Особливий сусід
Понеділок, 27 травня 2002, 17:59
Україна може опинитися в мертвій зоні світової політики
Україна прагне вступити до Північноатлантичного союзу (НАТО) та шукає підходи до Європейського союзу (ЄС). Про мету вступити в НАТО відтепер заявляє Євген Марчук - секретар вищого органу України, що опікується питаннями безпеки - Ради національної безпеки і оборони. Цю Раду очолює президент Кучма. Кучма схарактеризував рішення як епохальне і доленосне для України. За день до цього в Берліні заступник прем'єр-міністра Семиноженко, Держсекретар Міністерства іноземних справ з європейських питань Чалий та колишній міністр закордонних справ Тарасюк заявили в унісон на конференції, організованій Німецьким товариством з вивчення Східної Європи, що Україна в середньостроковій перспективі хотіла б стати членом ЄС.
Семиноженко є членом найвпливовішої політичної сили в країні й новому парламенті - блоку "За єдину Україну!" ( "За єду"). Чалий не пов'язаний будь-якими партійними зобов'язаннями, а Тарасюк говорив від імені другої за впливовістю сили - реформаторського блоку колишнього прем'єр-міністра Віктора Ющенка "Наша Україна". Два роки тому президент звільнив Тарасюка з посади через дуже жвавий "натиск у бік Заходу".
Українська газета "День" прокоментувала рішення Ради національної безпеки і оборони зауваженням, що керівництво країни, очевидно, має намір відмовитися у зовнішній політиці від багатовекторності. Дійсно, в останні роки в політиці Київ вагався між Росією та Заходом, маючи велику кількість виключно стратегічних партнерів та подаючи суперечливі сигнали навколишньому світу. І ось тепер, судячи з усього, він остаточно визначився з напрямом і прийняв рішення про інтеграцію України до євро-атлантичної структури.
Досі українська зовнішня політика Кучми зазнавала критики, передусім, за її обережність. Річ в тім, що в Україні завжди вважалося обов'язковим брати до уваги через економічні міркування фактор Росії, в тому числі й у питанні зближення із Заходом. Росія спостерігала за цим з великою недовірою, поки вона наполягала на своєму військово-політичному суперництві з Америкою і Заходом. Тепер ситуація змінилася, і Україна, саме тому, значно втратила для Заходу у своїй "діловій привабливості".
Україні багато чого прощали, доти, поки вона здавалася корисною як опорний бастіон проти відродження східної імперії. Деякі українські політики тепер абсолютно відкрито кажуть про свої побоювання, що Україна внаслідок російсько-американського (західного) зближення може опинитися в мертвій зоні світової політики. З цієї точки зору рішення Ради національної безпеки і оборони України про бажання стати членом НАТО є контрапунктом Києва до візиту американського президента Буша в Москву.
Москва ближче до НАТО, ніж Київ
До того ж підтримка Путіним Америки після подій 11 вересня минулого року, а також поява нового спільного органу, який повинен замінити колишню Раду "НАТО-Росія", ясно продемонстрували Україні, що Москва сьогодні вже ближче до Альянсу, ніж Київ. До цього потрібно додати, що практично немає надій щодо можливості появи принципово нового рівня престижу нинішнього сумісного Комітету НАТО та України. Рішення київського керівництва спрямувати свої зусилля на вступ у Союз є спробою вирватися з міжнародної і європейської політичної ізоляції.
Залишається, звісно, ще чимало сумнівів. Спочатку треба побачити, чи можливе досягнення консенсусу відносно стратегічної мети західної інтеграції серед політичної еліти України і в парламенті, дізнатися, що думає про новий "євро-атлантизм" керівництва народ. Те, що 80 відсотків виборців, які нещодавно проголосували проти комуністів, дали, нібито, вотум довіри на інтеграцію України з Заходом, як це стверджував у Берліні Семиноженко, може виявитися ілюзією. Більшість українців навряд чи знає, що, власне, являє собою ЄС. А що стосується НАТО, то у багатьох у головах досі постає образ ворога з радянських часів.
Якщо є наміри реалізації політичних планів, то, передусім, повинні бути дотримані й західні стандарти. В принципі, можна було б назвати "копенгагенські критерії", дотримання яких вимагають від країн, які хочуть стати кандидатами на вступ в ЄС, дотримання демократичних норм і прав людини. До цього треба додати, що економіка повинна працювати на ринкових засадах - аби витримати тиск конкуренції в межах ЄС. Що стосується придатності для членства в НАТО, то головна заповідь - громадянський парламентський контроль над збройними силами. Не кажучи вже про здатність співробітничати в рамках НАТО зі збройними силами інших країн.
Поки дуже рано говорити, чи зцілить новий політичний сценарій українського керівництва політичні, військові і економічні реформи, як це було в країнах східної частини Центральної Європи, коли ті боролися за вступ до НАТО та ЄС. Передусім, поки неясно, як відреагує на український поворот Захід. У Брюсселі досі немає точних уявлень, яким він хотів би бачити економічний простір за рамками розширеного ЄС. Про членство України в ЄС поки ніхто не говорить, якщо і заїкається, то тільки про "особливе сусідство". А у Рейкьявіку міністри закордонних справ країн-членів НАТО говорили про поглиблення відносин з Україною, але в перспективі. І те тільки після довгої пояснювальної роботи Польщі - принаймні, так стверджують у Варшаві.
