Захід є Захід, Схід є Схід...
Понеділок, 25 жовтня 2004, 15:17
Напевно, це в мене доля така - перпендикулярна. Це я до того, що черговим матеріалом, який спонукав узятися за перо, виявилася розшифровка радіоінтерв'ю Вересня з політологами Небоженком й знов-таки Бєлковським. Що ж, перефразовуючи Достоєвського, - з розумними людьми й подискутувати приємно.
Суть інтерв'ю зводиться до двох основних тез. Перша: щоб уникнути неминучого розколу України, основні кандидати у президенти Янукович й Ющенко повинні негайно почати домовлятися про розподіл "призового фонду" - посад, впливів та іншого.
Друга: і Ющенко, і Янукович неефективні у веденні кампанії, тому що кожен по-своєму, але однаково фатально не розуміють ціну питання.
Щодо "домовлятися". При кожному зручному й не дуже випадку намагаюся наполягати, що політика - сфера особистісна. А українська політика особистісна катастрофічно. Зараз усі говорять про завершення "епохи Кучми" і ворожать, епоха кого наближається.
В українській громадській свідомості президент - це не лідер нації, який має право на помилки, а той, хто несе за них особисту відповідальність, швидше, це правитель, наділений великою владою, безгрішний і непідсудний.
Він не керує, а править винятково на особистісній основі: "цей тупий, але погляд орлиний, а розмовами ніжний, як туалетний папір, так нехай буде міністром; а цей - фахівець, питань нема, але аж занадто самостійний, собі на умі, мабуть, зраду замислив - до нігтя його, до нігтя..."
Тобто, основний конфлікт нинішньої виборчої кампанії - це зовсім не зіткнення ідеологій і тим більше - не соціально-економічних програм розвитку країни. (Можна подумати, Януковича не влаштовує ринкова економіка, а Ющенко проти твердої виконавської дисципліни?).
Ні, ми маємо справу із протистоянням полярних особистостей. Причому, протистоянням, яке зафіксоване привселюдно, і яке давно перейшло лінію повернення.
Будь-який натяк на помилки своєї бурхливої юності Янукович щиро сприймає як нахабне й цинічне вторгнення у своє особисте життя, а Ющенко робить це привселюдно, чого Янукович йому ніколи не забуде. З іншого боку, постійні поганопахнучі телеінсинуації щодо громадянства дружини Ющенка - це теж особиста образа, яку не прощають.
Особисто я не схильний вірити в те, що якась кілерська рука підсипала Ющенку смертельні ендотоксини. Але я згоден з тим, що його у певному розумінні отруїла влада: шалене цькування в електронній і друкованій пресі, стеження, погроза фальсифікації виборів, цей цілодобовий психологічний стрес, звалений на Ющенка, здатний підкосити і більш міцний організм.
І упокоритися, пробачити це своєму головному опонентові йому буде ох як не просто.
У свою чергу, історія з "фатальним яйцем" виставила Януковича на посміховище всієї країни (і не тільки!), дозволила поставити під сумнів головні його чесноти - мужність і волю, стала основним контрпропагандистським козирем у руках опозиції - та одного цього вистачить на довічну смертельну ворожнечу.
Зрештою, Янукович вважає Ющенка, сформулюємо так – "слабаком". Він не приховував цього в часи губернаторства, не приховує й зараз. Відповідно, Ющенко ставиться до Януковича як до мужлана (слово вжите з делікатності).
Янукович любить автогонки й полювання, а Ющенко - пасіку й малювання пейзажів, Янукович довіряє в політиці тільки своїм, а Ющенко - нікому. І якщо є в них щось спільне, то це безмежне бажання очолити Україну й правити нею так, як тільки він вважає винятково правильним.
