Конгресмен Шеффер: "Українська преса часто користується плітками, пишучи про дії Мельниченка в США"
Четвер, 9 травня 2002, 22:42
Від УП. Конгресмен-республіканець, член Палати представників від Колорадо Боб Шеффер в інтерв'ю українській службі радіо "Свобода" подає свої погляди на подальший розвиток відносин між Києвом і Вашингтоном, а також "підправляє" українську пресу в повідомленнях щодо свідчень Мельниченка перед Гранд Журі 11 квітня.
Даний матеріал є цікавим з огляду на те, що Шеффер є співголовою комітету з питань України, а також одним із ймовірний кандидатів на посаду посла США в Києві, який має змінитися влітку 2003 року.
Ваші загальні висновки після виборів в Україні?
Вважаю, що вибори призвели до так званої децентралізації української політичної думки у Верховній Раді. Без сумніву, український народ таким чином висловив своє побажання депутатам – майбутнім членам парламенту, щоб вони сконцентрувалися на найбільш важливих проблемах для держави. Замість того, щоб займатися широким спектром партій та їхніми інтересами.
Надзвичайно важливим моментом, за міжнародними стандартами, у цих виборах було те, що велика кількість депутатів, які були в минулому парламенті, залишили ці місця і замінені іншими. Це важливо і є дуже позитивним моментом.
Яке ставлення спостерігачів в Америці до того, що в українському парламенті, найімовірніше, буде створена пропрезидентська більшість?
Реальність така, що Конгрес і США в цілому готові співпрацювати з будь-якою коаліцією, яка сформує більшість у Верховній Раді.
Що означатиме: "співпраця"? Буде продовжуватися система ґрантів, підтримка демократичних інституцій в Україні?
З усією повагою до ґрантів хочу відзначити, що в Україні є низка національних питань, які залежать більше від ставлення до них Конгресу США та його асигнувань, ніж визначаються окремими політичними гравцями та партіями.
США і Конгрес зокрема зараз на етапі ухвалення дуже складних рішень щодо асигнування взагалі.
Події 11 вересня дещо поміняли наші фінансові пріоритети і, як результат, відбудуться певні зміни у нашій фінансовій підтримці інших держав.
Тобто, витрати на це зменшаться. Але неправильно буде це інтерпретувати , як певну реакцію на результат парламентських виборів в Україні.
Упродовж передвиборчої кампанії розігрувалася так звана антиамериканська карта. Як поставилися до неї в Америці, яка була реакція?
Ця ситуація не є унікальною тільки для України. Якщо Ви подивитесь на політичні події у деяких інших країнах, там існує певна націоналістична партія, яка має антиамериканські настрої. Це дуже слабка та поверхова стратегія, від якої більшість країн зазвичай відмовляються. І я думаю, так сталося в Україні. Ті, хто розгортали таку тактику, або не пройшли чотиривідсотковий бар’єр до Верховної Ради, або були взагалі відкинуті виборцями.
Останнім часом зовнішня політика України нагадує м’яч на футбольному полі, виникає питання, де ж, власне, національні інтереси України? Як розвиватиметься, на Вашу думку, зовнішня політика України при цьому парламенті, куди вона реально буде скерована? Чи знову буде двовекторність?
Вважаю помилкою розглядати Україну як м’яч у футбольній грі. З одного боку, українцям, які так вважають, лестить те, що багато країн бачать політичну важливість держави.
Щодо позиції Америки, ми не розглядаємо Росію як конкурента у відносинах з Україною.
Росія стає все більш і більш близьким союзником Сполучених Штатів, і в цьому я віддаю належне лідерству Буша і Путіна.
Інтеграція в європейські структури є, звичайно, важливою для України, бо це буде супроводжуватися демократичними реформами. Але ніякою мірою ми не беремо участі в якомусь спортивному змаганні з Росією стосовно України.
Зовнішньополітичне відомство чекає сигналу від ЄС. Як ви гадаєте, ЄС поступиться чи буде очікувати змін в Україні?
Процес інтеграції у Європу - "вулиця з двостороннім рухом".
Думаю, Україна має бути більш настирливою у вимогах отримати чітке визначення Євросоюзу до неї.
Думаю, і Євросоюз, у свою чергу, має бути більш чітким у своїх вимогах щодо змін в Україні, часу їх виконання та результатів.
На які сили в парламенті покладаються надії щодо подальшого демократичного розвитку України?
Ті, хто мають думку, що дипломатія ґрунтується на стосунках окремих особистостей, руйнують саму концепцію демократії. Дипломатія поміж демократіями – це виключно функція народу країни.
Можливо, це узагальнена відповідь, але це правда. Україна ніколи не інтегрується в Європу, доки сам народ не усвідомить, що це важлива мета для держави.
Може, це не є дискусійним питанням для нас. Але процес інтегрування в Європу веде за собою дуже значні ринкові зміни, приватну власність. Інтегрування в Європу зобов’язує всю країну до впровадження нового економічного стилю життя, дуже відмінного від того, в якому Україна живе зараз.
