Олександр Омельченко-молодший: "Якщо Сан Санич довірив мене Віктору Андрійовичу, то вищої довіри немає"
П'ятниця, 6 грудня 2002, 14:11
34-річний Олександр Омельченко, депутат з "Нашої України" та син київського мера, був єдиним у фракції Ющенка, хто дав мандат довіри Віктору Януковичу. 21 листопада він проголосував за прем'єра, тобто пішов проти рішення фракції у принциповий момент, за що і мав бути виключений із її рядів.
Однак, як з'ясувалося, Олександр Омельченко-молодший залишиться у "Нашій Україні". Про свою парламентську поведінку, відносини Омельченка-старшого і Ющенка, плитку на Хрещатику й війну батька з СДПУ(О) син київського мера розповів у інтерв'ю "Українській правді".
- Пане Олександре, все ж таки, яким є рішення по вашому виключенню із фракції?
- Ніякого рішення не було. У минулий четвер на засіданні фракції були поставлені на голосування дві пропозиції: про виключення мене з "Нашої України" або тимчасове припинення перебування у фракції. Перша пропозиція набрала 34 голоси, другу взагалі не голосували. Тобто ні перше, ні друге рішення не було проголосоване, я залишився у фракції, де зараз і працюю.
- Якесь напруження у відносинах з членами "Нашої України" спостерігається?
- Напруження дійсно є, але мені воно здається штучним. Деякі політичні сили блоку "Наша Україна" очікували якоїсь тимчасової перемоги при голосуванні за прем'єра, але не отримали. Тому, здається, треба було пустити кров, випустити пару… Можливість у них була [на засіданні фракції], вони висловили все, що вони думають, і зараз буде трошки легше.
- Чому ви проголосували за Януковича – всупереч рішенню фракції?
- Трохи складне питання. За 5 хвилин його складно обґрунтувати. Можу сказати, що ця позиція була виважена. Я не голосував імпульсивно. На сьогоднішній день ми всі повинні розуміти, що якщо брати прем'єра Кінаха й прем'єра Януковича, то я свій вибір зробив: Янукович кращий прем'єр, він краще працюватиме. Оскільки я один із представників київського регіону, то цей уряд краще співпрацюватиме з київською владою.
- Чи правда, що батько впливав на ваш вибір?
- Він не може впливати на мій вибір. У нас були різні погляди на вибори голови Верховної Ради, формування більшості, чи внесення до порядку денного питання імпічменту. Повірте, якщо б він мав на мене вплив, він би ще тоді впливав.
Так, ми радилися щодо голосування за Януковича, дуже довго, не один день…
- На підвищених тонах?
- Зараз ми дуже рідко бачимося, тому вже минув у нашому житті період, коли ми спілкуємося на підвищених тонах.
Все було спокійно, виважено, були розкладені всі аргументи "за" та "проти", і "за" виявилося більше.
- Ви Ющенку повідомили про це рішення – голосувати за Януковича?
- На фракції – ні. Але він знав позицію, як я буду голосувати.
- Існує така чутка, що начебто у вас картку перед голосуванням забрав батько.
- Ні, це неправда, картка була зі мною. Я її не здавав, хоча було прийнято рішення на фракції. Я ніколи її не здаю. Я взагалі вважаю, що методи збирання карток – не найдемократичніший для найдемократичнішої фракції.
- Розкажіть, а чому ви взагалі вирішили піти у політику, оскільки до балотування за списком "Нашої України" ви не були помічені на політичному небосхилі?
- Мене не влаштовують політичні й економічні процеси в Україні. Не влаштовує, що дуже обмежені можливості регіональної влади. Взяти міську владу, району владу, селищну раду… Це треба змінювати. Всі кажуть: "треба самоврядування, ми всі залежимо від народу". Слова пафосні, а от конкретні кроки робити… Тому з приходом молодого політикуму процес має зрушити.
Крім того, на деякі речі треба дивитися по-іншому. Не може централізована влада керувати на місцях. Я маю на увазі і вибори губернаторів, і голів селищних рад, і ліквідацію вертикалі адміністрації [президента].