Навряд чи згадана подібність двох Вікторов може стати містком для їхнього потенційного зближення. І тому заклики з боку кваліфікованих фахівців Бєлковського й Небоженка до переговорів Януковича і Ющенка (це при живому-то Кучмі!), більше того, до взаємного розподілу посад президента й прем'єр-міністра, виглядають щонайменше знущальними.
Якщо зближення й було можливим, то лише ситуаційно, у протидії спільній загрозі у вигляді політреформи, та й то, як відомо, "не зрослось". "В один віз впрягти не можна...".
Тепер про хід кампанії, помилки, і чому все складається так, як складається.
Для початку повинен не погодитися з Бєлковським: занадто поверхово він оцінює наших кандидатів у президенти. Мовляв, Янукович відчуває, що за спиною в нього похмура прірва, тому й пре, як танк, а Ющенко - від прірви далекий, от і бореться абияк, "Керенського включає" й інший пофігізм. Неправда ваша, колего!
Янукович просто інакше не вміє, характер у нього такий – непоступливий, бронетанковий. А Ющенко в політиці давно не хлопчик, свою ситуацію бачить і розуміє, як ніхто інший.
Розуміє, що зараз його останній шанс. Що у Верховній Раді відсидітися на чолі потужної фракції не дадуть, тому що практично неминучі дострокові парламентські вибори.
Причому, "під патронатом" президента-переможця, що здатне викликати небезпеку. А вже як це все розуміє найближче оточення Ющенка, за яким мости давно горять вогнем, синім полум'ям!
От і виходить, що кожний із двох основних кандидатів має кампанію у вигляді проекції власної особистості, а її ефективність визначається відповідністю, адекватністю іміджевого образу і його носія. Спробую пояснити.
Янукович насправді політику як таку не любить і займатися нею не хоче. Завдання власного обрання він цілком поклав на своє донецьке оточення й на інших небезкорисливо співчуваючих у вигляді есдеків і московських політтехнологів.
Сам він робить тільки те, чого крім нього зробити ніхто не може: зберігає стосунки з Кучмою й налагоджує стосунки із Путіним. А також курсує по країні у ранзі прем'єра із задарюванням електорату із царського плеча - пенсіями, доплатами, школами, машинами та іншим.
Яких вам ще теледебатів не вистачає? Янукович свою функцію виконує щиро, від душі, без тіні сумнівів у правочинності й тому стовідсотково адекватний самому собі.
І тому народ, який не відає про інтернет, у центрі, на півдні й на сході країни сприймає його цілком позитивно: представницький, спокійний чоловік, щедрий, небагатослівний, порядок любить. Та й влада все ж таки, навіщо проти вітру плювати?
Саме в тому, що Янукович робить що хоче і як хоче, і є, на моє переконання, причина постійного росту його електоральної популярності (істинної її частини, звичайно). У цьому ж і головна його помилка, що забезпечує проблеми у випадку перемоги.
Мається на увазі неминучий після виборів стрибок цін на енергоносії, що укупі з пенсійною реформою й іншими бюджетно-виборчими діями забезпечить такий ріст цін на основні товари, що для "грузинського сценарію" особливої заокеанської підтримки й не буде потрібно.
Щасливий електоральний шлях для Ющенка - це взагалі нічого ініціативного не вживати. Воно в нього саме все складається. Хто б знав прізвище голови Національного банку, якби не об'єктивно назріла грошова реформа, яку Ющенко вперше в СНД провів чесно, через що і потрапив у народні серця?
А згадайте, у період прем'єрства Ющенка йому пророкували паливну кризу? Однак похолодання у той рік не наступало майже чи не до січня.
Потім, для одержання стартового майданчику прем'єра-реформатора, "якому не дали втілити задумане", Ющенку потрібно було подати у відставку. А грюкати дверима йому не хотілося.
Проте Медведчук допоміг, продавив "недовіру" через парламент! Інший би на місці Ющенка ще в Нацбанку зайнявся створення власної партії. А він палець об палець не вдарив. І правильно, тому що обидва РУХи з осколками приповзли до нього в синцях і на колінах. І далі з усіма зупинками.
