З днем податкової Конституції, бомжі України!
П'ятниця, 28 червня 2002, 18:02
25 червня в ізоляторі тимчасового утримання міста Донецька з волі місцевих податківців опинився один з найталановитіших авторів знищеного видання "Обком" Володимир Бойко. Мабуть, він один з двох журналістів цього видання, які ризикнули свої статті підписувати власними прізвищами.
За відсутності достатньої інформації, яку можна було б представити, можемо лише послатися на висловлення керівника відділу по зв'язках із ЗМІ Донецької ДПА Світлани Нестерової про те, що слідство триває, а тому жодні коментарі неможливі. Але це неправда! Володимир Бойко опинився за гратами, тому що вирішив розповісти про шахрайство з майном, що знаходиться у податковій заставі. І причетні до цього начальник Донецької держподаткової адміністрації Олександр Папаїка і його син Вадим.
Хронологія на сьогодні виглядає так.
День перший (25 червня)
14.00 Бойко прийшов на своє робоче місце в газеті "Салон". В штаті "Салону" він обіймав посаду оглядача.
Тут Бойко і зустрів "гостей". Їх було двоє. Один представився оперуповноваженим, другий – слідчим, обидва - податкові міліціонери ДПІ у м. Донецьку (так званого "офісу по роботі з крупними платниками податків"). У результаті Бойко відвезли на допит до податкової інспекції згаданої ДПІ. Пізніше стало відомо, що Бойка збираються затримати.
Володимир зажадав свого адвоката - Євгена Коваля з юридичної фірми "КомпЛекс". Поки адвокат їхав до податкової міліції, в Бойка вже "реквізували" ключі і гроші.
Адвокату ж повідомили, що стосовно Бойка порушено кримінальну справу за 212 КК - за ухиляння від сплати податків. Начебто порушено воно 10 або 12 травня.
Повідомили також, що Бойка, дійсно, затримали. При цьому слідчий Максим Сабіна (відоме в регіоні прізвище, між іншим, - з правоохоронної династії) мотив для затримання вказав більш ніж "чудовий". Посилаючись на 106 статтю КПК, він стверджував, що Бойко ігнорує виклики слідчого.
Більш детально: Бойка затримали тому, що в нього, начебто, немає постійного місця проживання. І встановити це місце проживання в слідства немає жодної можливості. Неначе адресного столу МВС не існує у природі. А на наполегливі "запрошення" слідства Бойко, начебто, не відгукується. У повістках, нібито розписуються члени його сім'ї.
На контраргумент про те, що Бойко все ж таки не якийсь безпаспортний громадянин, а паспорт має, причому з пропискою - слідчий дав зрозуміти, що прописка нічого не означає, оскільки вже відмінена. Таким чином, податківці всіх громадян України записали у бомжі, з якими вони можуть робити все, що їм заманеться.
Не звернув уваги слідчий й на слова Бойка про те, що про виклики слідчого він чує вперше, а сховатися від слідства не може у зв'язку з публічністю своєї роботи. У результаті до вечора після кількох "приємних" часів спілкування з податковими міліціонерами Бойко виявився в ІТУ. Про те наскільки це "приємне" місце - загальновідомо.
Того ж дня постанова про затримання була оскаржена у суді. Оскільки міська податкова знаходиться в Київському районі Донецька - в місцевому суді Київського району. Але при цьому слідчий зазделегідь передбачив, що оскарження відбулося не за адресою. Що треба було скаргу направити в суд за місцем "здійснення злочину" – до Куйбишевського місцевого суду. Ближче до вечора той же слідчий повідомив адвокату Бойка, що до прокурора "на підпис" постанову про затримання понесе тільки наступного дня.
Слідчий надіслав запит про характеристику Бойка за місцем роботи, тобто в газету "Салон". При цьому в запиті було вказано, що Бойко зробив спробу до втечі. Що слідчий мав на увазі, поки що залишається нез'ясованим, оскільки жодних роз'яснень на це він не дав.
Залишається підкреслити значення ситуації - Бойка затримала податкова міліція міського "офісу з роботи з великими платниками податків". Яке відношення Бойко має до крупних платників, навряд чи хто-небудь пояснить, оскільки до таких той точно не належить.