І якщо українці не готові впровадити приватну власність, не готові наполягати на тому, щоб мати чесний, прозоро діючий уряд, ризикувати в економічній діяльності (що асоціюється з вільним ринком у капіталістичному суспільстві) , якщо українці не хочуть брати участі у всіх цих процесах, тоді керівники держави безсилі "тягти" Україну до Євросоюзу.
Із цими проблемами якось на другому плані опиняються звинувачення на адресу Президента України, подання відомостей Великому Журі Мельниченком. Чому ці питання відсуваються?
Узагалі, це надзвичайно серйозні проблеми. І хочу Вас запевнити, що вони не проходять повз увагу конгресменів, які вивчають питання, пов’язані з Україною.
Але також справедливо (і я перепрошую за певну критику), що українські засоби масової інформації часто оперують не фактами, а плітками.
Я читав декілька заголовків в українській пресі, які побудовані на здогадах, а не на реальних фактах. Наприклад, сутність свідчень пана Мельниченка Великому Журі. Те, що описано в українській пресі, було тільки наближенням до того, що реально сталося в суді.
Було кілька явних перебільшень щодо співпраці пана Мельниченка з ЦРУ, це насправді не мало місця.
Багато з цих подій, поданих в українській пресі і пов’язаних із Мельниченком, я досліджував сам за допомогою наших власних федеральних агентств.
Тому можу сказати, що інформація в українських газетах наближена, вона не відповідає повністю фактам, що мали місце.
І це прикро, тому що надрукована інформація дійсно може містити подію, що відбулась. Те, що вона подана під заголовком, який перебільшує новину, дискредитує весь матеріал.
В українській пресі було подано: Мельниченко заявив пресі, що під час свідчення Великому Журі він передав інформацію ЦРУ про нелегальну торгівлю зброєю...
Але насправді представників ЦРУ там навіть і не було.
Мельниченко був у Великому Журі не з приводу плівок, на яких ідеться про нелегальну торгівлю зброєю, а у справі Лазаренка.
Мій висновок – це цікава тема, дійсно важливе питання, що хвилює багатьох людей...
Але чи залишається воно визначальним у стосунках США й України?
Ні, це не визначальне питання на даний момент. Можу сказати, коли йдеться про систему зброї в Іраку, то ми дуже ретельно слідкуємо за будь-якими плітками, репортажами чи доказами стосовно того, що нелегальна зброя потрапила до Іраку.
У даному випадку питання не про зброю, а про звинувачення стосовно Президента України. Чи є це визначальним моментом у двосторонніх відносинах?
Це лише частина загальної картини України. Важлива частина. Але є десятки інших питань у відносинах - деякі позитивні, деякі негативні. У кінцевому рахунку, американці переконані в тому, що український народ – це більше, ніж українські політики.
Даний матеріал є цікавим з огляду на те, що Шеффер є співголовою комітету з питань України, а також одним із ймовірний кандидатів на посаду посла США в Києві, який має змінитися влітку 2003 року.
Ваші загальні висновки після виборів в Україні?
Вважаю, що вибори призвели до так званої децентралізації української політичної думки у Верховній Раді. Без сумніву, український народ таким чином висловив своє побажання депутатам – майбутнім членам парламенту, щоб вони сконцентрувалися на найбільш важливих проблемах для держави. Замість того, щоб займатися широким спектром партій та їхніми інтересами.
Надзвичайно важливим моментом, за міжнародними стандартами, у цих виборах було те, що велика кількість депутатів, які були в минулому парламенті, залишили ці місця і замінені іншими. Це важливо і є дуже позитивним моментом.
Яке ставлення спостерігачів в Америці до того, що в українському парламенті, найімовірніше, буде створена пропрезидентська більшість?
Реальність така, що Конгрес і США в цілому готові співпрацювати з будь-якою коаліцією, яка сформує більшість у Верховній Раді.
Що означатиме: "співпраця"? Буде продовжуватися система ґрантів, підтримка демократичних інституцій в Україні?
З усією повагою до ґрантів хочу відзначити, що в Україні є низка національних питань, які залежать більше від ставлення до них Конгресу США та його асигнувань, ніж визначаються окремими політичними гравцями та партіями.
США і Конгрес зокрема зараз на етапі ухвалення дуже складних рішень щодо асигнування взагалі.
Події 11 вересня дещо поміняли наші фінансові пріоритети і, як результат, відбудуться певні зміни у нашій фінансовій підтримці інших держав.
Тобто, витрати на це зменшаться. Але неправильно буде це інтерпретувати , як певну реакцію на результат парламентських виборів в Україні.
Упродовж передвиборчої кампанії розігрувалася так звана антиамериканська карта. Як поставилися до неї в Америці, яка була реакція?
Ця ситуація не є унікальною тільки для України. Якщо Ви подивитесь на політичні події у деяких інших країнах, там існує певна націоналістична партія, яка має антиамериканські настрої. Це дуже слабка та поверхова стратегія, від якої більшість країн зазвичай відмовляються. І я думаю, так сталося в Україні. Ті, хто розгортали таку тактику, або не пройшли чотиривідсотковий бар’єр до Верховної Ради, або були взагалі відкинуті виборцями.
