Как заставить россиян ползать? Четыре пропагандистских шоу
Чому нам терміново треба вигадати новий огидний образ російського добровольця, навіщо ЗСУ обстрілювати Рубльовку, і чого не вистачає "хорошим русскім", щоб нарешті почати боротися.
Команда CAT-UA, на додачу до аналізу української воєнної комунікації, з квітня 2023 почала аналізувати й російський інфопростір. І ми були вражені. Наскільки ці люди відрізняються від нас.
У своїх соцмережах вони ніби продовжують дивитися телешоу, які їм старанно транслює пропаганда. І найбільш "рейтингові" з них – чотири, про які й розповімо.
Мобілізаційне спортлото
600 тисяч одразу, і від 200 тисяч щомісяця. Грошові винагороди за успіхи. Можливість зірвати джекпот. Познайомитися з відомими співачками та телеведучими. І головне – повага та крутизна.
Це не реклама мережевого маркетингу чи онлайн-казино. Це кампанія набору добровольців до російської армії. У ній немає акценту на Україні або українцях, ми можемо скільки завгодно бомбити Шебекіно чи Кремль, але рекламісти про це не скажуть, тому що це російських чоловіків (і особливо їхніх жінок) не мотивує.
Лише абстрактні патріотичні гасла на плакатах ("Батьківщина кличе"), і потім – деталі про грошове забезпечення, підсумки виплати коштів за "минулим розіграшем", тобто, винагород за знищену росіянами минулого місяця "натівську техніку", найбільші, омріяні грошові призи – за знищення "Леопардів": мільйон від Лепса та Баскова.
Та й імідж добровольців дуже привабливий – це вже не нікчемні "чмобіки", це впевнені і сильні люди, як у рекламі лотерей. Невдахи-провінціали з російської "глибинки" в житті не почувалися такими потрібними і крутими. І то не страшно, що кількість некрологів за останній місяць у них різко зросла.
Я не здивуюся, якщо невдовзі підуть у хід й інші прийоми мережевого маркетингу. Наприклад, "приведи п’ятьох добровольців – і стань сержантом". Власне, щось схоже уже відбувається, коли бюджетників змушують приводити по кілька осіб на тиждень, щоправда, поки не за винагороду, а просто щоб зберегти посаду.
А найкраще характеризує російський запис до добровольчих формувань те, що про нього жінки пишуть у соцмережах набагато більше, ніж чоловіки. Екзальтовані коментарі до оголошень про набір, умлівання під фото візиту зірок до пунктів набору, зізнання про те, як "весело танцювала у сина на проводах"... І, вочевидь, нагода отримати гроші за смерті своїх рідних.
Мобілізаційна кампанія стала такою емоційною в середині травня, щойно завершилася попередня істерія – через "побєдобєсіє". З початку квітня усі державні органи, школи, гуртки, лікарні мусили написати звіт про те, як вони проводили патріотичні уроки, допомагали ветеранам, покладали кудись квіти... А потім, не збавляючи градусу емоцій, з "параду перемоги" всіх покликали до пунктів набору добровольців.
Паралельно, для тих, хто ще сумнівається, провадять інший наратив: "Всі там будемо". Їхня Дума постійно ухвалює закони, які ускладнять життя ухилянтам. Наприклад, скасували відстрочку від мобілізації для науковців та інших "білобілетників". І навіть якщо ти не відслужив у молодості – то за новим законом тебе все одно можуть призвати до ЗС РФ. Тому, мовляв, краще піти зараз добровільно, ніж потім, коли вже не питатимуть.
Україні терміново треба сформулювати принизливий образ для російських добровольців, як раніше ми вигадали його для "чмобіків" та "чмонь". Щоб ставати добровольцем стало знов непрестижно.
Хоррор на тему НАТО
Друге шоу повинне лякати. "Довкола самі вороги". Кремль постійно нарощує градус страху, і в цій виставі все робиться за сценаріями "холодної війни".
Ще в травні у центрі уваги були українські дрони. В новинах публікувалися скріншоти розпоряджень, мовляв, формуються загони з російських бюджетників, які повинні стежити за небом і вчасно виявляти українські літальні апарати. Пропаганда намагалася косплеїти наші жартівливі історії про бабусю, яка збила безпілотник банкою огірків – тільки у них вийшов пенсіонер із палкою...
Словом, формувалося відчуття, що з війною тепер може зустрітися кожен, сховатися можна хіба що десь за Уралом, бо українські дрони уже літають на тисячу кілометрів.
Потім до переліку "страшилок" додалися американські агенти, яких треба виявляти. Вони в цілому не страшні, але паплюжать пам’ятники та вивідують інформацію на оборонних заводах.
А останнім часом дедалі частіше говорять про те, що прямої війни з НАТО вже не уникнути. По пропагандистських помийках з’явлються заяви напівофіційних спікерів про те, що з території Польщі вже готується напад на Калінінградську область, а з боку Естонії – на Петербург, що Фінляндія модернізує залізницю, а Греція – порти для забезпечення нападу на Росію... Ну і постійні нагадування про ядерну загрозу.
Щоб було не сильно страшно, все це приправляють історіями про нікчемність натівської зброї, і потужність російської, які, мовляв, видно на прикладі війни в Україні. Останніми місяцями цей акцент посильнішав, російські чоловіки часто обговорюють у соцмережах технічні подробиці різних російських "вундервафлів", розроблених переважно іще в 70-х роках, як-от снаряд "Краснополь", який часто згадують пропагандисти у звітах.