Унікальність ситуації в тому, що міська донецька податкова міліція - це "особливий випадок". Міській інспекції вона не підкоряється, але фактично виділена в особливий підрозділ при ДПА у Донецькій області. Ось і займається в основному такими, як Бойко.
День другий
Бойко весь день провів в ІТУ. Сам затриманий через адвоката повідомив, що часу даремно не втрачає - консультує зеків, і пізнає зеківські таємниці про те, де у Донецьку варять "ширку". Безпосередньо в РВВС.
Версія слідчого підтвердилася. Зареєстрована напередодні в канцелярії місцевого суду Київського району скарга не приймається, суддя з чудовим прізвищем Брежнєв відфутболив її до місцевого суду Куйбишевського району. Адвокат, природньо, поїхав до місцевого суду Куйбишевського. Але і там його відіслали, заявивши, що такого бути не може, що розглядати скаргу на незаконне затримання повинен саме місцевий суд Київського.
Спроби адвоката звільнити Бойка не принесли успіху. Проте начальник слідчого відділу, а потім і сам слідчий повідомили, що вже практично готовий звинувачувальний висновок, з яким Бойка ознайомлять наступного дня.
До вечора став відомий і орієнтовний час. На 12 годину Бойка повинні привезти до слідчого. А потім у суд для розв'язання питання про запобіжний захід.
День третій. Напередодні Дня Конституції
Все складалося надто щільно і жорстко. У п'ятницю, 28 червня, в конституційний день, відпочивають всі - і судді, і податківці, і прокурори. Ergo - у четвер, 27-го, податківцям діяти належало по-ленінськи (в тому значенні, що "завтра пізно": три доби законного затримання в ІТУ закінчуються на добу раніше – за суворим законом святкового календаря).
А тому неформальна група донецьких журналістів прийшла о 12-00 27-го червня до приміщення податкової міліції Донецька - саме в цей час і якраз сюди повинні були привезти Володимира Бойка для винесення йому ухвали. Про цих "неформалів" з донецьких ЗМІ потрібно сказати декілька слів. Двоє - друзі, які вважають за свій обов'язок просто стежити за процесом - без жодної перспективи публікації.
Ще один готує матеріал "для Москви", ще один для київського інформагентства, і ще один - просто автор цих рядків, що заїхав з Києва. Плюс - фотокореспондент, також "від росіян". Все! Жодного представника місцевих газет - жодної телекамери, жодного мікрофону! Ось так щасливо і "заможно" (слово в лапках - жорстокий жарт) існують донецькі ЗМІ, що не звертають увагу на подібні "дрібниці", - неначе кожного дня оглядачів провідної газети регіону арештовують прямо у редакції. Неначе Ігоря Александрова забили насмерть десь на Марсі…
Слідчий податкової міліції, старший лейтенант Максим Сабіна прийняти пресу відмовився - послався на КПК і запропонував звертатися до нього у письмовій формі. А заодно забув повідомити, що пан Бойко вже знаходиться у нього в кабінеті. Але адвокат Євген Коваль розкрив журналістам цю "таємницю", а тому "неформали" вирішили чекати на затриманого колегу біля входу. Битий час нашої завзятості приніс свої плоди - бузковий "мікроавтобус мазда" (ну ті самі, які як "воронків" оптовими партіями постачає для ДПАУ пан Сатуленко – голова компанії "Мазда-Україна", що пройшов до парламенту під стягом "За ЄдУ") повернув у внутрішній двір. Протягом цієї години так і не вдалося з'ясувати, де ж відбудеться слухання - у Куйбишевському чи в Київському місцевих судах.
Нарешті, нам повідомили, що все ж таки у Куйбишевському, о 14-00.
Приїхали. У канцелярії нам заявили, що справа з Київського суду до них не надхлодила, оскільки не могла бути направленою. У "неформалів" виникла підозра, що їх засікли ще у податковій міліції і тепер просто морочать голову, щоб позбутися небаченої в цих краях настирливості преси.
Після короткої наради адвокат, фотокор і журналісти стрімголов помчали до Київського суду. О 14-40 двоє з тих, що залишилися "на шухері", журналістів помітили все ту ж бузкову "мазду" із затемненим склом, яка боязко загальмувала перед будівлею Куйбишевського суду. З розкритих дверей вийшла молода людина у фіолетовій сорочці, весь вигляд якого (благополучний і безтурботний) видавав в ньому українського податківця, і попрямував до суду. Автор цих рядків підбіг з питанням:
- Пробачте, Ви не Володимира Марковича Бойка зараз привезли?