- Слухаю вас, і наче читаю програму партії "Єдність". Чому ви не в ній, а в "Нашій Україні"?
- Партія "Єдність" – це більш регіональна партія. Як на мене, програма "Нашої України" більш радикальна.
- А ви радикал?
- Як вам сказати… Це як у англійців питають: "джентльмен ви чи не джентльмен?" І коли людина каже: "джентльмен", то це насправді не так. Бо щоб бути джентльменом, про це повинні сказати інші люди. Так і тут. Я не можу сказати, радикал я чи ні. Це має хтось інший сказати. Але, як на мене, то, в принципі, так.
Я маю на увазі, що треба змінювати як форму самоврядування, так і її наповнення. Той адміністративний вплив, яким користуються керівники, його теж треба змінювати. Це другий крок для вдосконалення з низу до верху.
- Ваші погляди сформовано підприємницьким досвідом чи позицією батька?
- У цьому питанні наші позиції трошки відрізняються. Але на цю тему у нас дебатів ще не було.
Позитивним [у діяльності нинішньої міської влади] є те, що пройшло оновлення його [батька] заступників, прийшли більш молоді люди, частково з бізнесу. Вони вже розуміються на сучасних речах, які люди старші за 60 вже не розуміють і не зможуть зрозуміти, бо вони на них не виховувалися.
- А ви пішли до "Нашої України" тому, що не вірили в силу "Єдності"? Ви радили батьку, що треба об'єднатися з "Нашою Україною", щоб більш впевнено почувати себе?
- Я, мабуть, один із тих, хто до останнього вірив у силу "Єдності". Хоча бачив деякі помилки. І зараз бачу її перспективу.
В тому наповненні, в якому є "Наша Україна", вони не могли бути разом. У Олександра Олександровича були свої погляди на передвиборчий список. У нього були різні погляди з Ющенком на персоналії. Їх було не багато, 3-4 прізвища, але це було принципове питання.
- Наприклад?
- Наприклад, Щербань. Досі не розумію, як Щербань міг бути в одних рядах з Віктором Андрійовичем Ющенком. І цей мізер [питання кількох особистостей] не дало об'єднатися.
- Чи можна вважати вас запорукою політичного і особистого партнерства між Ющенком і Олександром Омельченком-старшим?
- Якщо Сан Санич довірив мене Віктору Андрійовичу, то вищої довіри немає. Ці симпатії давно існували, вони скоріше політичні союзники.
- На президентські вибори вони висуватимуть спільного кандидата?
- До президентських виборів ще так далеко. І може так статися, що зміни Конституції приведуть до того, що за це крісло не треба буде вже і вести боротьбу.
- У "Нашій Україні" ви входите до групи "Разом", на яку, за інформацією блоку, чиниться тиск з вимогою входження до більшості. Чи стосувалося це особисто вас?
- Може, це звучатиме пафосно або банально, але так склалися обставини, що ще до початку передвиборчої боротьби я від великого бізнесу відійшов. Дійсно, тиск відчувався, але сказати, що це був шалений тиск, я не можу. Були розмови з деякими владними керівниками. Більше спілкувалися, "чому ти тут, а не там".
Щодо інших членів нашої групи, там дійсно були дуже прикрі інциденти, як з Володимиром Шандрою, Євгеном Червоненком. Це жахливо. В жодній європейській країні чиновнику будь-якого рангу не може навіть наснитися, щоб покликати до себе депутата і обговорювати з ним питання голосування. Це нонсенс. Але ми вже дожили до цього.
- Чим ви займалися в бізнесі?
- Будував. Дуже багато і плідно. Я був заступником виконавчого директора корпорації "Укрреставрація". Це будівництво таких об'єктів як Михайлівський, Успенський собори, реконструкція Михайлівської площі. Починав будувати Бессарабський квартал.
- Це державне підприємство?
- Акціонерне товариство.
- І ви один з акціонерів?
- Частково, так.
- Містом ходять чутки: син мера використовує батьківські повноваження для власного бізнесу.