Коли Ющенко витіювато міркував про тенденції макроекономічного процесу і його ж, процесу, внутрішню логіку й перспективи, він був у авторитеті серед електорату.
Коли на старті кампанії ратував за моральність влади як запоруки її ефективності, обіцяв зміцнити єдність нації і повернути повагу громадян до своєї держави, електорат тягнувся до Ющенка.
Він був повністю адекватний не тільки собі, але й виборцям. Але як тільки Ющенко, завдяки зовнішнім обставинам почав радикалізуватися, говорити те, чому аплодує більша частина його оточення (але не більша частина виборців!), він став втрачати себе. І своїх прихильників теж.
До першого туру корективи вже неможливі, Ющенку залишається сподіватися тільки на свій "прихований" електорат, що на соцопитуваннях говорить одне, а потім дістає дулю з кишені й голосує по-іншому.
Саме адекватність, цілісність, якщо хочете, самість і є визначальним параметром успіху на майбутніх виборах. А зовсім не всілякі ресурси, піар будь-якого відтінку, доступ до ЗМІ та інші величини другого порядку.
І останнє судження. Позначилася ще одна нетривіальна перевага Януковича. Він православний (мова не про моральність, а про самоідентифікацію), причому ортодоксальний прихильник Московського патріархату. Ніяких загравань ні з ким, тому й прийнятий був у Афоні.
Ющенко теж глибоко віруючий християнин, але при всьому "іміджі месії" його конфесійні переваги далеко не настільки певні й прозорі для навколишніх. А це важливо - не в електоральному, але в "обранницькому" змісті. Особливо при нинішній рівності позицій.
Особливо з урахуванням того, що питання Віри грає в світі усе більш вирішальну роль. Тому що на небесах творяться не тільки шлюби між чоловіками й жінками. Влада - це теж шлюб (дай Боже, по любові) національного лідера і його народу.
Автор: Олександр Кочетков, директор Фонду інформаційного розвитку
Читайте також:
Бєлковський: Зараз Ющенко веде справу до поразки, хоча естетично він мені приємніший за Януковича
Суть інтерв'ю зводиться до двох основних тез. Перша: щоб уникнути неминучого розколу України, основні кандидати у президенти Янукович й Ющенко повинні негайно почати домовлятися про розподіл "призового фонду" - посад, впливів та іншого.
Друга: і Ющенко, і Янукович неефективні у веденні кампанії, тому що кожен по-своєму, але однаково фатально не розуміють ціну питання.
Щодо "домовлятися". При кожному зручному й не дуже випадку намагаюся наполягати, що політика - сфера особистісна. А українська політика особистісна катастрофічно. Зараз усі говорять про завершення "епохи Кучми" і ворожать, епоха кого наближається.
В українській громадській свідомості президент - це не лідер нації, який має право на помилки, а той, хто несе за них особисту відповідальність, швидше, це правитель, наділений великою владою, безгрішний і непідсудний.
Він не керує, а править винятково на особистісній основі: "цей тупий, але погляд орлиний, а розмовами ніжний, як туалетний папір, так нехай буде міністром; а цей - фахівець, питань нема, але аж занадто самостійний, собі на умі, мабуть, зраду замислив - до нігтя його, до нігтя..."
Тобто, основний конфлікт нинішньої виборчої кампанії - це зовсім не зіткнення ідеологій і тим більше - не соціально-економічних програм розвитку країни. (Можна подумати, Януковича не влаштовує ринкова економіка, а Ющенко проти твердої виконавської дисципліни?).
Ні, ми маємо справу із протистоянням полярних особистостей. Причому, протистоянням, яке зафіксоване привселюдно, і яке давно перейшло лінію повернення.
