці гроші й були вкрадені.
Потім з'явилася серія скандалів, в яких був замішаний Волков та його оборудки в Бельгії. Скоро ця справа буде розглянута судом в Бельгії. Українська сторона не буде переслідувати своїх громадян за крадіжку українських грошей. "Криша" знову втрутилася і благонадійний Потебенько повідомив бельгійським слідчим, що немає причин розслідувати діяльність Волкова, оскільки він не здійснював ніяких злочинів.
Потім настала черга Палацу культури "Україна", коли Пустовойтенко, тогочасний міністр Кабінету міністрів, без відповідного дозволу використав спеціальні фонди Кабміну, аби "відреставрувати" Палац культури за приблизно 90 мільйонів доларів. Преса волала. Ну то й що? Пізніше Пустовойтенко став прем'єр-міністром. Нікого не покарали. "Криша" знову підтвердила свій "небесний" мандат.
Потім Жердицький був спійманий за руку у "Фонді остарбайтерів". Його арештували в Німеччині - причому зовсім не українські правоохоронні органи. Невже Потебенько й Деркач не знали про схеми Жердицького?
Потім розгорівся збройовий скандал. Стрешинський дає хабарі чиновникам з Міністерства оборони - ніхто не покараний. ООН просить в України пояснень, чому український літак використовується контрабандистами, щоб порушити ембарго щодо Ліберії та інших країн. Жодної зрозумілої відповіді.
Потім у справі "Укрнафтопродукта" на гарячому спіймався Андрій Деркач. Не покараний. Потім Kyiv Star та телекомунікаційний бізнес Кучминої сім'ї. І що? Розслідування немає. Незважаючи на те, що стартовим капіталом послужили вкрадені Лазаренком гроші. На цей раз пресу міцно тримали на ціпку, а народ вже нудило від скандалів. І це створило оптимальний клімат для беззаконня, яке й продовжувалося.
Після цього кримінальні схеми насправді стали набувати неабиякого розмаху. Старший Деркач, як голова митного комітету, почав "контролювати" імпорт. Потім він запустив схему видачі "в'їзних документів", які повинен був мати кожен іноземець, що відвідував Україну. У ці документи вкладалися кольорові рекламки київських будинків розпусти. Хто отримував плату за рекламу? Ніхто досі не знає. І ніхто не покараний. Потім була афера Пустовойтенка з медичною страховкою. Мільйони були вкрадені завдяки продажу в'їжджаючим в Україну іноземцям фальшивої "медичної страховки".
Після цього було спільне підприємство Daewoo і АвтоЗаз. Корейці розкидувалися хабарями в Запоріжжі направо і наліво, аби лише б тільки заволодіти цим контрактом. Мільйони доларів, якщо вірити корейській прокуратурі. Чи знала прокуратура, що це злочинна операція? Звичайно ж, знала. Але нічого не зробила. Потім український парламент слухняно прийняв ряд законів, що обмежили ввезення автомобілів, внаслідок чого Європа звинуватила Україну в протекціонізмі. Daewoo збанкрутувало через оборудки власних менеджерів, а Україна залишилася з носом.
І знов таки - в Україні нікого не карають. Адже була ж безліч ощасливлених народних депутатів, на підтримку яких у проведенні законів розраховувала корейська компанія. Тільки завдяки цій операції, українські парламентарії грунтовно обзавелися нерухомістю у Флориді. Не вірите мені? Спитайте у ФБР в Майамі. У них є й імена, і адреси.
Або ось ще - порушення прав на інтелектуальну власність, бізнес Масола-молодшого. Ніякого судового переслідування досі. Через це Україна потрапила під дію американських санкцій. Найбільше тут потрібно винуватити парламент, що відмовився прийняти нормальне законодавство, яке б регулювало авторські права. З чуток - чуток, яким можна довіряти - багато депутатів отримали свої відступні, щоб пірати залишалися при своєму бізнесі. Адже, крім всього іншого, це - багатомільйонна справа, декілька мільйонів, відправлених в кишеню народних обранців, були дрібними грошима, необхідними для заповітної мети: "шоу має продовжуватися".
Щоб задобрити Захід, було сдійснено декілька рейдів, однак заарештовані підозрювані випускалися наступного дня. Телевізійні камери показували знищення куп компакт-дисків і відеокасет.
