Варшава-Київ-Марс
Середа, 4 лютого 2004, 15:06
Цінна інформація для тих, хто ще не викинув ялинку: новий рік починається. Рік Польщі в Україні. Стартує він аж 30 березня виступом Національного оркестру із Катовіц, який виконає твори польського композитора Хенріка Гурецького.
Найіменитішими слухачами стануть обидва президенти – Леонід Кучма та Олександр Кваснєвський. Щоправда, остаточно невідомо, де пролунають урочисті акорди (українська сторона ще донедавна порівнювала, почім оренда Опери і Національної філармонії, і де б його зручніше заощадити бюджетну гривню), але, схоже, що таки не в Палаці "Україна", з громаддя якого ледь вивітрився аромат "Калінкі-малінкі" від закритого Року Росії.
Поляки самі край не хотіли в "Україні", зіпсованій, мовляв, невитонченими звуками концертів російських поп-. А може, й свідомо уникали повтору російського початку Року; зрештою, навряд чи мер Варшави забажав би затягнути "Чому я не сокіл" зі сцени "України", і ще сумнівніше, що йому на підспівку поспішив би Йосип Кобзон.
Місце дії в політиці не менш важливе, ніж у драматургії. У виборі між палацом "Україна" і Оперою охочі можуть відчитати російську гігантоманію і польське тяжіння до елітарності.
Відповідальні за благополучне проведення Року Польщі – міністри культури Вальдемар Домбровський та Юрій Богуцький, які днями нарешті таки зустрілися в Києві, від журналістських запитань про політичне підґрунтя цієї акції ухилялися так, начебто до їхніх облич підносили гарячу праску.
Складніше було панові Богуцькому вдавати апологета "чистого мистецтва", – і не тільки багатством лексичного запасу. Адже хто, як не він, добре знає, що до середини січня наш уряд не спромігся визначити куратора Року з українського боку – стане ним міністр культури чи гуманітарний віце-прем'єр; що на тлі політреформи і загрози "зачисток" у Кабінеті міністрів клопоти про польський Рік стали додатковим менінгітом на урядову голову, відтак добродій Домбровський досі не отримав повної відповіді, які сценічні майданчики та галереї надасть Київ і скільки за це треба платити – наші попросили поляків з їхньою культурою почекати ще тижнів зо два.
На шармі Барбари Брильської і веселій ностальгії за Льоліком та Боліком, здається, не вельми зосередився і Леонід Кучма: указ про проведення Року Польщі, що проходитиме під дбайливим патронатом президентів двох держав, він підписав лише наприкінці січня, і ні до цього, ні опісля про польський Рік публічно не згадував.
Пам'ятається, з Роком Росії Леонід Данилович поводився більш обережно. Словом, і справді – ніякої політики, одна недбалість. Ставлення нашої владної еліти до Років сусідніх держав в Україні привносить певну чіткість у лукаве поняття "стратегічний партнер": відтепер ми підозрюємо, що є "польські друзі", а є "російські брати".
Польські друзі, слід згадати, зачали ідею проведення свого Року в Україні від певних геополітичних ревнощів. Принаймні ще у січні-2003, коли високоповажна російська делегація шанобливо підводилася з плюшевих крісел "України" під страшну музику Ель-Регістана, поляки скептично посміхалися на запитання, а коли, мовляв, настане Рік вашої держави?
І лише за кілька місяців до них прийшло амбітне прозріння: а чому і ні, власне? Коротше кажучи, якщо в середньовіччі наші сусіди змагалися за вплив на Україну з арбалетами і шаблюками, то в модерну епоху їм на зміну прийшли менш ефективні скрипка і балалайка.
Втім, поляки, котрі мають більший за наш досвід проведення подібних масштабних акцій (підтверджений тричі – відбули польські Роки у Норвегії, Іспанії, Швеції, сезони Польщі - у Франції), у випадку з Україною, особливо з сьогоднішньою Україною, жахаються будь-яких політичних алюзій.
Останні події призвичаїли Варшаву до того, що будь-яка необережна пропозиція, наприклад, надати дубовий круглий стіл для переговорів української влади та опозиції, трактуватиметься нині Києвом як втручання у внутрішні справи, незважаючи на те, хто її озвучить – молоді польські друзі чи кругловиді ліхтенштейнські "старушенції".
Та однак якщо хто схоче віднайти "політичне втручання" в оголошеному в епіцентрі весни новому Рокові, той легко помітить у його гаслі недвозначний натяк на прозахідні орієнтації – "Разом у Європу".
Атож, панове, якщо Рік Польщі в Україні підкреслено аполітичний, то йому більше б пасувало, скажімо, бадьоре гасло "Разом у кіно". Тим паче, що ми маємо намір ще більше віддалитися від Європи: днями президент Кучма пообіцяв заселити українцями Місяць і Марс, отож 2005 рік, який мусить стати Роком України в Польщі, може обійтися і вам, і нам дорожче – за рахунок купівлі додаткового супутникового оснащення для прямої трансляції концертів Вєрки Сердючки з даху марсоходу.
Утім, поки Україна не здолала сили земного тяжіння, мешканці шести міст, де пройдуть акції польського Року, – Києва, Львова, Донецька, Одеси, Харкова, Дніпропетровська – з задоволенням чекатимуть ретроспектив Вайди, Гофмана, Зануссі, Кисльовського, Махульського (автора улюблених усіма фільмів "Дежа вю" та "Ва-банк"), виставок Єжи Новосельського, Анджея Млечка, Бруно Шульца, концертів Пендерецького.
Про цей рік нагадуватиме киянам пам'ятник Юліушу Словацькому, що його польським коштом буде встановлено на витоках вулиці Костьольної, а тернополянам – музей у Кремінці, де цей поет народився. Хотілося б усе б це почути, побачити і передивитися, і перш ніж одягти скафандри, згадати бодай те, що серце Шопена поховане в одному з варшавських костьолів.