- Що?
Питання було повторене.
- Ні. А чому Ви питаєте?
- Так просто машина в вас примітна… Вибачте.
Молода людина сховалася у приміщенні суду. А ще за 20 хвилин він повернувся, і з "мазди" у наручниках вивели… правильно! того самого Бойка. Ми терміново потелефонували на "мобілку" адвокату і своїм колегам, що поїхали.
Далі - цілком буденно і майже нудно. Клопотання адвоката про допуск преси до залу засідання суддя відхилив (конституційне право на відкритість судового процесу!). Міліціонери настирливо зажадали прибрати фотоапарат "ваащє" - в сумку. Потім журналістів вигнали з коридора – начебто заважали проходженню конвою, хоча інша публіка як і раніше "стовбичила" під стінами і сиділа на стільцях. Розважалися тим, що звіряли два тексти постанови, виписані слідчим Сабіною.
В одному з них (українською мовою) говорилося про те, що Бойко В.М. завдав збитків державі у розмірі 33 тисяч гривень. А у абсолютно аналогічному тексті, з таким же підписом (але російською мовою) збиток оцінювався вже у 117 тисяч грн.
Коридор будівлі суду прикрашав один плафон і кілька чорних патронів без ламп (тому тут панують вічні сутінки), шпалери - просто не підлягають опису, стеля світить дранкою, аромат далекого туалету воскрешає спогади про вагон категорії загальний. Конвоїри і міліціонери лаються вголос матом і біля ганку, і у коридорі. У коридорі ж, прямо біля дверей до залу засідання, вони дружно палять. Захотілося стати Фемідою і зав'язати свої очі назавжди.
Нарешті, суддя стрімголов прослизнув повз пресу на другий поверх. Здається, пришвидшись він ще трішки, і загримів б зі сходів, заплутавшись у тканинах власної мантії. З'явився адвокат і повідомив, що термін затримання Володимира Бойка в ІТУ продовжений ще на 10 діб. Мабуть, в цей час будуть з'ясовувати, чи не зникне з поля зору правосуддя особа, яка вже протягом двох років (і небезуспішно!) доводить свою правоту в судах різної інстанції.
Вивели Бойка. Він встиг сказати, щоб йому до ізолятору принесли часник, чай і теплий одяг.
З'явилася, нарешті, і згадана вище молода людина у фіолетовій сорочці. Виявилося, що це і є той самий слідчий Сабіна!
- Максиме Геннадійовичу! - радісно закричав йому назустріч автор цих рядків. - Так що ж Ви мене обдурювали, не зізнавалися, що Бойка привезли? Не соромно Вам пресу вводити в оману?
Максим Геннадійович повернув назад, в коридор, за спини міліціонерів і там, розслабившись, запалив цигарку.
Ми пішли, поглянувши на прощання на брудно-жовту будівлю суду, розташовану у кущах біля огорожі заводу "Топаз", який прославився на весь світ легендарними "Кольчугами".
Штрих до портрету
Бойко, крім того що є оглядачем, автором кількох київських видань (насамперед "Обкому", а після його знищення - "України кримінальної"), а до того ж директором "Хемаком". Ця організація орендувала в донецького інституту "Реактивелектрон" приміщення. Це окрема історія.
Одним словом, після того як господарський суд виніс рішення на користь "Хемакому", податкові міліціонери Куйбишевської ДПІ провели у приміщеннях "Хемакому" обшук. Податківці збили замки. А потім опечатали приміщення, написавши щось нерозбірливе (ось так - захотіли і опечатали). Пізніше, правда "печатки" замінили на більш виразні, але не більш законні. А через місяць, тобто у середині квітня, стався ексцес. Бригада з п'яти податківців і відеокамери заявилася до офісу "Хемакому" - ніби на позапланову перевірку. Закінчилося колотнечею. В Бойка з рук податківці спробували вирвати викриваючу їх "печатку".
