Росіяни готові до довгої інформаційної війни. А ви?

Четвер, 04 травня 2023, 11:30

Ви помітили, як змінилася за останній рік російська пропаганда?

Раніше вони рапортували, що "високоточними ударами знищують військові об’єкти і бази націоналістів". Тепер частіше можна почути, як їхні військові "героїчно відбивають напади українських надводних дронів у Севастополі".

Наша волонтерська група, а потім громадська організація CAT-UA (Communication Analysis Team – Ukraine) спостерігала ці зміни покроково: з найпершого дня війни ми надавали аналітичні зрізи ситуації в соцмережах під час війни військовій і цивільній владі. І рік тому вже писали, чому Росія на початку вторгнення тотально програвала інформаційну війну.

Після того довгий час ми не розкривали результати нашої роботи, бо там є дуже чутливі дані. Але зараз спробуємо написати про те, що все ж таки можна винести на широкий загал.

Російська пропаганда така ж безпорадна. Але лише в Україні

Почнемо з хороших новин. Росіяни за рік так і не змогли розробити працюючої стратегії інформаційного наступу в Україні. Їм вдаються окремі інформаційні диверсії, наприклад, вони досить успішно доклалися до розгону страху перед мобілізацією та військкоматами, зокрема – через ТікТок. Проте зрештою мобілізацію це не спинило, хоча й ускладнило.

Однак стратегічних цілей вони досягнути так і не змогли, хоча й намагалися:

  • Ані переконати українців, що "русскій мір" – це круто: найбільш утопічна ціль, від якої вони досі не відмовилися.
  • Ані впевнити, що перемогти Росію неможливо: "друга армія світу", авжеж.
  • Ані розсварити українців: наприклад, вбити клин між мешканцями зі Сходу і з Заходу.
  • Ані створити негативний образ союзників: Мєдвєдєв досі волає, що Польща прагне окупувати Галичину.
  • Ані викликати масштабні протести: проти відключень електроенергії, мобілізації і інших проблем.
  • Ані просто налякати українців до смерті: таких спроб було дуже багато – від показових обстрілів ракетами людних місць до відео з відрізанням голови полоненим. Було дуже помітно, наприклад, як старанно ці відео вкидали в український інфопростір боти у телеграмі.

Головна причина таких проколів – до болю кумедна. Так, російські пропагандисти досі до кінця не усвідомили, що українці від них відрізняються. І намагаються діяти у нас тими методами, які працюють у них. Наприклад, всі їхні спроби налякати нас викликають не страх, а гнів, який лише мобілізує українців і спонукає, щонайменше, активніше донатити на знайомі підрозділи.

Ну, якщо досі не зрозуміли, то вже, мабуть, і не зрозуміють. Є у них, напевно, якийсь імперський запобіжник, який просто не допускає появи в їхніх мізках думки, що Українці – інший народ, і інформаційні впливи на них потрібні інші.

А от у західних країнах їхня пропаганда дещо більш ефективна: про це, зокрема, свідчить нещодавнє дослідження наших колег з аналітичного центру "Львівського медіафоруму".

Одна з причин – це те, що часто в Європі їм часто допомагають місцеві проросійські політики, які краще знають свій електорат, і не просто "тирять" гроші, як це робила кліка Медведчука перед повномасштабним вторгненням. 

Серед інших причин:

  • складність отримати український погляд на проблему; 
  • бажання позірного дотримання журналістських стандартів, і для цього – обов’язкове цитування "іншої сторони", тобто Росії; 
  • давні стереотипи, що склалися у ті часи, коли інформацію про Україну можна було отримати лише через Москву;
  • тощо.

Ну і, звісно, ще ефективніше російська пропаганда працює вдома, в контрольованому Кремлем інформаційному просторі. Там вони навіть спроможні вчитися на помилках. 

За останні місяці вони нарешті усвідомили, що їм потрібен образ "простого російського солдата-героя", і що "мачистського" образу Путіна для перемоги недостатньо. Тому вони спершу спробували діяти казенними методами – писати про "подвиги" дубовою старшинською мовою. Але потім і цю помилку виявили і, схоже, найняли професійних рекламістів, які "продають" росіянам службу у війську як світлу мрію, а загибель в українських чорноземах – як найкращий кінець життя.

Це тільки один із прикладів, як росіяни готуються до гри "в довгу". Для цього вони перелаштовують на військові рейки не лише промисловість, але й інформаційний простір. Звідси й загрозливі заяви Путіна про те, що Росія припинить своє існування у випадку поразки.

А чи готові до довгої інформаційної війни ми?

Минув час інформаційного "Майдану"

Рік тому я вже детально писав, що нашою шаленою перевагою в інформаційній війні була наша "горизонтальна" комунікація. Науковці називають такий стан "афективною публікою": вона проявлялася під час Революції гідності, "Арабської весни", руху "Occupy Wall Street", флешмобів #MeeToo та #янебоюсьсказати тощо. 