- Якщо б це було моє на 100% підприємство, то, можливо, ці чутки і мали під собою якусь основу. Але я не будував житло за гроші громадян, я не створював "Познякижилбуд" або ще якийсь концерн, який би будував житло чи комерційні проекти.
Мене так виховали, і батько так ставив питання, що це не можна було робити. Ще сім-десять років тому він, мабуть, бачив, що доведеться іти в політику, і треба діяти так, щоб не було соромно дивитися людям в очі.
А чутки там, про плитку…
- Так-так, і що ж з плиткою?
- (сміється) Знаєте, коли я припиню депутатські повноваження, то якусь лінію відкрию й почну випускати плитку, щоб як у прислів'ї: "Уж лучше грешным быть, чем грешным слыть".
Якщо говорити про плитку… Так, поклали на Хрещатику плитку, але давайте подивимося, що ще у місті зроблено.
- Але все ж таки, чия була плитка?
- На закупівлю плитки проводився тендер. І, я вже потім дізнавався, плитка йшла із Донецького регіону, ще звідкись. Дуже багато було місць, де закуповувалася ця злощасна плитка.
(знову сміється) Якщо я володію таким величезним багатством, ви мені скажіть, де, я хоч під'їду, подивлюся, де ж моє майно. Але плиткою я не займався, і, дасть Бог, займатися не буду.
- А бензиновий бізнес?
- У мене є товариші, з якими я дружу вже понад 10 років. І якщо мене бачили у їх компанії, то всі вважали, що я повинен займатися із ними бізнесом. Так само із плиткою. Наприклад, є дуже багато будівельників, яких я знаю вже десятки років. Поляченко Володимир Володимирович [керівник корпорації "Київміськбуд"]. Я у нього сидів на колінах, коли ще розмовляти не вмів. Орленко Микола Іванович. Є люди, з якими дружба іде сімейна. Вони молодими ще працювали на заводах і так далі. Ну є такі відносини. І не можна казати, що якщо хтось з кимсь товаришує, то там є спільний бізнес. Так само бензин. У нас 10 компаній в Києві, які займалися продажем світлого пального. Я ж не можу бути власником усього! Тоді більшого олігарха за мене у Києві немає.
Тому плітки такі є, але нехай ходять. Якщо щось у Києві робилося нове, то збочений розум ворогів підкидав: "Автосвіт" - це Омельченко, плитка - це Омельченко, ринки - це Омельченко, автозаправки - це Омельченко. (сміється).
- Цей конфлікт між Олександром Омельченком-старшим і СДПУ(О) ви на собі якось відчували?
- В принципі, відчували. Дуже було неспокійно. Особливо коли йшли перші вибори. Дуже напружена була ситуація. Мабуть, тільки тоді я зрозумів, що таке сім'я, і тоді сім'я стала монолітною. Тоді зникли всі конфлікти.
Було дуже важко, брудні дуже методи застосовувалися. І моя старша дочка їздила до садка з охоронцем, я боявся за неї.
Ні для кого не секрет, що цей конфлікт був за перерозподіл сфер впливу на енергетику між певними угрупованнями. Місто Київ сьогодні має у всіх стратегічних об'єктах контрольний пакет акцій. Це і "Київмлин", і "Київхліб", і "Київенерго". Кожен мріє мати ці об'єкти або у своєму керівництві, або у власності, але у Сан Санича була своя думка, з якою клани були незгодні. І конфлікт перейшов зі стадії економічної в політичну.
- Наскільки можливо взагалі впливати на Сан Санича? Є така думка, що він людина, яку переконати дуже складно. Самовпевнений, з характером. І це проявилося при призначенні Шовкуна в.о. голови міськадміністрації.
- Розумієте, дійсно, інколи дивлюся й захоплююся твердістю його характеру. Переконувати його не важко. Треба привести нормальні аргументи. Коли хтось приходить і говорить "давайте зробимо оце", то він каже: покажи мені в цьому державницьку позицію. Чому ти будеш робити, а не інші.
А переламати його дуже важко. Переконати - не важко, але треба мати дуже серйозні аргументи. Спілкуватися ж з ним дуже просто, він дуже доступна людина.
- А до вас дослуховується?