Самі податківці пояснювали, що це було ніяке не опечатання, а так, "для пристойності", щоб ніхто не сказав, що за відсутності Бойка вони понесли з офісу щось зайве, або, навпаки, чого підкинули. Навіть відеокамера, за словами податківців, виявляється, без касети була. Червона лампочка індикатора просто так горіла (це податківці пояснили, коли справа до господарського суду дійшла).
Закінчилося все тим, що Бойко до перевірки податківців не допустив. Податківці ж провели ряд зустрічних перевірок. І акт склали, і ухвалу. Вельми унікальну. Знов-таки окрема історія. Бойко природно, оскаржив, фіскальне рішення в господарському суді, де зараз "справа "Хемакому" і розглядається. А це означає, що згідно із законом "Про порядок погашення…" податківці не в праві будувати обвинувачення на оскарженому рішенні аж до закінчення господарського розгляду.
Парадокс полягає в тому, що обвинувачення Бойка, яке в четвер було оприлюднене, саме на оскарженому рішенні ДПІ і побудовано. Оскільки більше нема на чому...
А ось останнім поштовхом до переходу податківців до "рішучого походу" на Бойка стала, мабуть, його остання неопублікована стаття (тепер вже опублікована на "Україні кримінальній").
Дуже цікаві асоціації викликає один з героїв цієї публікації - начальник відділу податкової міліції ДПІ Київського району Вадим Папаїка. По батькові Олександрович. А якщо бути більш конкретним - син начальника Донецької держподаткової адміністрації Олександра Папаїки. Не видамо великої таємниці, якщо нагадаємо секрет полішинеля – свого часу "Обком" постраждав саме за те, що опублікував викриваючі матеріали про дітей Азарова і Потебенька. Ось така у цих людей спадково-генетична схильність. Конституційна, можна сказати.
Ще цікавий факт: Папаїка-молодший – голова обласної федерації кік-боксінгу. Пам'ятається, і пан Азаров хвалився колись, що керує загальноукраїнською федерацією цього ж виду спортивного мордобою. Як мовиться, спадковість замашок і методів на лице. Або точніше - на обличчі у всіх громадян України.
Загалом, Володимир Бойко своїм прикладом довів, що найкраще День української Конституції святкувати на нарах. Це більш точно відображає значення і суть цього документа. І його розуміння азаровською зграєю.
Зі святом, панове!
Сергій Сухобок, заст. головного редактора "Обкому"
За відсутності достатньої інформації, яку можна було б представити, можемо лише послатися на висловлення керівника відділу по зв'язках із ЗМІ Донецької ДПА Світлани Нестерової про те, що слідство триває, а тому жодні коментарі неможливі. Але це неправда! Володимир Бойко опинився за гратами, тому що вирішив розповісти про шахрайство з майном, що знаходиться у податковій заставі. І причетні до цього начальник Донецької держподаткової адміністрації Олександр Папаїка і його син Вадим.
Хронологія на сьогодні виглядає так.
День перший (25 червня)
14.00 Бойко прийшов на своє робоче місце в газеті "Салон". В штаті "Салону" він обіймав посаду оглядача.
Тут Бойко і зустрів "гостей". Їх було двоє. Один представився оперуповноваженим, другий – слідчим, обидва - податкові міліціонери ДПІ у м. Донецьку (так званого "офісу по роботі з крупними платниками податків"). У результаті Бойко відвезли на допит до податкової інспекції згаданої ДПІ. Пізніше стало відомо, що Бойка збираються затримати.
Володимир зажадав свого адвоката - Євгена Коваля з юридичної фірми "КомпЛекс". Поки адвокат їхав до податкової міліції, в Бойка вже "реквізували" ключі і гроші.
Адвокату ж повідомили, що стосовно Бойка порушено кримінальну справу за 212 КК - за ухиляння від сплати податків. Начебто порушено воно 10 або 12 травня.
Повідомили також, що Бойка, дійсно, затримали. При цьому слідчий Максим Сабіна (відоме в регіоні прізвище, між іншим, - з правоохоронної династії) мотив для затримання вказав більш ніж "чудовий". Посилаючись на 106 статтю КПК, він стверджував, що Бойко ігнорує виклики слідчого.