Переклад ІноСМІ.РУ
Україна прагне вступити до Північноатлантичного союзу (НАТО) та шукає підходи до Європейського союзу (ЄС). Про мету вступити в НАТО відтепер заявляє Євген Марчук - секретар вищого органу України, що опікується питаннями безпеки - Ради національної безпеки і оборони. Цю Раду очолює президент Кучма. Кучма схарактеризував рішення як епохальне і доленосне для України. За день до цього в Берліні заступник прем'єр-міністра Семиноженко, Держсекретар Міністерства іноземних справ з європейських питань Чалий та колишній міністр закордонних справ Тарасюк заявили в унісон на конференції, організованій Німецьким товариством з вивчення Східної Європи, що Україна в середньостроковій перспективі хотіла б стати членом ЄС.
Семиноженко є членом найвпливовішої політичної сили в країні й новому парламенті - блоку "За єдину Україну!" ( "За єду"). Чалий не пов'язаний будь-якими партійними зобов'язаннями, а Тарасюк говорив від імені другої за впливовістю сили - реформаторського блоку колишнього прем'єр-міністра Віктора Ющенка "Наша Україна". Два роки тому президент звільнив Тарасюка з посади через дуже жвавий "натиск у бік Заходу".
Українська газета "День" прокоментувала рішення Ради національної безпеки і оборони зауваженням, що керівництво країни, очевидно, має намір відмовитися у зовнішній політиці від багатовекторності. Дійсно, в останні роки в політиці Київ вагався між Росією та Заходом, маючи велику кількість виключно стратегічних партнерів та подаючи суперечливі сигнали навколишньому світу. І ось тепер, судячи з усього, він остаточно визначився з напрямом і прийняв рішення про інтеграцію України до євро-атлантичної структури.
Досі українська зовнішня політика Кучми зазнавала критики, передусім, за її обережність. Річ в тім, що в Україні завжди вважалося обов'язковим брати до уваги через економічні міркування фактор Росії, в тому числі й у питанні зближення із Заходом. Росія спостерігала за цим з великою недовірою, поки вона наполягала на своєму військово-політичному суперництві з Америкою і Заходом. Тепер ситуація змінилася, і Україна, саме тому, значно втратила для Заходу у своїй "діловій привабливості".
Україні багато чого прощали, доти, поки вона здавалася корисною як опорний бастіон проти відродження східної імперії. Деякі українські політики тепер абсолютно відкрито кажуть про свої побоювання, що Україна внаслідок російсько-американського (західного) зближення може опинитися в мертвій зоні світової політики. З цієї точки зору рішення Ради національної безпеки і оборони України про бажання стати членом НАТО є контрапунктом Києва до візиту американського президента Буша в Москву.
Москва ближче до НАТО, ніж Київ
До того ж підтримка Путіним Америки після подій 11 вересня минулого року, а також поява нового спільного органу, який повинен замінити колишню Раду "НАТО-Росія", ясно продемонстрували Україні, що Москва сьогодні вже ближче до Альянсу, ніж Київ. До цього потрібно додати, що практично немає надій щодо можливості появи принципово нового рівня престижу нинішнього сумісного Комітету НАТО та України. Рішення київського керівництва спрямувати свої зусилля на вступ у Союз є спробою вирватися з міжнародної і європейської політичної ізоляції.
Залишається, звісно, ще чимало сумнівів. Спочатку треба побачити, чи можливе досягнення консенсусу відносно стратегічної мети західної інтеграції серед політичної еліти України і в парламенті, дізнатися, що думає про новий "євро-атлантизм" керівництва народ. Те, що 80 відсотків виборців, які нещодавно проголосували проти комуністів, дали, нібито, вотум довіри на інтеграцію України з Заходом, як це стверджував у Берліні Семиноженко, може виявитися ілюзією. Більшість українців навряд чи знає, що, власне, являє собою ЄС. А що стосується НАТО, то у багатьох у головах досі постає образ ворога з радянських часів.
Якщо є наміри реалізації політичних планів, то, передусім, повинні бути дотримані й західні стандарти. В принципі, можна було б назвати "копенгагенські критерії", дотримання яких вимагають від країн, які хочуть стати кандидатами на вступ в ЄС, дотримання демократичних норм і прав людини. До цього треба додати, що економіка повинна працювати на ринкових засадах - аби витримати тиск конкуренції в межах ЄС. Що стосується придатності для членства в НАТО, то головна заповідь - громадянський парламентський контроль над збройними силами. Не кажучи вже про здатність співробітничати в рамках НАТО зі збройними силами інших країн.
Поки дуже рано говорити, чи зцілить новий політичний сценарій українського керівництва політичні, військові і економічні реформи, як це було в країнах східної частини Центральної Європи, коли ті боролися за вступ до НАТО та ЄС. Передусім, поки неясно, як відреагує на український поворот Захід. У Брюсселі досі немає точних уявлень, яким він хотів би бачити економічний простір за рамками розширеного ЄС. Про членство України в ЄС поки ніхто не говорить, якщо і заїкається, то тільки про "особливе сусідство". А у Рейкьявіку міністри закордонних справ країн-членів НАТО говорили про поглиблення відносин з Україною, але в перспективі. І те тільки після довгої пояснювальної роботи Польщі - принаймні, так стверджують у Варшаві.
Переклад ІноСМІ.РУ