"Логіка" така: треба перемогти НАТО в Україні, інакше вони підуть уже на наші території. Це настільки дивовижні твердження на тлі наших нарікань на те, що у Вашингтоні досі не наважуються дати Україні чіткі євроатлантичні перспективи, бо досі бояться Росі... Що тут уже переконати в чомусь цих людей буде важко.
Кримінальний бойовик: боротьба з олігархами
Іще одне шоу, яке запустили для своїх громадян пропагандисти – боротьба з внутрішнім ворогом. На цій темі потужно пропіарився Пригожин, навіть добалакався до меседжу, що війна в Україні вигідна лише олігархам. Цей меседж вони досить успішно запускали в Україні в 2014-2015 роках, і демотивували тоді частину наших людей. Але тепер у нас уже ніхто в цю маячню не повірить, а от у них, схоже, така тема добре заходить.
І от російська влада вирішила цей антиелітарний тренд очолити. Численні боти розносять по телеграм-чатах новини про те, як ФСБ влаштувала "маскі-шоу" черговому директору оборонного підприємства, який щось там крав на виробництві славетних снарядів. Або ще банкірів так само показово пресують.
Однак схоже, що довіри всім цим новинам немає, і росіяни постійно шукають іншого антиолігархічного героя. Тепер, коли Пригожин втратив повагу більшості росіян (частина в ньому розчарувалася за те, що почав "бунт", інша частина – за те, що "не мужик", і не довів його до кінця), то вони вхопилися за Попова, який, мовляв, так само ріже правду-матку.
Гірше те, що наші громадяни теж на це ведуться. Хоча, здавалося би, історія з "Вагнером" показала, що українцям не варто сподіватися на "диво" в Росії, яке її ослабить та принесе нам перемогу. Сподіватися можна лише на ЗСУ, волонтерів та союзників. Але ні, ми знову хочемо обманюватися.
А в розмовах з росіянами, якщо хтось із вас такі ще веде, варто пояснювати: на Рубльовку недаремно прилітають і вибухають невідомі безпілотники. ЗСУ – єдині, хто може позбавити росіян від зажертих олігархів.
Опозиційний артхауз
Брудний гараж. Таргани. На задньому фоні постійно щось гуде. Алкоголь. Багато алкоголю. Герої п’ють його, насолоджуються всією глибиною свого падіння, і лають владу.
Такі пізньорадянські фільми згадуються, коли почитаєш дописи російської антивоєнної опозиції, так званих "хороших русскіх". Те, що з першого погляду здається дисидентством, направду виявляється замилуванням цією жахливою та гидотною імперією. Особливо багато таких дописів було на "День Росії". Чого варта лише тема доповіді відомої опозиціонерки Маші Гессен, яка нещодавно мала виступ у Тбілісі: "Что делать, если ничего нельзя сделать – о чувствах безысходности и беспомощности, которые возникают, когда живешь в авторитарном обществе". Відвідувачі пишуть, що вона там розповідала про те, що треба намагатися робити хоч щось, але загалом надії немає.
Якщо забрати у цих людей це авторитарне суспільство – вони його шукатимуть, бо без нього їхнє життя не має сенсу. Навіть якщо живуть у США, і можуть їздити по всьому світу.
Ці люди, звісно, знають правду про всі злочини своєї держави, вони називають кривавими вбивцями військових після кожного обстрілу з загиблими цивільними. Так було і під час трагедії у Вінниці або в Кременчуці минулого року, і цього року після піцерії в Краматорську. Хоча решта росіян радісно перепощували зведення про те, скільки натівських інструкторів вдалося знищити високоточним ударом. Тобто, в Росії, якщо ти хочеш знати правду, ти її знайдеш.
Але припиняти це дисидентське самобичування вони не хочуть. В масиві антивоєнних постів ми не бачимо хоча б підтримки РДК/ЛСР, не кажучи вже про спроби зробити щось вдома, на території Росії. Ті росіяни, які підпалюють військкомати і виводять з ладу колії, для них не герої. І російську владу це, звичайно, влаштовує.
І справа ж не в тому, що "дисиденти" бояться писати відверто про підтримку партизанів. Адже "дискредитувати збройні сили РФ" вони не бояться, хоча за це на них так само може чекати суд, як і за виправдання "терористів". Лише окремі опозиційні медіа дозволяють собі статті про ворожі до влади силові структури.
А ще прикметно, що у цій опозиційній риториці немає місця ані для України, ані для Заходу. Є лише всеохопна, неймовірно потворна, і тим прекрасна, Росія. Про українців вони згадують, максимум, як про невинних жертв. Не думаючи ані про нашу мотивацію, цілі, ані про те, якими ми є насправді.
Тому якщо ви з такими спілкуєтеся, то попросіть їх відволіктися від свого монстра. І чіткіше уявити собі інший світ. Тоді, можливо, з’явиться розуміння, що робити щось таки можна, і надія на зміни є.
* * *
Україні складно доносити якісь меседжі до росіян, бо більшість каналів інформаційного обміну вже не працює. Найпростіше зараз впливати на їхній інфопростір діями: наприклад, підірвати кримський міст – і так заволодіти їхнім порядком денним. Але все ж інформація просочується і туди.
Російські пропагандисти цитують наші меседжі, щоб висміяти їх, а в результаті, часом доносять до своїх громадян правду. Українські відчайдухи часом заходять на російські канали залишити свої коментарі. Та й з родичами досі дехто не припинив спілкуватися. Тому, якщо інформація буде вірусною, то навіть цих дрібних каналів вистачить, щоб її помітили. Головне, щоб ми були впевнені у нашій перемозі.
Попередні матеріали цього циклу:
Артем Захарченко, кандидат наук із соціальних комунікацій, керівник ГО "CAT-UA", а також команда Communication Analysis Team – Ukraine