Більш детально: Бойка затримали тому, що в нього, начебто, немає постійного місця проживання. І встановити це місце проживання в слідства немає жодної можливості. Неначе адресного столу МВС не існує у природі. А на наполегливі "запрошення" слідства Бойко, начебто, не відгукується. У повістках, нібито розписуються члени його сім'ї.
На контраргумент про те, що Бойко все ж таки не якийсь безпаспортний громадянин, а паспорт має, причому з пропискою - слідчий дав зрозуміти, що прописка нічого не означає, оскільки вже відмінена. Таким чином, податківці всіх громадян України записали у бомжі, з якими вони можуть робити все, що їм заманеться.
Не звернув уваги слідчий й на слова Бойка про те, що про виклики слідчого він чує вперше, а сховатися від слідства не може у зв'язку з публічністю своєї роботи. У результаті до вечора після кількох "приємних" часів спілкування з податковими міліціонерами Бойко виявився в ІТУ. Про те наскільки це "приємне" місце - загальновідомо.
Того ж дня постанова про затримання була оскаржена у суді. Оскільки міська податкова знаходиться в Київському районі Донецька - в місцевому суді Київського району. Але при цьому слідчий зазделегідь передбачив, що оскарження відбулося не за адресою. Що треба було скаргу направити в суд за місцем "здійснення злочину" – до Куйбишевського місцевого суду. Ближче до вечора той же слідчий повідомив адвокату Бойка, що до прокурора "на підпис" постанову про затримання понесе тільки наступного дня.
Слідчий надіслав запит про характеристику Бойка за місцем роботи, тобто в газету "Салон". При цьому в запиті було вказано, що Бойко зробив спробу до втечі. Що слідчий мав на увазі, поки що залишається нез'ясованим, оскільки жодних роз'яснень на це він не дав.
Залишається підкреслити значення ситуації - Бойка затримала податкова міліція міського "офісу з роботи з великими платниками податків". Яке відношення Бойко має до крупних платників, навряд чи хто-небудь пояснить, оскільки до таких той точно не належить.
Унікальність ситуації в тому, що міська донецька податкова міліція - це "особливий випадок". Міській інспекції вона не підкоряється, але фактично виділена в особливий підрозділ при ДПА у Донецькій області. Ось і займається в основному такими, як Бойко.
День другий
Бойко весь день провів в ІТУ. Сам затриманий через адвоката повідомив, що часу даремно не втрачає - консультує зеків, і пізнає зеківські таємниці про те, де у Донецьку варять "ширку". Безпосередньо в РВВС.
Версія слідчого підтвердилася. Зареєстрована напередодні в канцелярії місцевого суду Київського району скарга не приймається, суддя з чудовим прізвищем Брежнєв відфутболив її до місцевого суду Куйбишевського району. Адвокат, природньо, поїхав до місцевого суду Куйбишевського. Але і там його відіслали, заявивши, що такого бути не може, що розглядати скаргу на незаконне затримання повинен саме місцевий суд Київського.
Спроби адвоката звільнити Бойка не принесли успіху. Проте начальник слідчого відділу, а потім і сам слідчий повідомили, що вже практично готовий звинувачувальний висновок, з яким Бойка ознайомлять наступного дня.
До вечора став відомий і орієнтовний час. На 12 годину Бойка повинні привезти до слідчого. А потім у суд для розв'язання питання про запобіжний захід.
День третій. Напередодні Дня Конституції
Все складалося надто щільно і жорстко. У п'ятницю, 28 червня, в конституційний день, відпочивають всі - і судді, і податківці, і прокурори. Ergo - у четвер, 27-го, податківцям діяти належало по-ленінськи (в тому значенні, що "завтра пізно": три доби законного затримання в ІТУ закінчуються на добу раніше – за суворим законом святкового календаря).
А тому неформальна група донецьких журналістів прийшла о 12-00 27-го червня до приміщення податкової міліції Донецька - саме в цей час і якраз сюди повинні були привезти Володимира Бойка для винесення йому ухвали. Про цих "неформалів" з донецьких ЗМІ потрібно сказати декілька слів. Двоє - друзі, які вважають за свій обов'язок просто стежити за процесом - без жодної перспективи публікації.