Будь-який натяк на помилки своєї бурхливої юності Янукович щиро сприймає як нахабне й цинічне вторгнення у своє особисте життя, а Ющенко робить це привселюдно, чого Янукович йому ніколи не забуде. З іншого боку, постійні поганопахнучі телеінсинуації щодо громадянства дружини Ющенка - це теж особиста образа, яку не прощають.
Особисто я не схильний вірити в те, що якась кілерська рука підсипала Ющенку смертельні ендотоксини. Але я згоден з тим, що його у певному розумінні отруїла влада: шалене цькування в електронній і друкованій пресі, стеження, погроза фальсифікації виборів, цей цілодобовий психологічний стрес, звалений на Ющенка, здатний підкосити і більш міцний організм.
І упокоритися, пробачити це своєму головному опонентові йому буде ох як не просто.
У свою чергу, історія з "фатальним яйцем" виставила Януковича на посміховище всієї країни (і не тільки!), дозволила поставити під сумнів головні його чесноти - мужність і волю, стала основним контрпропагандистським козирем у руках опозиції - та одного цього вистачить на довічну смертельну ворожнечу.
Зрештою, Янукович вважає Ющенка, сформулюємо так – "слабаком". Він не приховував цього в часи губернаторства, не приховує й зараз. Відповідно, Ющенко ставиться до Януковича як до мужлана (слово вжите з делікатності).
Янукович любить автогонки й полювання, а Ющенко - пасіку й малювання пейзажів, Янукович довіряє в політиці тільки своїм, а Ющенко - нікому. І якщо є в них щось спільне, то це безмежне бажання очолити Україну й правити нею так, як тільки він вважає винятково правильним.
Навряд чи згадана подібність двох Вікторов може стати містком для їхнього потенційного зближення. І тому заклики з боку кваліфікованих фахівців Бєлковського й Небоженка до переговорів Януковича і Ющенка (це при живому-то Кучмі!), більше того, до взаємного розподілу посад президента й прем'єр-міністра, виглядають щонайменше знущальними.
Якщо зближення й було можливим, то лише ситуаційно, у протидії спільній загрозі у вигляді політреформи, та й то, як відомо, "не зрослось". "В один віз впрягти не можна...".
Тепер про хід кампанії, помилки, і чому все складається так, як складається.
Для початку повинен не погодитися з Бєлковським: занадто поверхово він оцінює наших кандидатів у президенти. Мовляв, Янукович відчуває, що за спиною в нього похмура прірва, тому й пре, як танк, а Ющенко - від прірви далекий, от і бореться абияк, "Керенського включає" й інший пофігізм. Неправда ваша, колего!
Янукович просто інакше не вміє, характер у нього такий – непоступливий, бронетанковий. А Ющенко в політиці давно не хлопчик, свою ситуацію бачить і розуміє, як ніхто інший.
Розуміє, що зараз його останній шанс. Що у Верховній Раді відсидітися на чолі потужної фракції не дадуть, тому що практично неминучі дострокові парламентські вибори.
Причому, "під патронатом" президента-переможця, що здатне викликати небезпеку. А вже як це все розуміє найближче оточення Ющенка, за яким мости давно горять вогнем, синім полум'ям!
От і виходить, що кожний із двох основних кандидатів має кампанію у вигляді проекції власної особистості, а її ефективність визначається відповідністю, адекватністю іміджевого образу і його носія. Спробую пояснити.
Янукович насправді політику як таку не любить і займатися нею не хоче. Завдання власного обрання він цілком поклав на своє донецьке оточення й на інших небезкорисливо співчуваючих у вигляді есдеків і московських політтехнологів.
Сам він робить тільки те, чого крім нього зробити ніхто не може: зберігає стосунки з Кучмою й налагоджує стосунки із Путіним. А також курсує по країні у ранзі прем'єра із задарюванням електорату із царського плеча - пенсіями, доплатами, школами, машинами та іншим.