Найіменитішими слухачами стануть обидва президенти – Леонід Кучма та Олександр Кваснєвський. Щоправда, остаточно невідомо, де пролунають урочисті акорди (українська сторона ще донедавна порівнювала, почім оренда Опери і Національної філармонії, і де б його зручніше заощадити бюджетну гривню), але, схоже, що таки не в Палаці "Україна", з громаддя якого ледь вивітрився аромат "Калінкі-малінкі" від закритого Року Росії.
Поляки самі край не хотіли в "Україні", зіпсованій, мовляв, невитонченими звуками концертів російських поп-. А може, й свідомо уникали повтору російського початку Року; зрештою, навряд чи мер Варшави забажав би затягнути "Чому я не сокіл" зі сцени "України", і ще сумнівніше, що йому на підспівку поспішив би Йосип Кобзон.
Місце дії в політиці не менш важливе, ніж у драматургії. У виборі між палацом "Україна" і Оперою охочі можуть відчитати російську гігантоманію і польське тяжіння до елітарності.
Відповідальні за благополучне проведення Року Польщі – міністри культури Вальдемар Домбровський та Юрій Богуцький, які днями нарешті таки зустрілися в Києві, від журналістських запитань про політичне підґрунтя цієї акції ухилялися так, начебто до їхніх облич підносили гарячу праску.
Складніше було панові Богуцькому вдавати апологета "чистого мистецтва", – і не тільки багатством лексичного запасу. Адже хто, як не він, добре знає, що до середини січня наш уряд не спромігся визначити куратора Року з українського боку – стане ним міністр культури чи гуманітарний віце-прем'єр; що на тлі політреформи і загрози "зачисток" у Кабінеті міністрів клопоти про польський Рік стали додатковим менінгітом на урядову голову, відтак добродій Домбровський досі не отримав повної відповіді, які сценічні майданчики та галереї надасть Київ і скільки за це треба платити – наші попросили поляків з їхньою культурою почекати ще тижнів зо два.
На шармі Барбари Брильської і веселій ностальгії за Льоліком та Боліком, здається, не вельми зосередився і Леонід Кучма: указ про проведення Року Польщі, що проходитиме під дбайливим патронатом президентів двох держав, він підписав лише наприкінці січня, і ні до цього, ні опісля про польський Рік публічно не згадував.
Пам'ятається, з Роком Росії Леонід Данилович поводився більш обережно. Словом, і справді – ніякої політики, одна недбалість. Ставлення нашої владної еліти до Років сусідніх держав в Україні привносить певну чіткість у лукаве поняття "стратегічний партнер": відтепер ми підозрюємо, що є "польські друзі", а є "російські брати".
Польські друзі, слід згадати, зачали ідею проведення свого Року в Україні від певних геополітичних ревнощів. Принаймні ще у січні-2003, коли високоповажна російська делегація шанобливо підводилася з плюшевих крісел "України" під страшну музику Ель-Регістана, поляки скептично посміхалися на запитання, а коли, мовляв, настане Рік вашої держави?
І лише за кілька місяців до них прийшло амбітне прозріння: а чому і ні, власне? Коротше кажучи, якщо в середньовіччі наші сусіди змагалися за вплив на Україну з арбалетами і шаблюками, то в модерну епоху їм на зміну прийшли менш ефективні скрипка і балалайка.
Втім, поляки, котрі мають більший за наш досвід проведення подібних масштабних акцій (підтверджений тричі – відбули польські Роки у Норвегії, Іспанії, Швеції, сезони Польщі - у Франції), у випадку з Україною, особливо з сьогоднішньою Україною, жахаються будь-яких політичних алюзій.
Останні події призвичаїли Варшаву до того, що будь-яка необережна пропозиція, наприклад, надати дубовий круглий стіл для переговорів української влади та опозиції, трактуватиметься нині Києвом як втручання у внутрішні справи, незважаючи на те, хто її озвучить – молоді польські друзі чи кругловиді ліхтенштейнські "старушенції".
Та однак якщо хто схоче віднайти "політичне втручання" в оголошеному в епіцентрі весни новому Рокові, той легко помітить у його гаслі недвозначний натяк на прозахідні орієнтації – "Разом у Європу".
Атож, панове, якщо Рік Польщі в Україні підкреслено аполітичний, то йому більше б пасувало, скажімо, бадьоре гасло "Разом у кіно". Тим паче, що ми маємо намір ще більше віддалитися від Європи: днями президент Кучма пообіцяв заселити українцями Місяць і Марс, отож 2005 рік, який мусить стати Роком України в Польщі, може обійтися і вам, і нам дорожче – за рахунок купівлі додаткового супутникового оснащення для прямої трансляції концертів Вєрки Сердючки з даху марсоходу.
Утім, поки Україна не здолала сили земного тяжіння, мешканці шести міст, де пройдуть акції польського Року, – Києва, Львова, Донецька, Одеси, Харкова, Дніпропетровська – з задоволенням чекатимуть ретроспектив Вайди, Гофмана, Зануссі, Кисльовського, Махульського (автора улюблених усіма фільмів "Дежа вю" та "Ва-банк"), виставок Єжи Новосельського, Анджея Млечка, Бруно Шульца, концертів Пендерецького.
Про цей рік нагадуватиме киянам пам'ятник Юліушу Словацькому, що його польським коштом буде встановлено на витоках вулиці Костьольної, а тернополянам – музей у Кремінці, де цей поет народився. Хотілося б усе б це почути, побачити і передивитися, і перш ніж одягти скафандри, згадати бодай те, що серце Шопена поховане в одному з варшавських костьолів.