Ще один готує матеріал "для Москви", ще один для київського інформагентства, і ще один - просто автор цих рядків, що заїхав з Києва. Плюс - фотокореспондент, також "від росіян". Все! Жодного представника місцевих газет - жодної телекамери, жодного мікрофону! Ось так щасливо і "заможно" (слово в лапках - жорстокий жарт) існують донецькі ЗМІ, що не звертають увагу на подібні "дрібниці", - неначе кожного дня оглядачів провідної газети регіону арештовують прямо у редакції. Неначе Ігоря Александрова забили насмерть десь на Марсі…
Слідчий податкової міліції, старший лейтенант Максим Сабіна прийняти пресу відмовився - послався на КПК і запропонував звертатися до нього у письмовій формі. А заодно забув повідомити, що пан Бойко вже знаходиться у нього в кабінеті. Але адвокат Євген Коваль розкрив журналістам цю "таємницю", а тому "неформали" вирішили чекати на затриманого колегу біля входу. Битий час нашої завзятості приніс свої плоди - бузковий "мікроавтобус мазда" (ну ті самі, які як "воронків" оптовими партіями постачає для ДПАУ пан Сатуленко – голова компанії "Мазда-Україна", що пройшов до парламенту під стягом "За ЄдУ") повернув у внутрішній двір. Протягом цієї години так і не вдалося з'ясувати, де ж відбудеться слухання - у Куйбишевському чи в Київському місцевих судах.
Нарешті, нам повідомили, що все ж таки у Куйбишевському, о 14-00.
Приїхали. У канцелярії нам заявили, що справа з Київського суду до них не надхлодила, оскільки не могла бути направленою. У "неформалів" виникла підозра, що їх засікли ще у податковій міліції і тепер просто морочать голову, щоб позбутися небаченої в цих краях настирливості преси.
Після короткої наради адвокат, фотокор і журналісти стрімголов помчали до Київського суду. О 14-40 двоє з тих, що залишилися "на шухері", журналістів помітили все ту ж бузкову "мазду" із затемненим склом, яка боязко загальмувала перед будівлею Куйбишевського суду. З розкритих дверей вийшла молода людина у фіолетовій сорочці, весь вигляд якого (благополучний і безтурботний) видавав в ньому українського податківця, і попрямував до суду. Автор цих рядків підбіг з питанням:
- Пробачте, Ви не Володимира Марковича Бойка зараз привезли?
- Що?
Питання було повторене.
- Ні. А чому Ви питаєте?
- Так просто машина в вас примітна… Вибачте.
Молода людина сховалася у приміщенні суду. А ще за 20 хвилин він повернувся, і з "мазди" у наручниках вивели… правильно! того самого Бойка. Ми терміново потелефонували на "мобілку" адвокату і своїм колегам, що поїхали.
Далі - цілком буденно і майже нудно. Клопотання адвоката про допуск преси до залу засідання суддя відхилив (конституційне право на відкритість судового процесу!). Міліціонери настирливо зажадали прибрати фотоапарат "ваащє" - в сумку. Потім журналістів вигнали з коридора – начебто заважали проходженню конвою, хоча інша публіка як і раніше "стовбичила" під стінами і сиділа на стільцях. Розважалися тим, що звіряли два тексти постанови, виписані слідчим Сабіною.
В одному з них (українською мовою) говорилося про те, що Бойко В.М. завдав збитків державі у розмірі 33 тисяч гривень. А у абсолютно аналогічному тексті, з таким же підписом (але російською мовою) збиток оцінювався вже у 117 тисяч грн.
Коридор будівлі суду прикрашав один плафон і кілька чорних патронів без ламп (тому тут панують вічні сутінки), шпалери - просто не підлягають опису, стеля світить дранкою, аромат далекого туалету воскрешає спогади про вагон категорії загальний. Конвоїри і міліціонери лаються вголос матом і біля ганку, і у коридорі. У коридорі ж, прямо біля дверей до залу засідання, вони дружно палять. Захотілося стати Фемідою і зав'язати свої очі назавжди.
Нарешті, суддя стрімголов прослизнув повз пресу на другий поверх. Здається, пришвидшись він ще трішки, і загримів б зі сходів, заплутавшись у тканинах власної мантії. З'явився адвокат і повідомив, що термін затримання Володимира Бойка в ІТУ продовжений ще на 10 діб. Мабуть, в цей час будуть з'ясовувати, чи не зникне з поля зору правосуддя особа, яка вже протягом двох років (і небезуспішно!) доводить свою правоту в судах різної інстанції.