Яких вам ще теледебатів не вистачає? Янукович свою функцію виконує щиро, від душі, без тіні сумнівів у правочинності й тому стовідсотково адекватний самому собі.
І тому народ, який не відає про інтернет, у центрі, на півдні й на сході країни сприймає його цілком позитивно: представницький, спокійний чоловік, щедрий, небагатослівний, порядок любить. Та й влада все ж таки, навіщо проти вітру плювати?
Саме в тому, що Янукович робить що хоче і як хоче, і є, на моє переконання, причина постійного росту його електоральної популярності (істинної її частини, звичайно). У цьому ж і головна його помилка, що забезпечує проблеми у випадку перемоги.
Мається на увазі неминучий після виборів стрибок цін на енергоносії, що укупі з пенсійною реформою й іншими бюджетно-виборчими діями забезпечить такий ріст цін на основні товари, що для "грузинського сценарію" особливої заокеанської підтримки й не буде потрібно.
Щасливий електоральний шлях для Ющенка - це взагалі нічого ініціативного не вживати. Воно в нього саме все складається. Хто б знав прізвище голови Національного банку, якби не об'єктивно назріла грошова реформа, яку Ющенко вперше в СНД провів чесно, через що і потрапив у народні серця?
А згадайте, у період прем'єрства Ющенка йому пророкували паливну кризу? Однак похолодання у той рік не наступало майже чи не до січня.
Потім, для одержання стартового майданчику прем'єра-реформатора, "якому не дали втілити задумане", Ющенку потрібно було подати у відставку. А грюкати дверима йому не хотілося.
Проте Медведчук допоміг, продавив "недовіру" через парламент! Інший би на місці Ющенка ще в Нацбанку зайнявся створення власної партії. А він палець об палець не вдарив. І правильно, тому що обидва РУХи з осколками приповзли до нього в синцях і на колінах. І далі з усіма зупинками.
Коли Ющенко витіювато міркував про тенденції макроекономічного процесу і його ж, процесу, внутрішню логіку й перспективи, він був у авторитеті серед електорату.
Коли на старті кампанії ратував за моральність влади як запоруки її ефективності, обіцяв зміцнити єдність нації і повернути повагу громадян до своєї держави, електорат тягнувся до Ющенка.
Він був повністю адекватний не тільки собі, але й виборцям. Але як тільки Ющенко, завдяки зовнішнім обставинам почав радикалізуватися, говорити те, чому аплодує більша частина його оточення (але не більша частина виборців!), він став втрачати себе. І своїх прихильників теж.
До першого туру корективи вже неможливі, Ющенку залишається сподіватися тільки на свій "прихований" електорат, що на соцопитуваннях говорить одне, а потім дістає дулю з кишені й голосує по-іншому.
Саме адекватність, цілісність, якщо хочете, самість і є визначальним параметром успіху на майбутніх виборах. А зовсім не всілякі ресурси, піар будь-якого відтінку, доступ до ЗМІ та інші величини другого порядку.
І останнє судження. Позначилася ще одна нетривіальна перевага Януковича. Він православний (мова не про моральність, а про самоідентифікацію), причому ортодоксальний прихильник Московського патріархату. Ніяких загравань ні з ким, тому й прийнятий був у Афоні.
Ющенко теж глибоко віруючий християнин, але при всьому "іміджі месії" його конфесійні переваги далеко не настільки певні й прозорі для навколишніх. А це важливо - не в електоральному, але в "обранницькому" змісті. Особливо при нинішній рівності позицій.
Особливо з урахуванням того, що питання Віри грає в світі усе більш вирішальну роль. Тому що на небесах творяться не тільки шлюби між чоловіками й жінками. Влада - це теж шлюб (дай Боже, по любові) національного лідера і його народу.
Автор: Олександр Кочетков, директор Фонду інформаційного розвитку
Читайте також:
Бєлковський: Зараз Ющенко веде справу до поразки, хоча естетично він мені приємніший за Януковича