Демпінг цін у сталеливарній промисловості. Спеціалізація пана Пінчука - також незаконна - коштувала Україні чимало. Жодного розслідування. Потім афери Рабіновича-Лаудера і битви за контроль над прибутками від телевізійної реклами. Все це як прийшло, так і пішло. Внаслідок конфлікту з Горбуліним, пана Рабіновича вигнали зі своєї рідної країни. Громадянинові України (і Ізраїля - УП), додатково до всіх своїх інших титулів, було заборонено зі сторони СБУ в'їжджати на територію України. Демонструючи небачену оперативну мужність, СБУ видає абсолютно незаконне розпорядження, що закрило йому дорогу назад. Жодного слідства. Незабаром після підписання документа Рабінович повертається. Він і тепер живе у Києві. Адже Рабінович і справді літав в Сьєрра-Леоне з Леонідом Мініним, і через свій власний недогляд Мінін зараз перебуває у в'язниці в Туріні, чекаючи суду за контрабанду зброї.
А де ж юний Деркач, "новий український Путін"? Він, як і раніше, продає державне майно України "Казахойлу"? І куди дивляться прокурори?
Однак двох подій "Криша" та його люди передбачити не змогли. Не можна купити сміливого журналіста. Георгій Гонгадзе не став би мовчати про систему, що прогнила, і продовжував писати про це на своєму веб-сайті "Українська правда", говорити на Радіо Континент і під час рідких з'явлень на телеекрані. Реакція в президентському кабінеті була жахлива, але безповоротна. Кучма "підписав" контракт на Гонгадзе. Підбурюваний Литвином, він віддав розпорядження своїм людям, Деркачу і Кравченку, стежити за Гонгадзе і позбутися його. Так вони і вчинили. Гонгадзе був убитий.
Надходить друга фаза кримінальної історії України.
Незнайомий Кучмі і Ко, сміливець Микола Мельниченко, співробітник підрозділу, що займається забезпеченням безпеки президента, втомився від хабарів і корупції в кабінеті президента. Він вирішив зібрати докази і встановив підслуховувальний пристрій, цифровий диктофон Toshiba, що включається за допомогою саморобного пульта дистанційного управління, і в 1999 році став систематично записувати розмови, що проходили в кабінеті. У грудні 2000 року голова Соціалістичної партії України оприлюднив цю таємницю в парламенті, після чого розгорівся "Кучмагейт".
На записах чутно, як Кучма наказує Кравченку позбутися Гонгадзе. Кучма в шоці. Після цього починається відбілювання, спростування та покриття. Потебенько, колишній Генпрокурор і все ще комуніст, починає прикривати події. Потім до нього приєднується Деркач. Кучма непорушний як скеля: "Я ніколи не зустрічав Гонгадзе. Я не знаю, хто він такий", говорить країні актор дніпропетровського аматорського театру "Південмаш". Після цього він пропонує взяти розслідування під особистий контроль. Віднині лисиця охороняє курник. Невдовзі політтехнологами з Банкової розробляється нова версія подій. Плівки справжні, одначе ті відрізки, де президент постає не у найкращому вигляді, були змонтовані.
У той же час, МВС також активно займається забезпеченням прикриття, так само, як Генпрокурор та його зграя. Зять президента Віктор Пінчук наймає в Америці детективне агентство Kroll, щоб воно дослідило вбивство Гонгадзе. Чим воно й займалося, заробивши купу доларів, але так і не прийшовши до якогось конкретного висновку. Складається враження, що їх купив Пінчук. Згодом це може перетворитися в скандал на кшталт "Енрон - Артур Андерсон", але для детективного світу.
Потім високошановна американська фірма "Бек-Тек", що має чудову репутацію у всьому світі, проводить експертизу "плівок Мельниченка" на предмет їхньої автентичності. І приходить до висновку, що "нічого не було ані сфальсифіковано, ані змонтовано".