Вивели Бойка. Він встиг сказати, щоб йому до ізолятору принесли часник, чай і теплий одяг.
З'явилася, нарешті, і згадана вище молода людина у фіолетовій сорочці. Виявилося, що це і є той самий слідчий Сабіна!
- Максиме Геннадійовичу! - радісно закричав йому назустріч автор цих рядків. - Так що ж Ви мене обдурювали, не зізнавалися, що Бойка привезли? Не соромно Вам пресу вводити в оману?
Максим Геннадійович повернув назад, в коридор, за спини міліціонерів і там, розслабившись, запалив цигарку.
Ми пішли, поглянувши на прощання на брудно-жовту будівлю суду, розташовану у кущах біля огорожі заводу "Топаз", який прославився на весь світ легендарними "Кольчугами".
Штрих до портрету
Бойко, крім того що є оглядачем, автором кількох київських видань (насамперед "Обкому", а після його знищення - "України кримінальної"), а до того ж директором "Хемаком". Ця організація орендувала в донецького інституту "Реактивелектрон" приміщення. Це окрема історія.
Одним словом, після того як господарський суд виніс рішення на користь "Хемакому", податкові міліціонери Куйбишевської ДПІ провели у приміщеннях "Хемакому" обшук. Податківці збили замки. А потім опечатали приміщення, написавши щось нерозбірливе (ось так - захотіли і опечатали). Пізніше, правда "печатки" замінили на більш виразні, але не більш законні. А через місяць, тобто у середині квітня, стався ексцес. Бригада з п'яти податківців і відеокамери заявилася до офісу "Хемакому" - ніби на позапланову перевірку. Закінчилося колотнечею. В Бойка з рук податківці спробували вирвати викриваючу їх "печатку".
Самі податківці пояснювали, що це було ніяке не опечатання, а так, "для пристойності", щоб ніхто не сказав, що за відсутності Бойка вони понесли з офісу щось зайве, або, навпаки, чого підкинули. Навіть відеокамера, за словами податківців, виявляється, без касети була. Червона лампочка індикатора просто так горіла (це податківці пояснили, коли справа до господарського суду дійшла).
Закінчилося все тим, що Бойко до перевірки податківців не допустив. Податківці ж провели ряд зустрічних перевірок. І акт склали, і ухвалу. Вельми унікальну. Знов-таки окрема історія. Бойко природно, оскаржив, фіскальне рішення в господарському суді, де зараз "справа "Хемакому" і розглядається. А це означає, що згідно із законом "Про порядок погашення…" податківці не в праві будувати обвинувачення на оскарженому рішенні аж до закінчення господарського розгляду.
Парадокс полягає в тому, що обвинувачення Бойка, яке в четвер було оприлюднене, саме на оскарженому рішенні ДПІ і побудовано. Оскільки більше нема на чому...
А ось останнім поштовхом до переходу податківців до "рішучого походу" на Бойка стала, мабуть, його остання неопублікована стаття (тепер вже опублікована на "Україні кримінальній").
Дуже цікаві асоціації викликає один з героїв цієї публікації - начальник відділу податкової міліції ДПІ Київського району Вадим Папаїка. По батькові Олександрович. А якщо бути більш конкретним - син начальника Донецької держподаткової адміністрації Олександра Папаїки. Не видамо великої таємниці, якщо нагадаємо секрет полішинеля – свого часу "Обком" постраждав саме за те, що опублікував викриваючі матеріали про дітей Азарова і Потебенька. Ось така у цих людей спадково-генетична схильність. Конституційна, можна сказати.
Ще цікавий факт: Папаїка-молодший – голова обласної федерації кік-боксінгу. Пам'ятається, і пан Азаров хвалився колись, що керує загальноукраїнською федерацією цього ж виду спортивного мордобою. Як мовиться, спадковість замашок і методів на лице. Або точніше - на обличчі у всіх громадян України.
Загалом, Володимир Бойко своїм прикладом довів, що найкраще День української Конституції святкувати на нарах. Це більш точно відображає значення і суть цього документа. І його розуміння азаровською зграєю.
Зі святом, панове!
Сергій Сухобок, заст. головного редактора "Обкому"