Останнім часом зовнішня політика України нагадує м’яч на футбольному полі, виникає питання, де ж, власне, національні інтереси України? Як розвиватиметься, на Вашу думку, зовнішня політика України при цьому парламенті, куди вона реально буде скерована? Чи знову буде двовекторність?
Вважаю помилкою розглядати Україну як м’яч у футбольній грі. З одного боку, українцям, які так вважають, лестить те, що багато країн бачать політичну важливість держави.
Щодо позиції Америки, ми не розглядаємо Росію як конкурента у відносинах з Україною.
Росія стає все більш і більш близьким союзником Сполучених Штатів, і в цьому я віддаю належне лідерству Буша і Путіна.
Інтеграція в європейські структури є, звичайно, важливою для України, бо це буде супроводжуватися демократичними реформами. Але ніякою мірою ми не беремо участі в якомусь спортивному змаганні з Росією стосовно України.
Зовнішньополітичне відомство чекає сигналу від ЄС. Як ви гадаєте, ЄС поступиться чи буде очікувати змін в Україні?
Процес інтеграції у Європу - "вулиця з двостороннім рухом".
Думаю, Україна має бути більш настирливою у вимогах отримати чітке визначення Євросоюзу до неї.
Думаю, і Євросоюз, у свою чергу, має бути більш чітким у своїх вимогах щодо змін в Україні, часу їх виконання та результатів.
На які сили в парламенті покладаються надії щодо подальшого демократичного розвитку України?
Ті, хто мають думку, що дипломатія ґрунтується на стосунках окремих особистостей, руйнують саму концепцію демократії. Дипломатія поміж демократіями – це виключно функція народу країни.
Можливо, це узагальнена відповідь, але це правда. Україна ніколи не інтегрується в Європу, доки сам народ не усвідомить, що це важлива мета для держави.
Може, це не є дискусійним питанням для нас. Але процес інтегрування в Європу веде за собою дуже значні ринкові зміни, приватну власність. Інтегрування в Європу зобов’язує всю країну до впровадження нового економічного стилю життя, дуже відмінного від того, в якому Україна живе зараз.
І якщо українці не готові впровадити приватну власність, не готові наполягати на тому, щоб мати чесний, прозоро діючий уряд, ризикувати в економічній діяльності (що асоціюється з вільним ринком у капіталістичному суспільстві) , якщо українці не хочуть брати участі у всіх цих процесах, тоді керівники держави безсилі "тягти" Україну до Євросоюзу.
Із цими проблемами якось на другому плані опиняються звинувачення на адресу Президента України, подання відомостей Великому Журі Мельниченком. Чому ці питання відсуваються?
Узагалі, це надзвичайно серйозні проблеми. І хочу Вас запевнити, що вони не проходять повз увагу конгресменів, які вивчають питання, пов’язані з Україною.
Але також справедливо (і я перепрошую за певну критику), що українські засоби масової інформації часто оперують не фактами, а плітками.
Я читав декілька заголовків в українській пресі, які побудовані на здогадах, а не на реальних фактах. Наприклад, сутність свідчень пана Мельниченка Великому Журі. Те, що описано в українській пресі, було тільки наближенням до того, що реально сталося в суді.
Було кілька явних перебільшень щодо співпраці пана Мельниченка з ЦРУ, це насправді не мало місця.
Багато з цих подій, поданих в українській пресі і пов’язаних із Мельниченком, я досліджував сам за допомогою наших власних федеральних агентств.
Тому можу сказати, що інформація в українських газетах наближена, вона не відповідає повністю фактам, що мали місце.
І це прикро, тому що надрукована інформація дійсно може містити подію, що відбулась. Те, що вона подана під заголовком, який перебільшує новину, дискредитує весь матеріал.
В українській пресі було подано: Мельниченко заявив пресі, що під час свідчення Великому Журі він передав інформацію ЦРУ про нелегальну торгівлю зброєю...
Але насправді представників ЦРУ там навіть і не було.
Мельниченко був у Великому Журі не з приводу плівок, на яких ідеться про нелегальну торгівлю зброєю, а у справі Лазаренка.
Мій висновок – це цікава тема, дійсно важливе питання, що хвилює багатьох людей...
Але чи залишається воно визначальним у стосунках США й України?
Ні, це не визначальне питання на даний момент. Можу сказати, коли йдеться про систему зброї в Іраку, то ми дуже ретельно слідкуємо за будь-якими плітками, репортажами чи доказами стосовно того, що нелегальна зброя потрапила до Іраку.
У даному випадку питання не про зброю, а про звинувачення стосовно Президента України. Чи є це визначальним моментом у двосторонніх відносинах?
Це лише частина загальної картини України. Важлива частина. Але є десятки інших питань у відносинах - деякі позитивні, деякі негативні. У кінцевому рахунку, американці переконані в тому, що український народ – це більше, ніж українські політики.