На початку вторгнення ми всі, прості громадяни, військові і цивільні, топблогери і звичайні користувачі, спілкувалися, як під час Майдану. Без спонукання влади вигадували і розповідали в соцмережах свої історії про війну, спільні погляди на проблеми, формулювали цілі для війни, які влада мусила підхоплювати. Створювали наш "народний" стратегічний наратив, який і мотивував нас до опору. І влада тут була лише одним із гравців, який, звичайно, мав більше ресурсів, але не міг би досягнути такого піднесення, такої мотивації сам.

В той час однією з найпопулярніших емоцій у соцмережах був сміх. Так само було і під час Майдану – море народного креативу, драйв та налаштування на перемогу.

З міркувань безпеки я не наводитиму деталей про те, як ми збираємо і обробляємо дані, а просто наведу для порівняння дві діаграми: найпоширеніші емоції за два тижні у березні 2022 та 2023.

 

Як бачите, сміх сильно просів. Інші емоції не коментуватиму, щоб не давати ворогам зайвих інструментів.

Не лише ця, а й інші ознаки вказують: "афективна публіка" нині розпалася. Українці більше не об’єднані в єдиний інформаційний кулак. Він і так протримався майже рік, що для таких суспільних утворень – дуже довгий термін. Але ось тепер завершився.

Ми почали помітно сваритися у грудні – через, здавалося би, смішні, дріб’язкові, порівняно з війною, приводи. Це було знаком. Що ми занадто довго відкладали сварки. Що ми вийшли зі стану емоційної мобілізації, що війна триває надто довго, і вже не можна спілкуватися, не помічаючи буденних проблем.

А потім почалися більш змістовні суперечки. Усі ті помилки, на які раніше заплющували очі – помилки влади, громадян, медіа, сусідів – ми тепер почали критикувати. Це і розслідування про закупівлю харчів для Міноборони. І претензії бійців до керівництва, їхні "дискусійні клуби" про те, як треба керувати армією, як проводити мобілізацію. А також дуже конкретні зауваження, як-от про проблеми медичної служби.

Паралельно розвиваються цікаві ефекти. Наприклад, посилена увага українців до повітряних тривог. У березні кожен порядний телеграм-канал намагався давати якнайемоційніші повідомлення на цю тему, і з’явилася безліч каналів з назвами "Де ракета", "Куди летить", "Повітряні тривоги Шепетівка" тощо. Якщо на початку серед них і переважали російські, то потім це перетворилося на звичайну "темку", яку контент-менеджери поспішали використати, бо вона приносила шалене залучення авдиторії. 

Навіть Юрій Ігнат мусив втручатися і просити не розганяти істерики щодо тривог – але його, на жаль, не послухалися. Кількість спаму про запущені Росією ракети і про те, що цього разу точно "битимуть балістичними", уже сягнула кількості спаму на тему "секс-послуг для ЗСУ". Пощастило лише, що саме в цей час росіяни нарешті вирішили поекономити ракети, і тривог різко поменшало.

Влада поки що намагається тримати купи всю різношерсту українську громаду обіцянками потужного контрнаступу. Очікування емоційні, інколи навіть істеричні. По суті, влада пішла з цим контрнаступом ва-банк. Якщо він з якихось причин не матиме успіху, або людям так видаватиметься – то суспільство може дезорганізуватися ще більше. Та й у випадку успіху контрнаступу у нас немає чіткої картинки, що ж буде далі.

В цих умовах звичка до анархії, яка допомагала нам на початку війни, більше не є перевагою: вона шкодить. Хоча звісно, з іншого боку, в умовах України ми не можемо нікому рекомендувати згуртуватися довкола влади і безумовно її слухати: українська влада без контролю швидко стає неефективною.

Що в цій ситуації робити самій владі – ми їй розкажемо напряму. Але і для читачів тут теж є дві важливі поради.

По-перше, сварки. Ігнорувати їх не вийде, та й загалом аргумент "не на часі" більше не працює. Всі проблеми тепер на часі. Але коли ви сперечаєтеся з опонентом, то ваш обов’язок перед Батьківщиною – дотримуватися поваги до нього. Навіть якщо він до вас її не дотримується. Інакше ви віддаляєте перемогу.

По-друге, ваші життєві історії. Влада не вигадає за вас, як вам, особисто вам, далі жити. Ані у випадку успішного контрнаступу. Ані у випадку провального. У будь-якому разі, війна ще триватиме довго. І вам потрібно скласти власні плани на те, як ви житимете з війною у вашому ліжку. Далі бігти у спринтерському режимі, і викладатися на повну, не можна. Треба починати будувати плани, як би смішно в умовах війни це не звучало.

А ми в наступному матеріалі розповімо про лінії розділення, які формуються у соцмережах та впливають на українців, і про те, яку роль у цьому відіграють російські пропагандисти.

Артем Захарченко, кандидат наук із соціальних комунікацій, керівник ГО "CAT-UA", а також команда Communication Analysis Team – Ukraine

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Росія заплатить за війну: як США зробили важливий крок до конфіскації $300 млрд  російських активів

Чому міста не зацікавлені будувати власні електростанції на своїх територіях?

Чому росте тіньовий ринок тютюнових виробів

Як Україна допомагає удосконалювати американські стандарти тактичної медицини

Ринок, який неможливо знищити ракетами

Як безболісно запровадити електронний документообіг