- Інколи так. Коли ми спілкуємося з ним, і рішення ухвалюємо разом. Але я ніколи не дозволяв втручатися собі у кадрову, економічну політику. Все інше ми обговорюємо. Якщо він питає в мене поради, то я із задоволенням її надаю.
Однак, як з'ясувалося, Олександр Омельченко-молодший залишиться у "Нашій Україні". Про свою парламентську поведінку, відносини Омельченка-старшого і Ющенка, плитку на Хрещатику й війну батька з СДПУ(О) син київського мера розповів у інтерв'ю "Українській правді".
- Пане Олександре, все ж таки, яким є рішення по вашому виключенню із фракції?
- Ніякого рішення не було. У минулий четвер на засіданні фракції були поставлені на голосування дві пропозиції: про виключення мене з "Нашої України" або тимчасове припинення перебування у фракції. Перша пропозиція набрала 34 голоси, другу взагалі не голосували. Тобто ні перше, ні друге рішення не було проголосоване, я залишився у фракції, де зараз і працюю.
- Якесь напруження у відносинах з членами "Нашої України" спостерігається?
- Напруження дійсно є, але мені воно здається штучним. Деякі політичні сили блоку "Наша Україна" очікували якоїсь тимчасової перемоги при голосуванні за прем'єра, але не отримали. Тому, здається, треба було пустити кров, випустити пару… Можливість у них була [на засіданні фракції], вони висловили все, що вони думають, і зараз буде трошки легше.
- Чому ви проголосували за Януковича – всупереч рішенню фракції?
- Трохи складне питання. За 5 хвилин його складно обґрунтувати. Можу сказати, що ця позиція була виважена. Я не голосував імпульсивно. На сьогоднішній день ми всі повинні розуміти, що якщо брати прем'єра Кінаха й прем'єра Януковича, то я свій вибір зробив: Янукович кращий прем'єр, він краще працюватиме. Оскільки я один із представників київського регіону, то цей уряд краще співпрацюватиме з київською владою.
- Чи правда, що батько впливав на ваш вибір?
- Він не може впливати на мій вибір. У нас були різні погляди на вибори голови Верховної Ради, формування більшості, чи внесення до порядку денного питання імпічменту. Повірте, якщо б він мав на мене вплив, він би ще тоді впливав.
Так, ми радилися щодо голосування за Януковича, дуже довго, не один день…
- На підвищених тонах?
- Зараз ми дуже рідко бачимося, тому вже минув у нашому житті період, коли ми спілкуємося на підвищених тонах.
Все було спокійно, виважено, були розкладені всі аргументи "за" та "проти", і "за" виявилося більше.
- Ви Ющенку повідомили про це рішення – голосувати за Януковича?
- На фракції – ні. Але він знав позицію, як я буду голосувати.
- Існує така чутка, що начебто у вас картку перед голосуванням забрав батько.
- Ні, це неправда, картка була зі мною. Я її не здавав, хоча було прийнято рішення на фракції. Я ніколи її не здаю. Я взагалі вважаю, що методи збирання карток – не найдемократичніший для найдемократичнішої фракції.
- Розкажіть, а чому ви взагалі вирішили піти у політику, оскільки до балотування за списком "Нашої України" ви не були помічені на політичному небосхилі?
- Мене не влаштовують політичні й економічні процеси в Україні. Не влаштовує, що дуже обмежені можливості регіональної влади. Взяти міську владу, району владу, селищну раду… Це треба змінювати. Всі кажуть: "треба самоврядування, ми всі залежимо від народу". Слова пафосні, а от конкретні кроки робити… Тому з приходом молодого політикуму процес має зрушити.
Крім того, на деякі речі треба дивитися по-іншому. Не може централізована влада керувати на місцях. Я маю на увазі і вибори губернаторів, і голів селищних рад, і ліквідацію вертикалі адміністрації [президента].
- Слухаю вас, і наче читаю програму партії "Єдність". Чому ви не в ній, а в "Нашій Україні"?
- Партія "Єдність" – це більш регіональна партія. Як на мене, програма "Нашої України" більш радикальна.
- А ви радикал?