Багато води витекло в Дніпрі. Європейці зляться, американці не хочуть мати з Кучмою справи. Щоб реабілітувати себе в очах США і Заходу, Кучма запрошує агентів ФБР приїхати в Україну і допомогти в розслідуванні. Вони приїжджають, а Генпрокуратура повідомляє їм, що вони можуть відправлятися назад. Це було великою помилкою. Хтось на кшталт Баганця не може говорити ФБР відправлятися назад. Розгорається новий скандал. І ніхто не несе відповідальності. Баганець залишається на своїй посаді. Парламент мовчить. Ющенко, поки ще національний лідер, не висловлює навіть найслабшої позиції. Не робить цього й Юлія Тимошенко, мовчать й інші. Чому?
Після цього починається дезінформаційна кампанія, направлена проти "Бек-Тек". Вебсайт "Версії", що належить молодшому Деркачу, висміює компанію. Газета "2000", що фінансується зятем Кучми Пінчуком, також приєднується до кампанії, представляючи "Бек-Тек" у вигляді неіснуючої міфічної компанії, яка є частиною брудної змови проти їх "Папи" Кучми.
"Бек-Тек" стверджує, що розслідування Kroll - це нісенітниця. Те ж саме я чув від джерела у ФБР. Питання полягає в тому, скільки заплатили Kroll'у (і хто, Пінчук?), щоб агентство дійшло своїх сміхотворних висновків? Представники Kroll відмовляються відповідати на питання. Однак, у свій час, можливо, їм доведеться з'явитися в суді, щоб дати пояснення щодо свого викроєного розслідування. Для майбутнього їх бізнесу це дуже погано. А ще був цей брудний фільм "Піар". Хто платив за його виробництво? Також Пінчук? Звідки взялися на це гроші? Все це дуже погано тхне.
А потім з'явилися розмови про Ірак. Існує ще досить багато фактів, поки не розголошених, але які стосуються цієї операції, - але кота з мішка вже випустили. Кучма дуже розгублений - він знає, що це правда, як знає це і Деркач. Крім того, вони знають, що подібна діяльність торкалася не тільки Іраку. Є і інші факти продажу, інші операції (Іран і ракети, продані Деркачем іранцям). Чи вдасться їм вислизнути і на цей раз? Парламент мовчить. І Ющенко мовчить щодо операції з Іраком - він лише пробурмотів, що її потрібно "вивчити без емоцій".
Інші перелякані. Литвина операція з Іраком не непокоїть, оскільки він не був у ній задіяний. Малєв мертвий - зрозуміло, що він був дуже ненадійним свідком.
Отже, як все починалося? Починалося все з карманництва Табачника, а закінчилося Іраком. Місяць за місяцем президент та його люди ставали все сміливішими у своїй жадобі, здобуваючи контроль над українськими ЗМІ та правоохоронними органами. Встановилося довершене партнерство кримінала і політиків.
Парламент також зіграв свою роль - і все ще продовжує грати. Пан Плющ брав участь у змовах, так само як і Медведчук, як і Симоненко (Троянський кінь), і всі інші. Вони відмовилися прийти на допомогу своїй країні в той час, коли вона найбільше мала в ній потребу. У погоні за скороминущою славою і великими баксами, вони виявилися політичними боягузами. Ці люди, незважаючи на свої ранні досягнення, більше, ніж просто жадали падіння України в бруд. Чесні люди не укладають угоди з Аль Капоне і - не миряться зі злочинною поведінкою.
Леонід Кучма до сьогоднішнього дня так і не розкаявся. Все, що йому треба, - це продовжувати прикривати те, що відбулося. Нещодавно йому запропонували гідний вихід, але він відмовився прийняти пропозицію. Кучма сказав, що "модель Єльцина" з ним не пройде.
Я упевнений, що ця пропозиція більше не має сили. Єдина альтернатива для Кучми - постати перед судом за тяжкі злочини: як член злочинної групи, метою якою було ВБИВСТВО, відмиття грошей, пособництву міжнародному тероризму і свідомий намір порушити ембарго на постачання зброї в Ірак та інші країни. Він заслуговує того, щоб сидіти поруч з Мілошевичем в Гаазькому трибуналі, де судять за військові злочини. А недавні гарячкові заяви про бажання приєднатися до НАТО звучать дуже непереконливо. Ніхто не хоче, щоб Кучма або Литвин привели Україну в Альянс. Їм просто не можна довіряти. Вони - інструмент Лукавого.