- Як вам сказати… Це як у англійців питають: "джентльмен ви чи не джентльмен?" І коли людина каже: "джентльмен", то це насправді не так. Бо щоб бути джентльменом, про це повинні сказати інші люди. Так і тут. Я не можу сказати, радикал я чи ні. Це має хтось інший сказати. Але, як на мене, то, в принципі, так.
Я маю на увазі, що треба змінювати як форму самоврядування, так і її наповнення. Той адміністративний вплив, яким користуються керівники, його теж треба змінювати. Це другий крок для вдосконалення з низу до верху.
- Ваші погляди сформовано підприємницьким досвідом чи позицією батька?
- У цьому питанні наші позиції трошки відрізняються. Але на цю тему у нас дебатів ще не було.
Позитивним [у діяльності нинішньої міської влади] є те, що пройшло оновлення його [батька] заступників, прийшли більш молоді люди, частково з бізнесу. Вони вже розуміються на сучасних речах, які люди старші за 60 вже не розуміють і не зможуть зрозуміти, бо вони на них не виховувалися.
- А ви пішли до "Нашої України" тому, що не вірили в силу "Єдності"? Ви радили батьку, що треба об'єднатися з "Нашою Україною", щоб більш впевнено почувати себе?
- Я, мабуть, один із тих, хто до останнього вірив у силу "Єдності". Хоча бачив деякі помилки. І зараз бачу її перспективу.
В тому наповненні, в якому є "Наша Україна", вони не могли бути разом. У Олександра Олександровича були свої погляди на передвиборчий список. У нього були різні погляди з Ющенком на персоналії. Їх було не багато, 3-4 прізвища, але це було принципове питання.
- Наприклад?
- Наприклад, Щербань. Досі не розумію, як Щербань міг бути в одних рядах з Віктором Андрійовичем Ющенком. І цей мізер [питання кількох особистостей] не дало об'єднатися.
- Чи можна вважати вас запорукою політичного і особистого партнерства між Ющенком і Олександром Омельченком-старшим?
- Якщо Сан Санич довірив мене Віктору Андрійовичу, то вищої довіри немає. Ці симпатії давно існували, вони скоріше політичні союзники.
- На президентські вибори вони висуватимуть спільного кандидата?
- До президентських виборів ще так далеко. І може так статися, що зміни Конституції приведуть до того, що за це крісло не треба буде вже і вести боротьбу.
- У "Нашій Україні" ви входите до групи "Разом", на яку, за інформацією блоку, чиниться тиск з вимогою входження до більшості. Чи стосувалося це особисто вас?
- Може, це звучатиме пафосно або банально, але так склалися обставини, що ще до початку передвиборчої боротьби я від великого бізнесу відійшов. Дійсно, тиск відчувався, але сказати, що це був шалений тиск, я не можу. Були розмови з деякими владними керівниками. Більше спілкувалися, "чому ти тут, а не там".
Щодо інших членів нашої групи, там дійсно були дуже прикрі інциденти, як з Володимиром Шандрою, Євгеном Червоненком. Це жахливо. В жодній європейській країні чиновнику будь-якого рангу не може навіть наснитися, щоб покликати до себе депутата і обговорювати з ним питання голосування. Це нонсенс. Але ми вже дожили до цього.
- Чим ви займалися в бізнесі?
- Будував. Дуже багато і плідно. Я був заступником виконавчого директора корпорації "Укрреставрація". Це будівництво таких об'єктів як Михайлівський, Успенський собори, реконструкція Михайлівської площі. Починав будувати Бессарабський квартал.
- Це державне підприємство?
- Акціонерне товариство.
- І ви один з акціонерів?
- Частково, так.
- Містом ходять чутки: син мера використовує батьківські повноваження для власного бізнесу.
- Якщо б це було моє на 100% підприємство, то, можливо, ці чутки і мали під собою якусь основу. Але я не будував житло за гроші громадян, я не створював "Познякижилбуд" або ще якийсь концерн, який би будував житло чи комерційні проекти.
Мене так виховали, і батько так ставив питання, що це не можна було робити. Ще сім-десять років тому він, мабуть, бачив, що доведеться іти в політику, і треба діяти так, щоб не було соромно дивитися людям в очі.
А чутки там, про плитку…
- Так-так, і що ж з плиткою?
- (сміється) Знаєте, коли я припиню депутатські повноваження, то якусь лінію відкрию й почну випускати плитку, щоб як у прислів'ї: "Уж лучше грешным быть, чем грешным слыть".
Якщо говорити про плитку… Так, поклали на Хрещатику плитку, але давайте подивимося, що ще у місті зроблено.
- Але все ж таки, чия була плитка?
- На закупівлю плитки проводився тендер. І, я вже потім дізнавався, плитка йшла із Донецького регіону, ще звідкись. Дуже багато було місць, де закуповувалася ця злощасна плитка.
(знову сміється) Якщо я володію таким величезним багатством, ви мені скажіть, де, я хоч під'їду, подивлюся, де ж моє майно. Але плиткою я не займався, і, дасть Бог, займатися не буду.
- А бензиновий бізнес?
- У мене є товариші, з якими я дружу вже понад 10 років. І якщо мене бачили у їх компанії, то всі вважали, що я повинен займатися із ними бізнесом. Так само із плиткою. Наприклад, є дуже багато будівельників, яких я знаю вже десятки років. Поляченко Володимир Володимирович [керівник корпорації "Київміськбуд"]. Я у нього сидів на колінах, коли ще розмовляти не вмів. Орленко Микола Іванович. Є люди, з якими дружба іде сімейна. Вони молодими ще працювали на заводах і так далі. Ну є такі відносини. І не можна казати, що якщо хтось з кимсь товаришує, то там є спільний бізнес. Так само бензин. У нас 10 компаній в Києві, які займалися продажем світлого пального. Я ж не можу бути власником усього! Тоді більшого олігарха за мене у Києві немає.
Тому плітки такі є, але нехай ходять. Якщо щось у Києві робилося нове, то збочений розум ворогів підкидав: "Автосвіт" - це Омельченко, плитка - це Омельченко, ринки - це Омельченко, автозаправки - це Омельченко. (сміється).
- Цей конфлікт між Олександром Омельченком-старшим і СДПУ(О) ви на собі якось відчували?
- В принципі, відчували. Дуже було неспокійно. Особливо коли йшли перші вибори. Дуже напружена була ситуація. Мабуть, тільки тоді я зрозумів, що таке сім'я, і тоді сім'я стала монолітною. Тоді зникли всі конфлікти.
Було дуже важко, брудні дуже методи застосовувалися. І моя старша дочка їздила до садка з охоронцем, я боявся за неї.
Ні для кого не секрет, що цей конфлікт був за перерозподіл сфер впливу на енергетику між певними угрупованнями. Місто Київ сьогодні має у всіх стратегічних об'єктах контрольний пакет акцій. Це і "Київмлин", і "Київхліб", і "Київенерго". Кожен мріє мати ці об'єкти або у своєму керівництві, або у власності, але у Сан Санича була своя думка, з якою клани були незгодні. І конфлікт перейшов зі стадії економічної в політичну.
- Наскільки можливо взагалі впливати на Сан Санича? Є така думка, що він людина, яку переконати дуже складно. Самовпевнений, з характером. І це проявилося при призначенні Шовкуна в.о. голови міськадміністрації.
- Розумієте, дійсно, інколи дивлюся й захоплююся твердістю його характеру. Переконувати його не важко. Треба привести нормальні аргументи. Коли хтось приходить і говорить "давайте зробимо оце", то він каже: покажи мені в цьому державницьку позицію. Чому ти будеш робити, а не інші.
А переламати його дуже важко. Переконати - не важко, але треба мати дуже серйозні аргументи. Спілкуватися ж з ним дуже просто, він дуже доступна людина.
- А до вас дослуховується?
- Інколи так. Коли ми спілкуємося з ним, і рішення ухвалюємо разом. Але я ніколи не дозволяв втручатися собі у кадрову, економічну політику. Все інше ми обговорюємо. Якщо він питає в мене поради, то я із задоволенням її надаю.
